#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
Христина сиділа на парті у школі. Типові радянські класи, скрипучі стільці та трохи цвілі на стінах. Дівчина носила чорну юбку, та доходила до колін, під нею кусались, але гріли вовняні колготи. Школярка пила чай та жувала бутерброд. Поруч з нею стояв пластиковий судок, або, як казала її бабця, тормосок.
— Стерто туш, маскару змито, Місто знову вчиться жити*, — співав її друг у круглих окулярах. — Вилітає із іскри пташка, невагома і недомашня. І мчиться Від забобонних полохливих майонезних жінок в місто, де бидлоти немає.
Христина сміялась і ледь не вдавилась бутербродом. Шматочок огірка прилип до горла. Вона зробила ковток міцного чорного чаю з лимоном.
— У твоїй новій кімнаті всі красиві і завзяті, — продовжував співати він, — ошаліло творять руки кольори та їх сполуки.
Хлопець поправив окуляри. З коридору почувся галас. Дівчина подивилась на двері у клас. Вони відкрились самостійно. У приміщення влетіла Мірта. Вона плакала, проходячи крізь парти.
— У місті без забобонних полохливих майонезних жінок, місті, де бидлоти немає.
Христина тільки зараз помітила, що на протилежній стіні висить дошка. На ній, геть новісінькій, крейдою написано “26 грудня. Класна робота”. До класу увійшла її директриса. Вона несла в руках журнал. За нею увійшов Снейп.
— А я вам кажу, моя педагогічна методика була відзначена міністерством Освіти та Науки! — Казала директриса. — Я викладач зі стажем!
— Ваш стаж, — відповідав Снейп, тримаючи у руках пергамент, — можна написати на туалетному папері і використати за призначенням.
— Оцінивши все тверезо я кладу в кишеню лезо*, — співав друг.
— Та як ви смієте! Це моя школа! Десять років директором, двадцять з яких я викладаю англійську мову, — продовжувала директриса, наче не помічаючи своїх учнів.
— Так? — Северус кинув на парту пергамент. — А що ваші студенти знають?
— Ландан із зе кепітал оф Ґрейт Брітан. Ландан із сітуейтет он зе рівер Темз, — в унісон і дресировано промовили школярі.
— От! — Вимовив Снейп і вказав на нарешті помічених учнів рукою. — Подивіться до чого ви їх довели.
— Бо простота перемагає, і нічого більш немає за краєм. І він нас наздоганяє, але наші миті - це ще не ми, — весело співав хлопчина, продовжуючи грати на гітарі. — Бидлоти немає.
— Левченко! — Скажено викрикнула директриса. — Чого розсілася?
— Так перерва ж, — відповіла дівчина, дожовуючи бутерброд.
— І що, зайнятись нема чим? Пішла б хімію повторила! У тебе там 8 чи 9 у семестрі виходить?
— Десять! — Огризнулась Христина.
— Не чує баба, — спокійно сказав Снейп. — Кричати на дітей то моя методика, — вступився викладач, перебираючи пергамент. — Ви ще скажіть, що ви їх б’єте.
— Дайте мені подивитись на ваші методички, — серйозно сказав Снепй. — Думаю, там гідна інформація як леприконове золото.
— Така ж безцінна? — Усміхнулась директриса. Від сильних рухів головою її зачіска затряслась, наче желе.
— Така ж примарна, — саркастично усміхнувся зіллєвар, — і нею чудово давати хабарі.
— Або в морду, — зітхнула Христина. — Співай, — кивнула вона.
— Ти кажеш в стилі “Хочу як в кінах”, та проблема у тому, що я не граю, — співав хлопець, сидячи на скрипучому стільці. Христина підірвалась з парти. — Ні в “Зоряних війнах”, ні у фільмі Фелліні**.
— Так методичка ж пуста, — розчаровано виголосив Снейп.
— Вона ще не опублікована! — Говорила директриса і почала писати крейдою на дошці. — А вам все розкажи. Знаю я вас, колег, тут послухаєте, там подивитесь і свою методичку напишете. А потім борись з вами на тендерах, хто краще.
