Секс, рок і Гоґвортс. Частина 42. Правильні речі

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Снейп сидів за столом на кухні у маєтку Сельвін. В його руках димів гарячий чай. Він дивився у простір перед собою. За його спиною Роуз з найвищої полички діставала бурбон. Ельф увійшов у кухню, за ним левітувала остання таця з містером Сельвіном. Зіллєвар провів її поглядом. 

— Прибирання закінчено, — повідомила Христина, входячи у кухню. — Там чисто, як в хірургії. 

— В тебе дивні жарти, — сказала Роуз, ставлячи на стіл пляшку та три бокали. 

— Та ні, дякую, — мотнула вона головою. 

Жінка подала інший стакан Северусу. Він прийняв його. Христина забрала його чашку з чаєм та відпила. Ельф поставив біля неї тарілочку з печивом. Дівчина подивилась на таке ж печиво, яке вона знайшла у своєму рюкзаку. Левченко подивилась на Ельфа. Він закривав банку зі смаколиками, та відлевітував її назад на поличку. Снейп відпив бурон, дівчина запалила цигарку. Він махнув паличкою та відправив дим у вікно. 

— Дякую, — вимовила вона. 

Зіллєвар кивнув та відпив ще бурбону. Роуз сіла за стіл. Її напій швидко закінчився, вона підлила собі ще. 

— Тож, — почала Христина, дивлячись на жінку. 

— Так, — вона подивилась на дівчину. — Завтра зранку я повідомлю аврорам про зникнення Едвін. Скажу, що він пішов на пошук Одрі і не повернувся.

— А ми? — Левченко відпила гарячий чай. 

— Можете залишитись тут, — місис Сельвін водила пальцем по краях келиха. — Твоя легенда правдоподібна, — вона кивнула. Мені подобається. Її і залишимо. Скажемо, ви, містере Снейп, залишили Одрі на деякий час у себе, щоб перевірити її стан, про що повідомили нам через камін, — Роуз дивилась у простір перед собою. — Ви залишаєтесь ні при чому, нащадок роду Сельвін на місті, тільки чоловік пропав, — жінка відпила бурбон. — Нічого страшного, буває. 

Христина перевела погляд на кам’яні уламки, потім на Северуса. Той кивнув. 

— Надійний план, — сказав він. — Хай буде так. Що до міс…

— Я не знаю хто ти, — Роуз подивилась на Левченко. — Але я знаю, що принаймні її тіло тут. Ти старша на 8 років, але це нічого. Я займусь її пошуками, а потім вирішити що робити. 

Жінка поклала свою руку на руку її доньки та ледь стисла її. 

— Я рада, що хоч частково вона в порядку. 

Христина кивнула та подивилась на свою чашку. Вона зробила ще одну затяжку. 

— Добре. Як ти… я маю на увазі, — дівчина намагалась підібрати правильні слова.

— З великим задоволенням, — Роуз відпила з келиху, з посмішкою дивлячись на таці з колишнім чоловіком. — Я труїла його відколи Одрі було п’ять. Повільно, маленькими дозами. Спочатку заради задоволення. Просто приємно знати, що, хоч у мене щось і болить після його побиття, так у нього теж. Але потім, коли він почав піднімати руки на доньку, я поступово підвищувала дозу. Він би помер, гроші в мене, і репутація чиста. 

— Отруту виявила б експертиза, — сказав Снейп. 

— Настоянка крокусу і екстракт золотоцвітника. 

— Тоді воно розчиниться у крові протягом однієї доби, — кивнув головою чоловік і відпив ще.

— Мій дідусь теж був зіллєваром все-таки.

— Це не його вусатий портрет висить у коридорі? — Христина видихнула дим у повітря.

— Ні, в цьому будинку висять тільки портрети сім’ї Едвіна. 

—  Стоп. Ти труїла його. 

— Авжеж. А ти думала чого він такий червоний? 

Роуз підлила ще бурбону. Снейп намагався тримати рівне лице, ховаючи подив. У пляшці залишилась лише половина напою. 

— Кларет? — Дівчина вигнула брови, висловлюючи здогадку. 

— Кляте вино, — жінка зітхнула. — Більше в житті не зможу його пити.

— Не прибідняйся, — Христина дивилась на пляшку. — А про якого давнього друга він говорив? 

— Тебе здав монах. Він розказав про дивну розмову з тобою, нетипову поведінку та мову, яку ти не вивчала.

— Я думала, то були ті ж самі портрети в коридорі. 

— О, ні. Твій дядько змусив всіх мовчати. Принаймні, так сказав монах. 

— Дядько вусатий? — Дівчина потушила цигарку і опустила у попільничку, що раптово з’явилась на столі. 

— Так, — Роуз кивнула. — Завжди мені подобався. Єдиний з них усіх, мабуть. Може дати розумні поради. 

Христина загадала його пораду про закуску і гиготнула. Вона поклала обидві руки на стіл, спираючись на них, щоб підвестись. 

— Тоді я перепрошую, треба де що вирішити. 

Снейп дивився на дівчину, поки та вставала з-за столу та виходила з кухні. Жінка повернулась до нього, склавши руки під підборіддям. 

— Тож, пане професоре, я чула, ви досвідчений зіллєвар. Як будемо прибирати докази? 

