#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Сіра сукня, — наспівувала Христина, домальовуючи вії, — білі ніжки, туш — вугілля, попіл в ліжку, — вона витерла надлишок помади, — ключ, бюстгальтер, в сумці Вальтер*.
Дівчина хмикнула і додала ще одну шпильку у свою зачіску. Ельфи допомогли їй пофарбувати волосся ще раз. Тож тепер вже однотонні каштанові кудрі лягали у високу конструкцію на голові. Ті ж ельфи запевнили її в актуальності зачіски. Студентка хмикнула, оглядаючи оммаж на Марію Антуанетту на голові.
Вона ще раз оглянула себе у дзеркалі. “Юна леді вашого віку має виглядати належним чином” згадала вона слова Северуса Снейпа коли він вперше побачив її колір волосся.
— Але ти, твої сліди живуть в мені, — продовжила тихо співати вона, — і ти — це дні, що живуть на дні*.
Ніжна рожева сукня огортала її тіло тугим корсетом і лоскотала ноги пишною юбкою з атласними бантами. “Одрі” виглядала принцесою. Христина сховала у шовкових панчохах пачку цигарок.
“Так, паличку ховаю в карман. Рюкзак з першим-необхідним лежить під ліжком. Листи від Драко я поспалювала, щоб ніяких заціпок не лишити. Цукерки блювотно-прищові вже чекають на містера-хуїстера Сельвіна в його кабінеті. Порошок для чесання я розсипані в його одязі та ліжку. Унітаз я ним теж натерла. Нехай мучиться, скотиняка, — дівчина обдувала ще раз план дій, палячи останню цигарку на підвіконні. — Виміняю декілька прикрас на гроші у Лондоні, там же перевірю курс валют і обміняю на те що треба. Як не вийде там, то зорієнтуюсь на місці. Та спочатку до Блека, так. З Драко попрощатись ще треба. Цигарки! Цигарки ще треба купити, там же лайно якесь буде, чи, може, закордонні вже завезли”.
Вона подивилась на камін. Там догорав лист від братів Візлі. Вони відповіли наступного ж ранку. Однак на папері, окрім зазначення кількості цукерок і порошку у наявності, був намальований Гоґвортс і дорога до войовничої верби. Поряд з нарисом був зазначені дати та години, коли туди ходила Христина. У кінці листа близнюки вказали ціну за своє мовчання. Вона відправила їм один галеон.
— Маленькі дівчата виростають в великих і злих жінок, — вона струсила попіл на вулицю. — І ті що найгірші з них не виходять з моїх думок. Скидають блискучу шкіру декілька днів підряд. З'їж моє серце відріж мої крила впусти в мою кров свій яд.**
Христина одягнула хутряне манто і поморщилась на його справжність. Вона готова тікати. Залишилось перечекати бал. Містер Сельвін прокричав з першого поверху, що карета готова і час їхати.
— Маленькі дівчата сховались надійно в дорослих сумних жінках, — вона махнула паличкою, птахи перестали співати, дим цигарок вилетів у вікно. — І ті що найкращі з них станцюють на твоїх кістках.**
***
Прийом був вражаючим. Майже сотня гостей у розкішних парадних вбраннях танцювали у великій залі маєтку Мелфой. Яскраві кольори суконь контрастували з готичною атмосферою замка.“Одрі” дала декілька танців майбутнім герцогам та баронам. Її рухи були плавними, а манери витонченими. Юбка сукні ковзала по дзеркальній підлозі, ледь поспіваючи за ритмом фокстроту.
В середині вечора дівчина відійшла у кінець зали. У руках вона тримала безалкогольний пунш. Кришталевий стакан був тяжким, але різьба по каменю переливала у собі рожевий колір та жовте світло свічок. Ці два кольори змішувались, змушуючи стакан наче світитися з середини.
— Всіх партнерш пережмякав? — Усміхнулась Христина.
— Та ні, ти що, — Драко поправив фрак, — я ж джентельмен.
— Ну дивись мені, — дівчина оглянула його, — ти приніс що я просила?
— Так, але я досі не розумію нащо нам десертні ножички.
— Тихо ти, весь кайф зламаєш, — вона озирнулась довкола. — А тепер скажи мені де у твоїй розкішній оселі вихід на вулицю.
— Це був сарказм?
— Щирий комплімент! — Христина потерла носа. — Ходімо вже, я палити хочу.
Вони постарались непомітно від інших прослизнути до чорного виходу для слуг. Її сукня декілька разів зачепила столики довгою юбкою. Хлопець лише закатував очі та оглянув її сукню чи ціла тканина. Вона махнула рукою і пішла далі, тримаючи курс на двері.
На вулиці було холодно. Христина закуталась у пухнасте манто та дістала упаковку з панчох. Мелфой відвів очі, прикидаючись, що сніг падає особливо цікаво сьогодні.
