Секс, рок і Гоґвортс. Частина 45. Плечовий символізм

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

“Порізала пальчик, та й болить, — наспівувала Христина, входячи у Міністерство Магії. — Зелений листочок не гоїть, не гоїть. Милий поцілує — загоїть, — вона подивилась на Снейпа, що йшов поруч густою тінню. — Я б йому серце віддала-віддала*. Так, Верховна Рада, звичайно. Не зрозуміла, а де люстри кришталеві, фрески там, буфет? — Дівчина озирнулась довкола. — Підлога мармурова. Купу грошей коштує. Хоча, — вона подивилась на каміни, які горіла через раз зеленим світлом, випускаючи працівників міністерства, — поняла. Інфраструктура в порядку. Грошей — кури не клюють. Хоча, мармур фіг проклюєш, звичайно. Не те щоб я намагалась”. 

— Ти в порядку? — Запитав Севереус, тримаючи поставу рівно, та озираючись довкола. 

— Дихати можу, — тихо відповіла вона. 

Професор подивився вниз на свою підопічну. Зелений вогонь камінів відзеркалювали його очі. Однак скляне чорнило не просвічувалось. Христина подивилась вгору. Жодне світло не пробивало його бездонну пітьму. 

— Я в порядку. 

Чоловік кивнув їй, не зупиняючи руху. Дівчина йшла пліч-о-пліч з ним. Над їхніми головами пролетіли паперові літачки-записки. Їх ключі пролетіли повз та завернули за куток. Один з них впав прямо в руки чарівникові, який тільки вийшов з каміна. Він розгорнув літачок, вилаявся та побіг до ліфта. 

Левченко озирнулась, щоб подивитись що сталось далі, однак Снейп легко торкнувся її мантії. 

— Не відволікайся, — сказав він. 

Чоловік відкрив перед нею двері та пропустив супутницю вперед. Христина увійшла у велике приміщення. Посередині стояв стіл зі стопками паперу. Довкола ходили люди. Верхні папірці підлетіли та склалися у літачки. За сусіднім столом сиділа жінка, яка чарівною паличкою керувала тими самими записками. 

— Професоре, — посміхнулась інша жінка, — добре що ви прийшли, — вона подивилась на “Одрі” через тонкі лінзи окулярів. — Міс Сельвін. Мої співчуття з приводу вашого батька. 

— Дякую, — відповіла “Міс Сельвін”. 

Попри миловидне лице жінки її очі пронизували дівчину наскрізь. Христина втягнула голову в плечі. 

— Я знаю про вашу травму голови, але вам слід було бути обачнішою, — вона посміхнулася і її окуляри сповзли на краєчок носа. — На Дніпрі я маю на увазі. 

— Звичайно, — відповів за Левченко Снейп. — Вона буде обачнішою. 

Співробітниця міністерства підняла очі на професора. Той ввічливо посміхнувся їй. 

— На жаль, я веду зараз інше діло, — їй на руку сів літачок. — Інакше я б з задоволенням вислухала б історію повністю. 

“Я правильно розумію, що тут відбувається якась високорівнева перепалка, а я тут стою, вазон імітую? — Христина переводила очі з невідомої їй жінки на Северуса і назад. — Ну, якщо я фікус, то хоча б симпотний. І в мене теж п’ятницями можна вливати коньяк. Кхм, за бажанням”. 

— Я впевнений, що у нас ще буде змога поговорити віч-на-віч, — чоловік кивнув і провів Левченко через ще одні двері. 

— Чуєш, — вона торкнулась його руки, — а хто це була? 

— Тримай язика за зубами і слухай уважно, — Снейп дивився прямо вперед, на зустріч їм вийшов Луціус Мелфой. — Зараз відбудеться розмова, де ти повториш рівно те, що ти сказала у маєтку Сельвін. Я сидітиму з рівно такою ж розмовою у сусідній кімнаті. Головне — не переживай і чітко відповідай на запитання, зрозуміла? 

Чоловік перевів погляд на неї. Хритина подивилась вгору. На коротку секунду розрив електронів у хребті. Вона кивнула і подивилась на Мелфою. 

— Міс Сельвін, — посміхнувся чоловік. 

“Чоловіче, що з лицем? Печінку прихватило чи дупа зачесалась? — Дівчина оглянула батька Драко. — Ба-а-а, ти шо. Одеколон французський, сорочка на 50% складається з крохмалю, черевики блищать більше за підлогу. Ти шо, денді”. 

—  Містере Мелфой, — ввічливо привіталась вона. 

— На вас вже чекають, — він подивився на Снейпа. 

Левченко втрималась що б не закотити очі. Мелфой опустив погляд. Рука Христини ледь-ледь торкалась руки зіллєвара. Луціус вигнув брову та подивився на давнього друга. Северус навіть не моргнув. 

