#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
Христина сиділа біля вогнища та гріла руки. Снейп тяжко зітхнув.
— Епіксі, — вимовив він, намагаючись загоїти рану на нозі.
— Не допомогає? — Запитала дівчина.
— Ні, — сухо сказав чоловік та почав перев’язувати рану.
— В тебе ж є медичні зілля, чому вони не діють? — Христина подивилась на Северуса. — Ти ж майстер.
Зіллєвар закотив очі та зав’язав бинт.
— Тому що це рана спричинена магічною істотою, вона просто так не загоюється. Сторінка п’ятдесят чотири підручника, другий триместр зіллєварства третього курсу.
— Додати настійку кропиви та сльозу феніксу, — продовжила дівчина. — Я читала.
— І ви знаєте де тут поблизу знайти сльозу фенікса, міс… Левченко? — Запитав він після запинки, розкатуючи назад штанину.
— Христина, — тихо відповіла вона. — Можна просто Христина. Ні, не знаю.
Чоловік подивився на багаття у каміні. Вогонь жадно проїдав деревину. Вона тріщала.
— Треба накласти захисні чари. Переночуємо тут, завтра зранку перевіримо місцевість.
Дівчина кивнула та підвелась. Вони вийшли на подвір’я.
“На порозі ранній сніг. Прив’яжи до батареї руки. Я назавжди твій сусід, — тихо наспівувала вона. — Поки сонце жде кінця розлуки. Як ти живеш? — Христина дивилась на світло у сусідніх будинках. — Щоб дах не знесло. Якщо задача всіх тримати місто.Триматись міцно*”
Її сусід тяг додому ялинку, криво спиляну у лісі. Він помітив їх та підняв шапку у привітанні.
— Забуттятус, — махнув паличкою Снейп і почав накладати чари на будинок. — Нам не треба, щоб хтось нас бачив.
Дівчина опустила очі. Вона слухала як чоловік вимовляє закляття. Поступово вона відчула як подвір’я стало наче вакуумне. Люди час від часу проходили вулицею, однак ніхто не звертав увагу на будинок, з димоходу якого йде дим.
Їй здавалось, що навіть хруст снігу під ногами не долітає до прохожих. Дівчина пішла у покошений сарай. Вона набрала деревини, яка залишилась від минулих хазяїв. Вона несла у руках уламки меблів, підлоги, того ж самого сараю та декілька дрів.
Христина зайшла у дім і поклала знахідки біля каміна.
— Я можу накласти зігріваючі чари, — сказав Снейп, безшумно з’явившись у дверях.
— Вони не діятимуть довго. Стіни промерзли. Краще камін.
Дівчина дістала з рюкзака каву та їжу. Різнокольорові упаковки переливались у світі вогню.
— Ти можеш начаклувати заварник для кави? — Вона подивилась на зіллєвара.
Його обличчя відкидало тіні саме на себе, а шкіра здавалась восковою. Його чорні очі дивились на Христину.
“І в душу твою як в люстерко гляну, — заграло в її голові. — Прірву побачу стрімку вогняну, — дівчина дивилась як грає полум’я на його лиці. — Воно віддзеркалить зворотний бік світла**”.
— Так.
Снейп взяв шмат деревини та помахом палички перетворив його на заварник.
— Навіщо ти використав дерево? Там же он, тряпка якась лежить.
— Що в тебе було з трансфігурації?
— Яка різниця? Акваменті, — Христина вимовила замовляння та наповнила заварник водою, насипала кави і почепила його на гачечок у каміні.
— Коли ти перетворюєш один предмет на інший, вони мають, що найменше бути рівними за розміру, а бажано за вагою теж.
Снейп підкотив до себе вуглик з каміна. Він махнув паличкою. Камінчик перетворився на ложечку.
— Це маленький вуглик. Максимум, що ми можемо з ногою зробити — співрозмірну ложечку.
Северус підняв ложечку, витер її своєю мантією і помішав каву у каміні.
— Мій приятель, — незламна обітниця на руці Христини загорілась, вона почесала її, — перетворив шматинку на лимон і додав в чай. Але вона не була співрозмірною.
— Ти пробувала той лимон? — Зіллєвар скептично вигнув брови.
— Ні.
— От тож бо, — він хмикнув.
Христина дивилась на каву, яка повільно закпила у заварнику. В будинку приємно пахло нею та горілою деревиною. Снейп перетворив шину на крісло та запропонував його дівчині. Вона похитала головою та перетворила ще один шмат деревини на стілець. Студентка сіла на нього.
— Тобто на смак той лимон був…
— Як шматинка, — відповів чоловік, помішуючи вугілля. — Можливо, з легкою кислинкою.
— Тобто давно не мита тряпка.
— Так, — він хмикнув і виставив вперед поранену ногу, сидячи у кріслі.
Кава закипіла. Декілька крапель пролилося на дрова, вогонь зашипів. Христина потягнулась за заварником. Її пальці відскочили від гарячого металу. Вона поклала їх до рота, намагаючись заспокоїти шкіру.
Снейп зітхнув і помахом палички спустив заварник на землю. Він дістав ліки зі свої сумки та почав обробляти пальці дівчини.
— Спочатку думай, потім роби, — сказав він.
— Я думала.
— Про що ви думали, міс Левченко, лізучи пальцями до гарячого металу?
Христина відвела погляд. Зіллєвар обережно накладав мазь на її пальці. Обпечена шкіра знову стала нормального кольору.
— Дякую, — кивнула дівчина.
Снейп хмикнув. Вона дістала алюмінієву чашку. Чоловік дістав з каміна великий вуглик і перетворив його на власну чашку. Він налив в обидві кави та подав одну Христині. Вона кивнула та хотіла одразу відпити, але зупинилась і просто гріла руки чашкою, очікуючи поки кава трохи схолоне.
Дівчина подивилась на чаклуна. Він був втомлений. Його сюртук, що ховався за плащем, був, як завжди, застібнутий на всі ґудзики. Це давало враження зібраності та серйозності. Однак вона бачила як його очі тяжко моргають, як очі не можуть утриматись на одному предметі, і як шия вже не тримає голову, тому вона похилена трохи на бік.
Дівчина перекатувала чашку з однієї руки в іншу. Вона дивилась як кава крутиться всередині, а піна і рухається по чорній поверхні у ритмі вальсу.
Чоловік дивився на неї, тримаючи гарячу чашку однією рукою. Снейп дивився на волосся Христини, що стало значно довше, як на ньому відбивається світло каміна. Каштанове волосся надбало колір червоного дерева. Очі кольору лісового горіху були підсвічені тим же вогнем, але берегли в собі тіні вій.
— Ти повернеш мене назад? — Розірвала тишу Христина, не піднімаючи очі від чашки.
— Ні.
*Джозерс та Povod — Поки ти чекаєш чудеса
Цей розділ це краще, я просто кайфую від таких взаємодій, це так ніжно та гарно, що я зараз розпливаюся в усмішці ❤️