Секс, рок і Гоґвортс. Частина 46. Закочування очей

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

— Тож, — усміхнувся Луціус. — Я бачу, молоде покоління йде стопами попередників, — чоловік озирнувся довкола і посміхнувся з ностальгічними поглядом. —  Чудові часи були. Міс Сельвін, підкажіть, які у вас плани після закінчення школи? 

— Я не думаю, — вступився Снейп, не давши “Одрі” відкрити рота, — що зараз слушна мить для такого роду розмов. Міс Сельвін носить траур. 

— Траур? — Усміхнувся гострою посмішкою співробітник міністерства. — Я думав, ви плекаєте надію на те, що вашого батька все-таки знайдуть. 

— Безперечно, — відповіла тією ж посмішкою Христина. 

Вони почули сигнал тривоги. Луціус обернувся до дверей та вийшов з туалету. Повз пробігло декілька чарівників. 

“Подиви на них, — бурмотіла про себе дівчина, — навіть не спіткнулися. Та як би я побачила Мелфоя старшого у вбиральні, я б мінімум посивіла. Ця істота не може ходити у такі місця, вона їсть виключно на свята і виключно жертвоприношення. Інакше такий об’єм отрути йому просто не виробити. До речі за хижаків і змій, а з чого в нього тухлі?”. 

Левченко опустила очі. Наполіроване взуття не мало візерунків, однак чітко відзеркалювало лампи. 

— Хтось проник у сховище архівів судових засідань, — розвернувся до них Луціус. — Забирай Одрі і Драко, Северусе, — чоловік повернувся до сина, — передай матері, що я спізнюсь на вечерю. 

Мелфой старший махнув мантією та дістав паличку. Він ринувся у бій. 

“Все, забираю слова назад. Епічність Снейпа вражає, звичайно. Але атакувати противника блиском власних черевиків — це за межею мого розуміння. Браво. Просто Браво”. 

— Я зайду до тебе завтра в маєток? — Христина подивилась на Драко. 

— Так, чого б і ні, — знизав плечима той. — М’ясо як минулого разу візьмеш? 

— Так, а ти кетчуп не забудь. 

— На що вам м’ясо? — Вліз у розмову Северус. 

— На шашлики, — в унісон відповіли друзі. 

Снейп закотив очі. Дівчина бачить з яким облегшенням він це робить, весь час до того утримуючись від подібних виразів обличчя. Чоловік махнув мантією та запросив студентів до виходу. 

*** 

— Слухай, може треба було повернутися? — Христина подивилась на зіллєвара. 

Той сидів за столом, розливаючи чай по чашках. 

— А може ти сядеш вже нарешті? 

Він подивився на скляну банку, де залишилось всього 11 бісквітів, та взяв один смаколик з неї. Дівчина ходила колами по кухні, перебираючи у руках стрічки, які вона тільки що виплела з волосся. 

— Не можу, — відповіла вона, — не можу ні сісти, ні чай, ні бісквіти, — дівчина дістала цигарку. 

— Палити на дворі, — категорично сказав чоловік і відпив чаю. 

— Там холодно. 

— Тоді не пали. 

— Я не можу. 

— Тоді на двір. 

Снейп мокнув бісквіт у чай. Він витримав його рівно стільки, щоб той намок у гарячій рідині, але не розмок і не впав у неї. Чоловік поклав ласощі до рота. Христина запалила, сидячі на вікні. 

— Чому ми взагалі його там залишили? 

— Тому що він доросла людина, яка сама з усім впорається. 

— Один проти всього Міністерства? — Дівчина по-злому зробила глибоку затяжку. 

— Його не просив туди йти, — спокійно відповідав чаклун, опускаючи останню частинку бісквіта у чай. 

— А ми? 

— А ми попереджали. 

— Северусе! 

— Христино, — він підняв на неї очі. — Ти теж доросла людина. 

— То й що? — Вона загасила цигарку та спалила її закляттям. — То це означає, що у мене емоцій немає? 

— Ледь не всрався! — Сіріус вбіг у будинок. 

— Дякую, — зіллєвар подивися на мокрий і вже холодний бісквіт. 