Дівчина підпалила останню цигарку і видихнула дим у повітря.
— Можна питання? — Усміхнувся Драко.
— Так.
— А як саме дотичні десертні ножички до процесу паління?
— Стулись, — вимовила дівчина і закрила очі.
Нікотин розслабляв. Вона знає, що це теж залежність. Однак поки воно не викривляє світ який вона бачить, поки не шкодить у відкриту, Христина вважає, що це не найгірша з усіх можливих залежностей.
— Життя — це божевільне кабаре, — прошепотіла вона.
На них падав сніг. Драко сховався під навіс над дверима. Дівчина залишилась стояти на відкритому просторі, дозволяючи снігові танути на її волоссі.
— Ти як?
— Хріново, — тихо відповіла вона та загасила цигарку.
— Ти надіслала листа зранку. Я спалив його, як ти і просила. Все-таки їдеш?
— Так.
— Ми ще побачимось?
— Драко, — вона повернулась до нього, — я не знаю.
Дівчина дістала паличку та знищила недопалок закляттям. На білому снігові залишився тонкий чорний слід.
— В будь-якому випадку, домашнє завдання на канікули я зробила, — Христина посміхнулась йому. — Годі сліз, діставай ножички, хоч чомусь тебе навчу.
— Та я й не плакав.
— Будеш вийожуватись, почну жартувати про обпісяні штани.
Мелфой посміхнувся і підійшов до подруги, передаючи їй ножик. Христина відійшла на три кроки від стіни маєтку та прицілилась. Ножик потрапив прямісінько у щілину між камінними блоками. Драко присвиснув.
— Десертним ножичком? — Він підійшов ближче та оглянув імпровізований Дартс. — Круто.
— Так, один мій знайомий пояснив мені як використовувати їх як зброю.
Христина показала як правильно тримати ножичка та рухи кистю.
— Спробуй тепер сам.
Драко кинув ножа, але той відскочив від стіни та впав у сніг. Дівчина усміхнулась.
— Не смішно. Стіна холодна, от воно…
— Від холоду просто зменшилось, я зрозуміла, — вона махнула рукою. — Плавніше кидай, тоді траєкторія правильною буде.
Студентка потягнулась за цигарками, та пачка була вже порожньою. Вона зітхнула та спалила її.
— Ще раз.
Драко вилаявся та спробував ще раз. Десертний ножик увійшов рівно у щуль.
— От, а кажеш, то все від холоду. Будеш справжнім ніндзя!
Христина посміхнулась. Драко протягнув їй цигарку. Дівчина здивовано на нього подивилась.
— Батько для гостей приготував, — пояснив хлопець. — Я подумав, в тебе скоріше за все закінчились.
— Дякую, — відповіла вона та підпалила цигарку. — Ти собі не взяв?
— Цю гидоту? — Поморщився Мелфой. — Та ні, дякую.
Христина зробила затяжку.
— Ти сказала “Життя — це божевільне кабаре”.
— Так.
— Я не погоджуюсь.
Дівчина посміхнулась та струсила попіл.
— Чому?
— Кабаре це місце, куди люди приходили випити, а на сцені співали шансонетки. Це пародійні або сатиричні пісні, — Драко кинув ще раз ножа у стіну. Він знову попав. — Вони висміювали все що можна. Ці місця були створені, щоб хвилювати, збуджувати та змушувати задуматись.
— І до чого ти ведеш?
Драко кинув другий ніж. Він вибив першого зі стіни.
— Кабаре це вже божевілля. Ти говориш тавтологію.
Христина закотила очі та засміялась. Вираз друга видався їй абсурдом.
— Нехай буде тавтологією.
— То життя — це кабаре, — Мелфой сховав ножички.
— То життя це кабаре, — похитала головою вона. — І якщо це так, можна питання?
— Питай що хочеш.
— Як ти опинився на відпрацюванні у Снейпа? Ну, тоді, вперше.
Дівчина зробила глибоку затяжку та потримала дим у легенях. Вона видихнула його у верх. Дим змішався з теплим диханням і став більше схожим на хмарину. Драко озирнувся довкола та піджав губи. Він подивився на подругу.
— Я образив Ґрейнджер.
— І що? Ні, ну це погано звичайно. Але за таке до Снейпа?
— Я не помітив Макґонеґел за її спиною.
Христина засміялась у весь голос.
— Оце ти попав.
За кутом будинку почулися крики. Двоє чоловіків сперечалися про щось. Хтось впав у сніг. Христина та Драко притулились до стіни, слухаючи сварку. Біля чорного входу пробігли люди.
— Чистокровні чарівники, а таке собі дозволяють! — Лунав голос першого. — В моїй сім’ї таке б ніколи не…
— Я тебе прошу, Сельвіне, у твоєму будинку висить портрет магла, — зареготав другий. — В твоїй сім’ї ніколи не, — продовжив сміятись він. — Краще ідемо на бійку подивимось.
