#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Так і що? Це все що ти можеш?
Сіріус тримав цигарку у зубах, дивлячись на Христину, яка знову куталась у халат.
— Та як можна перетворюватись в одязі взагалі?! — Вона зав’язала його, встаючи на ноги. — Як це взагалі? Я — птах, птахам не треба одяг.
— Ну так гуляй голою, в чому проблема? — Блек відпив віскі не поморщившись і зробив ще одну затяжку.
— Холодно! Ніяково! — Дівчина відпила чаю та озирнулась довкола.
— Ото ж бо! — Чоловік сів на стілець у вітальні. — Ще раз: британське міністерство Магії їхні українські колеги сповістили про те, що трапилось біля Дніпра, так?
Христина закотила очі та сіла на спинку дивану.
— Так.
— Так, бо я це чув на власні вуха, коли був там.
— Ще раз, що ти робив у міністерстві?
— Шукав щось на Петіґру, не збивайся з теми, — він встав, та обійшов кімнату по колу. — Тобто що ти, що той “високий чорноволосий чаклун”, до речі, хто це?
— Не твоє діло.
— Ага, тобто це Снівелус, цікаво-цікаво, Мерлін з ним, — Блек струхнув пил з каміна. — Ти та Снейп на очах українських чарівників провели лютий ритуал з перетворення у річці, на якій було кладовище відьом.
— Я сама проводила, — Христина потерла носа, — якщо це так можна назвати.
— Дякую за пояснення, звісно, але це нічого не змінює. Так от, британське міністерство шукає тебе, батьки Сельвін шукають тебе, а ти тим часом переховуєшся у чаклуна, якого останні найняли, щоб вполювати тебе.
— Виходить, що так.
— І у всій цій ситуації, навчитися перетворюватися з одягом — це найменше, що ти можеш зробити, — Сіріус обвів рукою з пляшкою метафоричний простір та кивнув, дивлячись на неї. — Інакше сяй голою дупою, поки Снівелус намагатиметься її прикрити, — він підморгнув одним оком. — З позитивного, вона в тебе красива.
Левченко кинула в нього подушку та зітхнула. Блек відпив віскі та сів знову на стілець.
— Твоє рішення?
— Спробуємо знову, — дівчина підвелась.
— Чудова ідея!
Христина закрила очі. На руках виступило пір’я, тіло почало деформацію. Сіріус сидів на стільці, та спостерігав за метаморфозами Христина. Халат впав на підлогу. У повітрі махав крилами яструб.
— Скільки ти казала в нас часу? — Дівчина юркнула у халат та знову перетворилась на людину.
— Немає в нас часу і, по-доброму, мені вже треба повертатися.
— Я тебе тут не тримаю, — чоловік розвів руками.
Дівчина закричала від безсилля. Сіріус кинув у неї подушку.
— Не шуми.
— Та я не можу, як це взагалі…
Блек різко підвівся. Пляшка з віскі стукнулась об підлогу. Христина виявилась втиснута у його груди, а блеківська рука закривала їй рот. Вона підняла очі, щоб запитати що відбувається, та сама почула голоси на вулиці.
Чоловік відпустив її та обережно підійшов до вікна.
— І навіщо ми прийшли у маглівський квартал? — Запитав Драко, озираючись довкола.
— Треба дещо перевірити, — відповіла Нарциса. — Будь поруч і не привертай зайвої уваги.
— Як тут не привертати? Ми єдині люди тут, що пристойно вдягнуті.
Христина стиснула халат та з острахом подивилась на Сіріуса.
— Як вони…?
— Мабуть, мене помітили в міністерстві, — чаклун хмикнув і повернувся до дівчини. — І Луціус про це пронюхав. А тепер слухай мене уважно, Христино. Зараз почнеться затята класична бійка сімейства Блек. На жаль, цього разу без десертних ножичків, — чоловік дістав з шафи светр, який подарувала йому дівчина, та відпив ще трохи віски, — тобі треба тікати, звідси тебе твій коханець, як би ти не була схожа на покійну Поттер, як би ти не нагадувала його самого, він тебе звідси не витягне.
