Секс, рок і Гоґвортс. Частина 15. Зустріч з Дияволом

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Частина 15. Зустріч з Дияволом — Що у моєму візку? — Співала Христина. 

— Це мак! — Відповідав сівшим голосом Сіріус. 

— Насінням висаджу Чумацький шлях, — продовжувала дівчина, навертаючи разом із Блеком кола довкола кімнати. — Я все розповім коли прийде час, — студентка тримала в руках цигарку, колишній ув'язнений майже пусту пляшку бурбона. — Застрибуй швидше! Він чує нас.*

— Хто такий “він”? — З гикавкою запитав Блек.

— Шо? — Питанням відповіла Христина, падаючи на крісло. 

— Я поняв, — сказав Сіріус, падаючи на підлогу.

Голова йшла обертом, однак обидва робили впевнений вигляд, що очі дивляться прямо. Христина сиділа на кріслі біля вікна так, щоб уся кімната була у полі її зору. Навпроти неї сидів Сіріус. Його позиція дозволяла заблокувати усі виходи у декілька кроків. 

— Шо по виделках? — Запитала дівчина, подивившись у низ. 

На підлозі по пилу пальцями Блека намальований сет з тарілок та столових приборів. Його очі блукали по імпровізованому сервізові, на яких кривими недбалими лініями вимальовані завитки. Навіть той факт, що сет намальований з пилу не сховало від Христини враження, що це він дорогий і вишуканий. 

— Шо по виделках, — відповів Сіріус. — Все просто — чим далі вилка, тим рідше ти нею користуєшся. Моя мати пояснювала це так: старшому братові вилка звичайна і для всього (бо нею їдять основне), середньому завжди подавали лише рибу (бо нею їсти можна лишень рибу), а найменшому виключно закуски. 

— Ти ж те ж старший брат, — сказала Христина, намагаючись запам’ятати аналогію про виделки. 

— Так, але вдома я не їв. 

— А твій молодший брат багато пив, раз йому тільки закуски подавали? — Усміхнулась дівчина. 

— Ні, я пив за двох, — роздратовано відповів Сиріус. 

Студентка сіла глибше у крісло. Більше питань про Реґулуса вона не задавала. 

— І останнє, — тихо сказав Блек, допиваючи бурбон. — Отам от зверху, ліворуч набір для дибілів: тарілка для хліба та ніж для десерту.

— А чого для дибілів? 

— Тому що розумні люди до десерту вже не сидять прямо, — поважно відповів чоловік. — А ніж, до речі, можна привласнити і зробити вечір трохи пікантнішим.

— Я думала, ви на дуелях тільки паличками махаєтесь. 

— Ну, припустимо так. Але класичні розваги ми теж підтримуємо.

— Колото-ріжучі поранення? — Хмикнула дівчина.

— От не смішно, Христино, не смішно! Тільки справжній майстер може зробити поранення ножичком для десерту!

— Навіть перевіряти не хочу. 

— І не треба. Це на той випадок якщо ти будеш влаштовувати прийом. Якщо не дорахуєшся декілька ножичків для десерту, то знай, що в когось цей вечір точно вдався. 

— У місцевого ломбарду? 

Сіріус зареготав, а потім раптом зітхнув. Його подих впав на імпровізований посуд і пил засипав лінії ножів та виделок. Христина дивилась на це мовчки. 

— Мені вже час, — раптово сказал вона. 

— Куди ти? Ми ще не вивчили Факстрорт! — Сіріус намагався підвестись, однак впав на спину. 

— Завтра вивчимо, точніше сьогодні опівночі. У мене ще сьогодні відпрацювання у Снейпа, а сонце майже зійшло, — вона витягла з кишені декілька цигарок та поклала на столик. — Побачимось пізніше.

— І від вошей щось візьми! 

— Обов’язково!

Сіріус повернувся до сервізу з пилу. Він так і лежав, поки дівчина збирала речі до сумки.Христина вийшла зі схованки і обережно вибралась назовні. По дорозі до школи дівчина запалила цигарку. 

“Можна було б, звичайно, і залишитись. Але я знаю чим закінчуються такі історії. Ну його до біса. Так, виделки ліворуч, ложки праворуч, тарілок три, але найбільшу не чіпати. То на Новий рік! А ні, трясця, то для декору. Зверху ліворуч ще одна тарілка і ніж, але то для дибілів. Так і запам’ятаю. Головне тост такий не ляпнути. А то ще попросить на вечері промову сказати і я покажу чому в Україні аристократія довго і щаслива не жила”.

Студенка потушила цигарку об землю і зайшла у Гоґвортс. Стіни школи охололи за ніч. Мляве світло світанку лише створювало ілюзію тепла. Христина йшла у сторону підземелля, як за її спиною хтось виразно прокашлявся. 