Левченко вийшла з кухні та піднялась на другий поверх. Вона оминула йольскі прикраси та пройшла у коридор. Вона ігнорувала питання портретів про галас та вибухи потужних заклять. Христина увійшла в кабінет. У блідому світлі зимового дня приміщення виглядало трохи більш привітним, ніж у місячному. 

Левченко підійшла до столу та розвернулась до портрета монаха. 

— О, привіт, Одрі, — чоловік помахав рукою. — Як справи? Тебе давно не було.

— Привіт, — посміхнулась дівчина. — Давно. В тебе як справи? — Вона примружила очі. 

— А-а-а, е-е-е, — він міцніше стиснув кувшин з вином. — Я в порядку. Як завжди. Сиджу тут, стою тут же. Як бачиш, все добре. 

— Оу, добре, — Христина випустила з рукава в долоню паличку. — Це добре чути. 

— Так-так, а ти як? Як твоя подорож? 

— Подорож? — Левченко бачить як бігають очі монаха. — Яка подорож? 

— Ну, ти ж подорожувала, вірно? — Портрет нервово засміявся. — То як воно було? 

— Чудово, знаєш, — вона зробила крок до нього. —  Завжди приємно освіжитись. Змінити оточення. 

— Так, я завжди казав, що головне це мати місце для чогось нового у житті. Не можна ж, а-а-а, що ти робиш? — Монах відступив назад у картині. 

— Скажи мені, твій бог пробачить зраду? 

— Бог? Який бог? 

Христина підійшла впритул до картини та дивилась вверх на монаха. 

— Ти знав що містер Сельвін зробить з Одрі, — рівним голосом сказала вона. — Ти чув що він робив з Роуз. А проте вирішив все розповісти йому. 

— Я не розумію у чому ти звинувачуєш мене, дитино, — чоловік озирнувся. — Я зробив те, що мене просили. Як взагалі можна відмовити містерові Сельвіну? Ти його бачила? 

Левченко піднесла паличку до картини.

— Гей, що ти робиш? Ти розумієш хто я такий і скільки цей портрет вартує? 

— В моїй сім’ї нормально бути ірраціональним,* — дівчина зробила помах паличкою. — Інсендіо. 

Вогонь вилетів з палички та торкнувся картини. Він розгортався швидко, охоплюючи юбку ряси монаха. Вино вилилося з кувшина, та не погасило полум’я. 

— А-а-а! Поможіть! — Кричав монах та впустив кувшин. Той розбився. — Поможіть! Що ти робиш? Я ж горю! 

Христина присіла на стіл та запалила цигарку, використовуючи підставку під канцелярію як попільничку. Вона почала наспівувати українською, поки портрет горів: 

— Одна маленька зрада нікого не врятує. Заливай червоним очі, поки лити можеш ще, — дівчина струсила попіл з цигарки. — Розігрійся і спалахуй, поки полум’я пече. Одна маленька зрада нікого не врятує.**

Монах перейшов на лайку. Левченко усміхнулась та повернулась до портрета. Він догорав. Вона зробила глибоку затяжку та видихнула сірий дим. Він змішався з чорним димом згорілого полотна. Помахом палички Христина відкрила вікно. Останній шматок картини впав на підлоги. 

Снейп зайшов у кабінет та одразу чарами направив дим у вікно. Він подивився на його причину та перевів погляд на дівчину. Вона кивнула головою, підтверджуючи німу здогадку. 

— Так. 

Северус сів поруч з нею на столі. Чаклунка видихала дим так, щоб той не летів на чоловіка. 

— Ти як? — Запитав він, дивлячись на неї. 

— Нормально, — вона кивнула на портрет. 

— Він заслужив. 

— Ага. 

— Ти була дуже хороброю.

Левченко підняла брови та подивилась на Снейпа. 

— Це ти зараз до чого? 

Чоловік подивився на свої долоні, що до того лежали на колінах. Білі манжети замазані у сажі. Один з ґудзиків висів на ниточці. Чоловік піджав губи. 

— Я хотів сказати, що ти не Лілі, — він тяжко видихнув повітря. — І ніколи не була. 

Христина зробила ще одну затяжку та трохи затримала дим у легенях. 

— Тому чому ти мені допомагаєш? 

 Вона дивилась у простір, повільно видихаючи дим цигарок, дозволяючи йому звиватись на її губах. 

— Для чого все це було? — Дівчина підняла голову, зіштовхуючись поглядом з ним. 

— Бо я вважаю це правильним, — Христина розглядувала його чорнильно-чорні очі, поки він говорив. — І я вважаю це теж правильним. 

— Що? 

Левченко повернулась, щоб затушити цигарку у канцелярську підставку, однак довгі бліді пальці перехопили її. Снейп взяв цигарку та потушив її сам. Ті ж пальці огорнули її зап'ясток та потягнули на себе.

Вона нахилилася вперед. Чоловік взяв лице дівчини у свою долоню. Його гаряче дихання обпалило шкіру. Северус торкнувся губами її губ. Вони були холодні та сухі. 

Секунда. Дві Три. Христина відповідає йому, віддаючи своє тепло. Вона відчуває як він підібрався та повністю повернувся до неї, накриваючи її праву щоку другою долонею. Дівчина накриває його руки своїми, продовжуючи цілувати зіллєвара. 

*діти інженерів — В моїй сім'ї нормально бути ірраціональним

**діти інженерів —  Зрада

Дякую за ваші вподобайки, перегляди та коментарі ☕️🍁