— Покійну Поттер?
— Лілі, — Сіріус витер рота та підв’язав до штанів мішечок з грошима. — Лілі Поттер.
— Та я зрозуміла, але я на неї геть не схожа.
— Та не вже, — він оглянув її з ніг до голови. — Зовні — ні, але ти нова людина у магічному світі, рятівниця “пропащих” хлопчиків, дуже добра душа. А ще додай домашнє насилля, важке дитинство, перехідний вік і війну за плечима. Ти ж ходяча суміш його травм, — чоловік знизав плечима. — Я звичайно, просидів роки в Азкабані, але в людях ще розбираюсь. Так що не дивно, що він тебе оберігає.
— Я не Лілі.
— Звичайно, що ні, — Сіріус дістав паличку, готуючись до бою, — йому це поясниш?
Христина перев’язала халат, затягнувши пасок тугіше. Її очі стали моргнули, а потім відкрилися так сильно, що капіляри виплелись у мереживо на білому тлі.
— О, ні…
— Не збираєшся пояснювати чи хочеш битись зі мною? — Чоловік припав до стіни, вслухаючись у тишу квартири. — Вікно сама відкриєш, лети!
— Сіріусе…
— Що? — Чаклун втомлено подивився на неї.
— Снейп зараз у Сельвін.
— І?
— Ти сказав, що я для нього як Лілі, — Христина повернулась до вікна, капіляри сплітались дедалі більше. — Але тоді він був дитиною, а зараз…
Сіріус дивився на неї з пів хвилини. Його очі блукали по викривленому лиці дівчини, намагаючись знайти підказку до її думки. Його очі просяяли. Він махнув паличкою, відкриваючи вікно.
— Лети!
Христина розвернулась та кинулась до вікна у польоті перетворюючись на яструба.
— Дорога кузино! — Почулось їй. — Яка несподіванка! Закляктус!
Дівчина вилетіла на вулицю. Біля будинку Блеків стоя Драко. Він подивився угору, яструб крикнув і полетів далі.
“Треба швидше летіти до квартири Снейпа. Може попутку яку зловить? Яка попутка, я ж птаха. А-а-а, зараз від злості яйце знесу. Жесть, просто кошмар. Треба летіти як можливо швидше! Швидше буде з піснею! Піду додому, дружину обійму. До себе ніжну та холодну пригорну. Я кохаю її, дарма, що алігатор вона!* Ха-ха, вітер в сраку дме, добре що хоч поки в потрібному напрямку. Цікаво, у птахів є нирки?”.
Христина летіла до квартири Северуса. Вітер приніс з собою сніг, тож яструб спустився нижче і визначав потрібний напрямок за світлом фар у корці, яка вже почала тягнутись з самого виїзду з Лондону.
Дівчина летіла вперед, активно рухаючи крилами. Бід сигнали автобусів та машин, лайки смолених водіїв вона влетіла у теж відчинене вікно своєї кімнати. Чаклун відкрив двері квартири та зайшов у середину. Христина побігла униз, поки мокре від снігу волосся липло до лиця.
— Северусе!
Чоловік зняв шарф та закинув його на верхню поличку. Під його очима залягли темні кола, через що чорні очі здавались ще більшими
— Що сталось? — Чаклун огледів її.
— Як ти? — Дівчина стала посеред вітальні, торкаючись босими ногами підлоги.
— Чий це халат?
Левченко відкрила рот, однак швидко закрила його. Вона огледіла себе, знаходячи власне тіло все ще закутаним у блеківський халат.
— Вийшло таки, — прошепотіла вона.
— Вийшло? — Северус оглянув її з ніг до голови. — Ти літала?! Я ж просив тебе… Христино, я не можу тебе захистити, якщо ти сама лізеш…
Він обірвався на пів слова. Чоловік закотив очі.