— Міс Сельвін, — низький баритон прогримів у пустих коридорах школи, — ранковий променад робите? 

Снейа стояв прямо за спиною студентки. Від нього пахло сирістю кабінету зіллєваріння. Дівчина з сумом подивилась на сходини униз. 

“Ти мене палиш, — наспівувала вона в голові, — а я не палюся. Знаєш, бути лузером, це не в моєму дусі**…”. 

— Міс Сельвін! 

— Я… Я, так, я тут. Що ви запитали, перепрошую? — Вона склала руки хрестом на грудях.

— Міс Сельвін, ви що, — Снейп підійшов ближче, — п’яні? 

— Шановний, я перепрошую, — почала наїзд по-львівськи Христина, — Життя таке важке, студентське. Шо поробиш? 

“Отак, тобто на автопілоті довести себе додому, то мізків вистачає, а добазаритись з вахтою пустити в гуртожиток то навичка втрачена. Та-а-а-ак, від кого від кого, а від себе я не очікувала” — думала дівчина, щиросердно намагаючись дивитись в очі викладачеві. 

— В мій кабінет, негайно! 

— Питань нема, — погодилась дівчина і почала переставляти ноги надміру активно.

Професор закотив очі та пішов у напрямку сходів у підземелля. Поли його мантії розвивались навіть за відсутності вітру. Дорога чорна тканина летіла над підлогою, ледь встигаючи за швидким поступом Северуса. 

Вони вдвох спустились у підземелля. Дівчина завмерла на перехресті коридорі, не помітивши куди звернув її викладач. Однак гуркіт дверей, що відкрили на відмах швидко зорієнтували студентку. 

“За два метри поверніть ліворуч, — пародіювала голос GPS-навігатор дівчина. — Ага, а потім ще метр прямо і до біса”. 

Вона обережно зайшла у клас. Снейп одразу відкрив шафу з інгредієнтами та дістав маленьку склянку з корковою кришкою. Він тримав її неміцно, наче не хотів і зовсім її брати до рук. Северус поставив її назад і почав шукати іншу. Христина дивилась на нього. У викладача під очима помітні були мішки та темні кола. Студентка сиділа тихо, розглядаючи його обличчя.

“А зараз я розкажу як зустрілась з дияволом, — тихо наспівувала слізеринка. —  Диявол не знає що має робити з нами, з нашими голосами, з нашими снами. — дівчина закинула ногу на ногу, поки викладач нишпорив у шафі. Вона вперто тримала баланс та рівну поставу. — Він має справу з шовком, він тримається суші. Що йому наші біди, що йому наші душі? Що він може знати в своїй майстерні? Наші співи для нього такі нестерпні**”. 

— Слухайте, — прорізався голос хоробрості, — може я спати піду? Ну, була на прогулянці зранку. Надихалась оцім п’яним ранковим повітрям. Природа все-таки, то вам не бетонні джунглі, Гоґвортс все-таки. От, — вона замовчала, дивлячись на одну точку у просторі. — Так так, і все. Проспатись і все як рукою зніме. Зуб даю. 

— З п’яних тут тільки ви, міс Сельвін, — різким голосом вимовив Снейп. 

— Та буде вам, кажу ж повітря, — вона гикнула. 

— Я правильно розумію, що ваш недорозвинутий підлітковий мозок тільки що сколапсував і відмовився функціонувати що найменш належним чином? Я що, по-вашому, не знаю як пахне бурбон? 

— Та ні, ви, мабуть, спеціаліст тут. 

Христина швидко закрила рот руками. Як тільки вони перестали підпирати її спину дівчина завалилась на бік та лягла на парту. Вона сміялась сама з себе. Снейп вигнув чорну брову та продовжив пошуки склянки, на це раз швидше.

— Пий, — різким голосом сказав професор та дав дівчині склянку. 

— А запити дасте? — Дівчина скептично оглянула склянку.

Жарт про закуску вона вирішила залишити при собі. Студентка, за звичкою, дмухнула вбік та випила скляночку до дна. Професор знову вигнув брову, дивлячись на свою студентку. 

— Як-то кажуть, виглядає як гівно, а смакує ще краще, — сказала Христина. 

Зілля почало працювати одразу. Кістки знову почали підтримувати тіло, зір прояснився і нарешті знову почав фокусуватися. Слідом за зором почали збіратися думки. А за ними усвідомлення її попередніх слів. 

— Я щиро перепрош…

— Жодне перепрошення не вибачить того що ви витворили, міс Сельвін. 

Професор зіллєваріння помітив зміни у своєї студентки. Його голос враз став холодним. Христина заховала охолонувші від такого тону голосу пальці у рукава рубашки. 