Драко і Христина переглянулись. Вони навшпиньки пройшли до кута маєтку та виглянули за нього. Біля входу в сад двоє чоловіків катались на снігу, намагаючись вдарити одне одного.
— Темний Лорд повернеться! — Кричав перший.
— Та я тобі кажу, він мертвий! — Відповів другий.
— Я бачив знаки!
— Ти надто багато п’єш, тобі ще не таке примариться!
Перший дістав паличку та націлився на опонента. Він струсив з майже лисої голови сніг та облизав губи.
— Він повернеться, от побачиш! І слухайте ви всі! — Він обвів паличкою натовп, що вибіг подивитись на бійку. — Він повернеться, от побачите!
— Замовкни! — Крикнув другий та кинув у нього закляттям.
Нарциса Мелфой підняла захисний барєр над гостями. Розпочалась дуель. Між опонентами світились закляття, що не наразили б на небезпеку, але вони ставали все потужнішими. Супротивники відтісняли один одного до арки.
— Тільки не до мого саду! — Крикнула Нарциса.
— Він повернеться!
— Не повернеться!
Одне з заклять зрикошетило та потрапило у кущ троянд. Останній загорівся синім вогнем.
— А через наш паркан лізе якась сволоч. Хто це, мамо? Мамо хто це? — Запитала Христина, продовжуючи палити цигарку. — Наркомани на городі.***
Очі Драко стали круглими, наче дві тарілки.
— Наркомани на городі. Ріжуть маковиння, є-є-є.***
— Деякі речі незмінні, — хлопець закотив очі.
— А чого їм мінятись? Гарна ж пісня.
Вони обидва спостерігали спалахи заклинань у саду. Деякі з гостей направились туди, щоби заспокоїти опонентів. Христина приклала руки до рота та скопіювала діалог з оригінального запису пісні:
— Наркомани кучкуються біля сільради. Прийом.
— Прийом, — усміхнувся Драко.
Пролунав ще один вибух. Із саду вилетів шматок фонтану.
— А, у них є оружіє, прийом-прийом.***
— Прийом.
— Зліва заходь, прийом.
— Справа, — вгадав наступний рядок Мелфой та потягнув Христину назад у схованку.
***
Христина стояла посеред кімнати. За декілька годин містер і місис Сельвін повернуться до маєтку. Однак тут вже нікого не буде. Дівчина востаннє махнула паличкою. Намальовані птахи почали спів. Вона поправила рюкзак та озирнулась довкола.
Виходячи з кімнати, вона знову махнула чарівною паличкою. Христина зітхнула і запалила цигарку прямо в будинку. На неї засуджуючи дивились портрети. Вона показала їм середній палець та спустилась до низу.
Сходи, що дивно, більше не скрипіли. Дівчина подивилась на кухню, на якій ще позавчора вона сиділа з Роуз. Студентка Слізерину та журфаку потрясла головою. Вона вийшла з будинку у сніжну морозну ніч.
“Посеред стихлої ночі транслюють солодкі сни нам,**** — Христина дивилась уверх, на снігові хмари. — А ми дивитись не хтіли як квіти сталеві ростуть із глини, — вона кинула цигарку на землю. — Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти”.
Кінь іржав. На ньому вже було сідло. Дівчина озирнулась довкола.
— Вибачте, хто б це не був, але цей кінь мені потрібніший.
Вона вивела його зі стайні, та залізна на нього.
— Холодно, еге ж? — Христина погладила коня. — Мені теж, крихітко, мені теж. Де тут в тебе зціплення?
З помахом чарівної палички відкрились ворота. Кінь попрямував до них. Кутовим зором “Одрі” помітила як хтось різко зашторив вікно. Вона усміхнулась, кінь перейшов на рись.
**Громадянин Топінамбур - Пісня про дівчат
***Брати Гадюкіни - Наркомани на городі
Прийом, авторка кучкується біля чашки з чаєм і думає над обкладинкою для твору. Є ідеї або, раптом, навіть майстри справи? Прийом. ☕️🍁
Куди це Христина намилилася? Шкода просто зараз не можу прочитати. Але цікавість мене з'їсть.
Щодо Драко, він у вас класний вийшов. Мені подобається їх дружба.
Натхнення вам!
У цьому розділі прекрасним було все: приготовані "сюрпризи" для містера-хуїстера, бал, дартс з десертних ножиків і наркомани у садку Нарициси 😂
А куди ж Христина? А як же Снейп буде без неї у Гоґвортсі?
А ще, ви не повірите, я хоч і не майстер справи, але дизайнер і маю досвід у створенні обкладинок. Тому з радістю вам допоможу 😌