— Сама лізу грудьми на антресоль, я знаю, — дівчина дивилась як сніг тане на його мантії. — Як все пройшло? Як ти?
— Я в порядку, — Снейп зняв мантію та повісив її на гачок. — Куди ти літала?
— Просто довкола міста, — Христина увійшла за ним на кухню. — То …як?
— Міністерство Магії знає, що відбулось біля Дніпра, — чоловік поставив чайник на вогонь. — Чаклунка, з якою ти вступила у бій, виявилась головою магічної служби безпеки України, як вона і казала, — він поставив дві чашки на стіл. — У них немає доказів, що там була саме ти, однак вони бачили мене. Едвін Сельвін поставив ультиматум.
Снейп зітхнув і налив заварку у чашки. Його рухи були важкими, наче руки тяжіли до землі під дією подвійної гравітації.
— Я маю привезти тебе у маєток Сельвін завтра до 12 дня, — Северус налив кип’яток у чашки. — Інакше він повідомить у Міністерство і розпочне розслідування, а мій будинок оточать аврори.
Чаклун поставив дві чашки на кухонний стіл. Він не сів, а впав на стілець. Чорний одяг розтікся тінню по ньому.
— І ми будемо там о 12? — Христина сіла навпроти.
— Ні, — Снейп відпив гарячий чай. Кип’яток не обпікав його зовсім. — Я знайшов готель на околиці Едінбургу. Там ми пробудемо декілька днів, поки аврори будуть ритися тут, — він огледів власну кухню, подумки записуючи що він хоче спакувати. — Потім порт-ключем ми доберемось до Ґолвею. У місті є мій знайомий. Він здає квартиру на другому поверсі свого магазину. Там ти будеш в безпеці.
— Я нікуди не поїду, — дівчина взяла у руки чашку. — Я піду завтра до маєтку Сельвін.
Снейп втомлено потер ніс та подивився на дівчину. В перше за весь час їхнього знайомства вона побачила його зіниці. Карий колір очей тепер теж здавався лише тінню.
— Що це означає?
— Я не тікатиму.
— Міс Левченко…
— Я не Лілі, — продовжувала вона. — Я — Христина, і я не тікатиму.
— Ти тікатимеш! — Чаклун скривив губи, в'їдаючись в неї очима. Вони, наче капкан, впіймали її та стискали великими гострими металевими зубами. — Ти тікатимеш і будеш в безпеці! Ти будеш жива і здорова під наглядом в іншій країні.
— Ти не винен у її смерті.
— Христино! — Снейп встав зі столу та вийшов у вітальню.
Його чашка залишилась на столі, плавлячи повітря білуватим димком.
Дівчина притулилась спиною до стіни та зігнула ноги у коліна, упираючись ступнями у сидіння. Вона подивилась уверх, на жовтувату стелю. У мережеві такого ж жовтуватого павутиння павук доїдав муху. Христина зітхнула.
“Не чіпай голі дроти, — наспівувала подумки вона. — Краще почекай поки напруга спаде. Із висоти, де немає антен, я передам тобі слабкими сигналами з високими. — Левченко повернула голову. Вона дивилась як Снейп ходить по вітальні, а на його плечах лежала вага світу. — А далі з тобою чи без тебе знають лиш лінії, що розділяють небо**”.
*ZWYNTAR — Na Boloti / На Болоті
Шановне і шановане товариство, доброго вечора :) А зараз музиченьки запрошують до відділу "Коментарі" і щиро сподіваються, що ви там шось напишете. Писати можна що завгодно, буду рада.
Дякую вам за увагу ☕️🍁
Ото любите ви влаштовувати гойдалки, а щоб життя медом не здавалося 😅
Але за це я і люблю ваш твір, і зараз емоції просто зашкалюють і не терпиться дізнатися, що буде далі і хто ж переможе у цьому двобої характерів: Серевус чи Христина 🤔