— Прошу за мною, — після хвилини німого діалогу сказав чаклун. 

У черговому кабінеті було холодно. Довкола чорний мармур: на стінах і на підлозі. На стелі висіла лампа. Вона суворо освічувала дерев’яний стіл та два стільці. У приміщення зайшов високий чоловік в офіційному костюмі. Христина оглянула його, примруживши очі. Його постать здалась їй знайомою. 

— Добрий день, — посміхнувся їй чоловік. 

Його посмішка спровокувала десятки глибоких зморшок на лиці. Дівчині задалось, наче вигинання губ в його випадку схоже на розбивання дзеркала. 

— Добрий, — відповіла вона. 

По її шкірі прокотилася хвиля мурах і застигла. 

— Тож, як справи? 

Розмова почалась. Співробітник Міністерства ставив запитання. Христина відповідала. Це було радше схоже на шахи, де кожне пересування фігур змушувало волосся на руках ставати дибки. Пішак йде ліворуч, пішак йде праворуч, кінь з’їдає його. Гра продовжується. 

Тур зійшовся з конем, королева захищає короля. Мурахи в’їдаються у шкіру дівчини. Тур б’є коня. Він падає. Світло лампи стає білішим. Королева йде проти тура. Король залишається на місці. Рука починає чесатися. Пішак відвертає увагу. Очі болять. Єписком йде на пішака. 

Христина розминає шию. Світло білішає. Питання коротшають. Останній пішак йде вперед. Єпископ йде на нього. Королева падає. Левченко дивиться в очі. 

“Наче то само, знаєш, так треба. Стояти на землі і тримати небо, — думала дівчина, — Сам собі наказ. Нумо, відкривай очі. Я би їх не став, але голос шепоче. Розправ плечі, — увімкнуло трансляцію центральне радіо, — не бійся ночі, будь зараз там, де ніхто не хоче**”

— Міс Сельвін? 

“От звідки я тебе знаю, — дівчина отрутно усміхнулась. — А де ж крики “Він повернеться”? Наркомани на городі вдягнули краватки і наполірувала тухлі, вважаючи, що їх не впізнають”. 

— Я вас слухаю, — відповіла Христина, моргнувши. 

Її очі пересохли через інтенсивне біле світло.

— Ні, це я вас слухаю, — відповів службовець. — Ви знаєте де зараз знаходиться містер Сельвін? 

— Я не знаю де знаходиться зараз мій батько. 

Єписком йде на короля. 

— Ви впевнені у своїй відповіді? — Чоловік перегорнув сторінку у своїх записах. — Я можу взяти дозвіл на використовування зілля правди. 

Пішак б’є пішака. 

— Яке не довело ефективності, — тим же тоном відповідала вона. — Адже є люди, які можуть нівелювати його вплив на організм, чи не так? 

Єпископу залишається крок.

 Христина опустила очі на ліву руку чоловіка. Туди, де має бути чорна мітка Волдеморта. Службовець дивився на неї. Вона піднімає очі. 

— Думаю, він коли-небудь повернеться, — продовжує вона. — Але ми обидва не знаємо напевне, так? 

Король б’є єпископа. 

Службовець осунувся. Дівчина усміхнулась йому ще раз. Партія не закінчена. Але вона перевертає шахівницю. 

— Гарного дня. 

Христина виходить з кімнати. У коридорі Снейп вже розмовляє з Мелфоєм. Останній киває головою. Левченко бачить, що для зіллєвара пройшла легше. Приміщення покрито м’яким світлом. З очей дівчини котяться сльози. Вона тре їх та привалюється до стіни. Їй пече. 

— Одрі, — Северус миттєво підтримує її за лікоть та нахиляється до неї. — Ти як? Що сталось? 

З кабінету виходить той самий службовець. Його краватка трохи перекручена. Луціус вигинає брову. 

— Я нормально, — Христина моргає декілька разів, — просто світло. Надто яскраво. Я піду вмиюсь. 

— Іди, — киває Снейп. 

— Прямо по коридору і праворуч, — м’яко каже Мелфой, вказуючи напрямок до найближчої жіночої вбиральні. 

— Дякую. 

Левченко намагається заплаканими очима розгледіти дорогу. Вона чує як тон друга Северуса миттєво змінюється. 

— Це щось незвичне. 

— Що взагалі це за людина? — Професор дивиться у сторону, куди пішов службовець. 

Вже перед самими дверима у вбиральню Христину хапають за руку та тягнуть в сторону. М’яка та холодна долоня закриває їй рот та тягне у сторону. Вона намагається відбитись, однак очі все ще пече. Вона чує двері, що гучно закриваються. 