— Що ти? Як ти? — Дівчина підійшла до Блека. 

Снейп вигнув брову. 

— У Міністерстві нічого, — анімаг сів на стілець. — Геть нічого, — він взяв чашку Христини і відпив чаю. — Сухі витримки фактів, які я вже й так знаю зі свого обвинувачувального вироку. У Червохвоста ані сім’ї, ані далеких родичів. Пусто.  

Зіллєвар помішав цукор у чаї. 

— Тоді беремо його голими руками, — спокійно сказав чоловік і постукав ложечкою по чашці. — Дочекатися тільки почнеться навчальний рік. 

— Ага, а за цей час він втече і сховається, — кивнув Сіріус, все ще намагаючись надихатися. — Пречудовий план, Северусе. 

— Придумай свій, — чарівник сховав саркастичну усмішку у чашці. 

— Годі, — Христина сіла на вікно, дістаючи другу цигарку. — Має бути ще інший план, додатковий. 

— Що ти пропонуєш? — Снейп подивився на неї. Його брови повернулись у попередню позицію. 

— Знайти Горокракси, — прошепотів Сіріус. — Знайти часточки душі Того-Кого-Не-Можна-Називати і вбити їх? 

Зіллєвар голосно поставив чашку на стіл. Дівчина продовжувала дивитися на сад, сидячи на вікні. Її тепле дихання змішувалось з димом і вилітало у холодний простір двору. 

— Це безумно, — прокоментувала вона, потираючи нижню губу великим пальцем. — Та чи є в нас вихід? 

Левченко подивилась у кухню. Снейп сидів з відсутнім виразом обличчя, Блек грів руки чашкою, в той час, як його нижня щелепа була трохи опущена. 

— А я думав, у мене в голові нічого немає, — сказав він та відпив чаю. —  Я в ділі. 

— Я теж, — тихо відповів Северус. 

Христина промовчала та повернулась до саду. Чайник закипів. Зіллєвар зняв його з вогню, підлив кип’яток у заварник та Блекові у чашку. 

— Дякую, — кивнув він. — Які ти знаєш Горокракси? 

— Щоденник. 

— Знищений того року, — Снейп сів за стіл. — У Таємній кімнаті Гаррі Поттером. 

— Мій хлопчик, — посміхнувся Сіріус. 

— Медальйон Салазара Слизерина, — продовжувала дівчина. 

— І де він? 

— У твоїй квартирі, — Христина підпалила третю цигарку. — Але ти б його і так, і так не знайшов. Потім кубок Хельги Гафелпаф знаходиться у Ґрінґотсі, у банківському сейфі Белатриси Лестранж. 

— Нам туди точно не дістатись, — зітхнув Снейп. 

— Діадема Ровени Ревенклов, — дівчина зліза з вікна. — У Кімнаті на вимогу, на восьмому поверсі. 

— Це міф, — спокійно сказав зіллєвар. — Не більше, не менше. 

— До минулого року Таємна кімната була теж не більше, а ніж просто міфом. Однак сталося те що сталося. 

— Добре, які ще варіанти? — Сіріус відпив чаю. Він обпік його. 

— Я… не пам’ятаю. 

Дівчина опустила голову, споглядаючи як догорає цигарка. Блек звів очі до неба. 

— Знаєш, — почав він, — ти починай вірші якісь вчити. Це для пам’яті, кажуть, корисно. 

Снейп підняв брови, дивлячись на співрозмовника. 

— Я тобі зараз Заповіт прочитаю, — Христина виставила ногу в бік, — твій. Тому очі закочувати можеш скільки влізе. Але варіанти на разі такі і маємо що маємо. — дівчина сіла за стіл. — Так що, шановний, “підписьздєсь і підписьздєсь”. 

Снейп хмикнув і подивився на дівчину з вигнутими бровами, зберігаюси посмішку на обличчі. 

— Але є одна умова, — сказав зіллєвар, — як тільки ми знайдемо і знешкодимо діадему, ти знімаєш з Христини незламну обітницю. 