— Пропозиція з приводу туалетного паперу все ще актуальна, — вимовив Снейп, розглядаючи порожню методичку. — Методички методичками, а папір всім потрібен.
— І скільки б ми не проходили бесід, — між їхньою розмовою звучав голосїї дурга. — Я знаю, що нас чекає уранці**.
— А ви купіть, купіть туалетний папір. Ви знаєте як тяжко живеться на учительску зарплату? Тут зошит купи, тут ручку, тут стіни пофарбувати треба, ви бачили по чому шпалери зараз?
— А ви не з блискітками беріть, так дешевше буде, — усміхнувся зіллєвар. — Камінь, холодні стіні, довкола свічки — все що треба для нормального уроку.
— Та ми що вам, в’язниця тут? — Жінка сіла у розпухле від часу крісло.
— Не знаю, але на директора Азкабану ви схожі.
— А там добре платять?
— Сходіть спитайте, — хмикнув Северус і подивився у вікно. — Заодно проїдетесь на нових шторах у клас.
— Як же на шторах їздити можна? — Здивувалась жінка, нервово потираючи олівець.
— Я теж цього не знав…
— Поки ми не побачили мерс біля школи, — хмикнула Христина.
— І у ритмі арифметичних прогресій цвітуть акації**, — співав її однокласник.
— Слухай, — звернулась дівчина до нього, — а як ти цю пісню можеш співати, якщо ми ще в школі, а вона вийшла у 2023му?
Хлопець підвів на неї очі.Пролунав вибух. Дівчина прикрила голову руками. Скло розбилось всередину класу. Левченко оглянулась, в класі не було нікого. Лунала повітряна тривога.
— Яка тривога? Агов? Хтось тут є?
Ще один вибух. Христина впала. Однак замість підлоги класу вона лежала на землі, укритій снігом. Її однокласник сидів на поваленому дереві, він грав Boombox:
— Я питав у нуль-один де ти? У мережі під чужим ніком. У яке кричати з цих вікон?***
Христина намагалась підійти ближче, однак заплуталась у довгій сукні та впала знову. На зубах відчувся смак землі. Дівчина підвелась знову, відірвавши довгий поділ сукні.
— Мій відвертий каротин-бета. Я питва у нуль-один де ти?***
— Сашко, що ти…
Христина дивилась на нього, потім оглянула себе. Вони обидва вбрані у святковий одяг. На його щоці її помада, у гітари дві порвані струни. Вони не витримали грати альбом “Все включено” Бумбоксу по другому колу на їхньому випускному. Над головою прокричав яструб.
Дівчина озирнулася. Вона стояла у темному лісі, вкритому снігом. Яструб прокричав ще раз. За десять метрів від неї глибше у ліс йшов Снейп. Птах сів йому на плече.
— Професоре! — Викрикнула дівчина.
Він озирнувся. Христина бачила його серйозне, та зморене лице. Його сюртук був мокрий, а з рук капала кров. Снейп дивився на неї з тривогою в очах. Яструб злетів знову. Він направив гострі кігті на дівчину. Студентка закрила обличчя руками.
Вона дихає часто та різко відкриває очі. “Одрі” оглядається. Вона лежить на ліжку у спальні.
— Сельвін! — Сміється подружка №1. — Що з тобою? Відробітки у Снейпа настільки тебе зморили, що ліжка плутаєш?
Дівчина озирнулась ще раз. Ліжко дійсно було не її.
— Так, вибач, щось я це є саме, ну, — вона встала й потерла обличчя руками.
— Добре спалось на бабусиній подушці?
— Що? — Христина сіла вже на своє ліжко і почала знімати мантію.
— Подушка моєї бабусі, вона була віщункою. Ти добре спала? — Подружка поправила пом’яту ковдру на ліжку.
— А? Так-так.
Вона лягла на ліжко та закрила очі.
— Гей, ти куди назад спати. У нас ще Асторонмія попереду!
“Астрономія, — подумала Христина. — Телескоп!”.
Дякую, що залишаєте коментарі та вподобайки 🌸☕️
Бачу, що у Снейпа досить непогані шанси проти директриси 😅
А сон був дивним, трохи тривожним, особливо кінцівка, де з'явився Снейп і яструб 🫣