Вона намагається вдарити нападника, однак промахується. 

— Тихо ти! 

Її відпускають. Левченко озирається. 

— Драко, мать його в йоб! А якби я всралась! 

— Ну, — він дивиться по сторонах на пісуари, —  тоді ти в правильному місці, — хлопчина відкриває двері однієї з кабінок, —  леді перші. 

Христина обіймає хлопця, вдихаючи аромат дорого одеколону. Не менш дорогого, ніж у його батька. Мелфой молодший обіймає дівчину у відповідь, пірнаючи у довге і значно тепер густіше волосся. 

— Як ти? — Шепоче він. 

— Тримаюсь, — відповідає вона. — А ти? 

— Я дізнався від батька що сталось, — він киває на кабінку, — там нас не почують. 

— На унітазі? 

Драко закочує очі й зітхає, проте посміхається. 

— Лише якщо ти наполягаєш. 

Христина заходить до кабінки та спирається спиною на стінку кабінки. Її ноги, зігнуті у колінах, стали на обідок. Драко сідає в таку ж позу, торкаючись плечем її плеча. Чаклунка озирається, вигинаючи брови. 

— У міністерстві багато таємних місць, — відповідає на неозвучене питання хлопчина. 

— Для перемовин? — Сміється Христина. — І важких думок. 

— І для них теж. Як ти? Як розмова? 

— Це той самий, — починає дівчина, — який бився у саду твоєї матері. 

— Розьє, — киває Драко. — Так, батько розповідав про нього. 

— Він… — дівчина не озвучує запитання. Однак Драко відповідає поглядом повним розуміння та киває, підтверджуючи, здогадки про Смертежерів. — О, Мерлін! 

— Це звичайна робота для нього, він займається розслідуваннями. Після війни його виправдали, як і батька. 

— Ну звичайно, — зітхнула чаклунка. — Звичайно. 

Мелфой молодший оглянув її, та хмикнув, розмірковуючи над її зовнішніми змінами. 

— Цей колір волосся пасує тобі набагато більше, — він подивився на її довгі пальці. — Арфа? 

— Піаніно, — хитнула головою Христина. 

— Ясно. Тож, які плани? Ти повернешся у школу? 

— Не переживай, я дам тобі списати домашку, —  вона дістає пачку цигарок з карману. Драко підпалює її цигарку паличкою. — Зіллєваріння так точно. 

Дівчина глибоко вдихає дим та видихає його у вентиляцію над кабінкою. 

— Як у старі часи, — Мелфой дивиться на дим. — Тільки Мірти немає. 

— Так, і змивати за собою не потрібно, — посміхнулась Христина, струшуючи попіл в унітаз. — Чому я завжди палю у туалетах? 

— Звичка? 

— Жахлива, — вона дивиться як попіл тане у воді. — Я не знаю що далі. Сельвіна не можуть знайти, ще й питання не розв’язане з українським Міністерством. 

— Українським? — Драко ледь зісковзнув ногою в унітаз, однак втримався. — Що? 

— Я думаю, ти знаєш що сталось на Дніпрі. 

— Дай вгадаю, ти напилась. 

— Ух ти, а ти розумний, — відповіла Христина. — Ти ще скажи, навчився мухомори від опенька відрізняти. 

— Одразу після того, як ти нюхати слиз папороті, — в тому ж тоні відповів Мелфой. 

— Добре, 1:1. 

Вони зітхнули. 

— Тобто, нічого не ясно? — Запитав Драко, дивлячись як попіл продовжує тонути у воді. 

— Нічогісінько.

— І що робити? 

— Насолоджуватись життям, — Христина кинула цигарку у воду. 

— Ми ще побачимось?

— Авжеж! — Дівчина відмотала туалетний папір і почала витирати сльози. — Тебе ще треба навчити готувати шашлик. 

Мелфой закотив очі та сперся спиною на стіну. 

— Знову у ліс потягнеш? 

— Сад твоєї матері відреставрували? 

— Так. 

— От там і приготуємо, — вона кинула туалетний папір в унітаз. 

— Ти несповна розуму. 

— А я на це і не претендувала. 

Драко засміявся. Двері кабінки відкрились. На них дивився Снейп. 

— Зайнято! — Відповіла Христина. 

Мелфой молодший потягнув за важіль, змиваючи воду в унітаз. 

— Вимітайтесь, — зітхнув Снейп.

Він відійшов у бік, пропускаючи своїх студентів. У туалет зайшов Луціус.

*Sofia Leshyshak —  Порізала пальчик 

**хейтспіч Х Sad Novelist - сам собі наказ

За неймовірної краси обкладинку аплодую і ще раз щиро дякую Олену Мулярчук. Дякую☕️🍁