— Напитися вештатися всю ніч чорти знає де, а після цього зайти в Гоґвортс, наче … 

“Ну, по-перше, не “чорти знає де”, а один конкретний чорт. По-друге, я перепрошую, звичайно, але напитись бурбоном це вам не горілку з мультивітаміном за гаражами мішати, тут треба смак мати. По-третє, третього не буде” — думала студентка, опустивши очі. 

— Мені дуже соромно, я не… — намагалась виправдатись вона, однак Снейп її перебив. 

— Не вже це все на що ви спроможні, міс Сельвін? Витрачаєте потенціал на пиятику з однокурсниками! Ваш батько покладав на вас великі сподівання. Як би він дізнався про це, як би він побачив вас у цьому стані… 

“І як вам це подобається? Ти дійсно думаєш, Северусе, що своїми приниженнями ти можеш переплюнути мою директрису в школі? А ну давай файт, віч-на-віч. У лівому кутку професор зіллєваріння —  професійний демотиватор та трикратний чемпіон розбитого серця у…— дівчина оглянула професора, поки він продовжував обвинувачувальний монолог, — у надлегкій вазі. Праворуч моя директриса — лауреат премії “Начос року” (совок розвалився, а ця байда ні), володарка найписклявішого голосу, стукіт її підбор вганяв у жах навіть прибиральниці. Один, два, три, бокс!”. 

— І це все з огляду на те, що до цього ви були відмінницею, міс Сельвін. Вас вибачає лише те, що ваша травма голови, як я бачу, впливає на вашу поведінку. Вам пощастило, що ваш батько є членом комітету опікунів школи. Відпрацювання до зимових канікул, сподіваюсь, приведуть вас до тями. А тепер геть з кабінету!

Христина  підірвалась з місця і вибігла з підземель. Її серце колотилось, як птаха у клітці. Спогади про директорку її школи все-таки вдарили хвилею паніки. На другому поверсі школи її підхопили під руки близнюки Візлі. Студенти Ґріфіндору занесли її у дівочий туалет. Дівчина по інерції ще рухала ногами у повітрі, однак швидко заспокоїлась. 

— Що? Що ви робите? Відпустіть мене! 

Ноги Христини торкнулись землі і вона притулилась до холодної стіни. 

— Не кіпішуй Сельвін, — сказав Джордж і протягнув чашку гарячої кави. — Ми тут не як вороги. 

— Так, ми, так би мовити, по дружньому проханню, — продовжив Фред. 

Дівчина помітила карту Мародерів у його кармані, та чемно вдала, що нічого не помітила. Чашка гарячої кави зігрівала холодні пальці. Вона встала навшпиньки та відкрила вікно. Джордж підпалив її цигарку. 

— Проханню? Дякую, — вона кивнула йому. 

— Мірта розбудила нас, — почав Фред. 

— І сказала, що тобі знадобиться кава. 

— І що ти в не дуже легкій ситуації. 

— Це м’яко сказано, —  принюхався до неї Джордж. — Мерлінова борода, де ти була? Чи гуртожиток Слізеріну перенесли у “Три метли”? 

— Я була б не проти, — зітхнула Христина. — Передайте Мірті мою подяку. Але як вона зрозуміла що сталось? 

— Мірта блукала коридорами і побачила Пенсі. 

— Паркінсон? — Здивувалась дівчина і сьорбнула кави. 

— Ти тут знаєш інших Пенсі? — Саркастично запитав Джордж. 

— Не знаю, може завалялась десь ще одна, — студентка стряхнула попіл за вікно. — А вона що в таку рань робила? 

— Гербологія. Вона збирала трави. Пенсі побачила тебе і швидко донесла все Снейпові. 

— Всі слізеренці такі. 

— Слизькі й підступні. 

Христина закотила очі та відпила ще трохи кави. 

— Зате Ґрифіндор завжди радий прийти на допомогу, — саркастично відповіла дівчина. 

— Саме так! До речі… 

— З тебе 2 кнати.

— За що? 

— За каву! — В унісон відповіли близнюки. 

— Мене є краща ідея, — Христина затягнулася цигаркою та видихнула коло з диму. — Як що до одного доброго розіграшу? 

— Ми не будемо розігрувати Снейпа! 

— У жодному разі! — Підтримав протест брата Фред. 

— Я не про Снейпа, — усміхнулась дівчина. — Я про ту, що завалялась. Пенсі, трясця, Паркінсон.

*Rohata Zhaba - Чумацький шлях

**квіткіс - Катакомби

***КОЛІР - Диявол

Шановне товариство, доброго вечора! Бажаю вам спокійної і безпечної ночі. Сподіваюсь, нова частина принесе вам задоволення від читання. Якщо вам подобається цей твір, будь ласка, залиште коментар і вподобайку. Я дуже вдачна вам :3 Дякую🌸☕️