Чоловік поперхнувся чаєм, очі дівчина округлились до форми повного місяця. 

— Не думай, що я не зрозумів про що укладено ваш договір і що я не помітив як після перетворення на анімага у неї зникло одне коло на руці. 

Снейп схрестив руки на грудях, уважно слідкуючи за реакцією Блека. Той кивнув і опустив голову, роздивляючись власні руки. 

— Нам треба за продуктами сходити, — перевела тему Христина, розглядаючи вміст полиць. — Провізії не вистачає. 

— Сходимо на ринок сьогодні, — спокійно відповів Северус. 

— Добре. 

— Я чекатиму вас у Гоґвортсі на початку нового семестру, — Сіріус підвівся. 

— Залишся на вечерю, — дівчина підійшла до зіллєвара та стала йому за спину, поклавши руки на його плечі. — Ти витримав важкий бій. Зараз краще перепочити. 

— Добре. 

Анімаг сів назад на стілець. Христина кивнула та вийшла у вітальню, щоб вдягнутися перед виходом. Вона зав’язувала шарф довкола шиї, дивлячись на вишиту серветку з квіткою, у пам’ять покійній Поттер.

“Офеліє, — шепотіла вона подумки. — Смертельна ілюзія. Розсипала лілії там, де молюся я*”.

— Не думай так тяжко, — вимовив Снейп, підходячи до неї. — Це моє хоббі. 

— Знайди нове, — посміхнулась дівчина, озираючись. — Воно тепер моє. 

Чоловік хмикнув та зняв свою мантію з гачка. Вона чорною тінню впала на його плечі та вплелась в його руки. Левченко дістала власний шарф та зав’язала його довкола шиї. Снейп опустив свої руки на її та легенько стиснув. 

— На свіжому повітрі тобі стане краще. 

Дівчина все ще дивилась на вишиту серветку з лілією.

— Я знаю, що ти хочеш помститися за неї, — шепотіла вона. — А Сіріус хоче помститись за друзів. І я рада допомогти чим зможу.

— Христино, — чоловік нахилився до співрозмовниці, — ти не маєш цього робити, якщо ти не хочеш, або це надто небезпечно для тебе. 

— Я, — вона подивилась чоловікові в очі, — я розумію, що для тебе це виглядає дивно: я стрибаю з однієї війни в іншу і … 

— Христино, — він потягнув її за шарф, — я не думаю, що це дивно. Я не хочу, щоб ти наражала себе на небезпеку, або почувалася винною чи зобов’язаною чимось. 

Левченко декілька разів кліпнула очима, фокусуючись на двох чорнильних місячних затемненнях на його обличчі. 

— Дякую, — прошепотіла вона. 

— Будь ласка, — відповів чоловік. 

Снейп потягнув її на себе та торкнувся її губ своїми. Його вуста палали, наче з самого початку були зроблені з вогню. Вони поки що ніжно цілували її губи, однак з кожним рухом, з кожним ковзанням по шкірі передавали палкі почуття і ставали вимогливішими. 

Христина обняла Северуса за шию, той притягнув її до себе за талію, продовжуючи цілувати її. Вона відповідала, намагаючись встигнути за його темпом, однак зіллєвар лише бабвився, пестячи її губи своїми, поки дівчина не вибилась з дихання. 

“Між стінами, веди мене між стінами,— вимкнуло центральне радіо, скрутивши гучність до мінімуму. — Поки всі змінні вітри не стануть постійними**”. 

Чоловік хмикнув і прибрав волосся з її обличчя. Він коротко поцілував її у губи та притиснув до себе. Снейп дивився у вікно. Дівчина торкалась щокою його грудей, зариваючись носом у його шарф, гріючись його теплом. За вікном пішов сніг.

*Лівінстон — Офелія

**adm:t - між стінами

Шановне товариство. Добрий вечір :) Як бачите, нові частини публікуються вже не так часто. За особистих обставин, але все ж таки осінь на дворі. Тому нагадую, що написання коментарів допомогає у написанні нових частин і взаглі всіляко сприяє їх появленню на світ. Тому не соромтесь 😁 і майте бога в серці. 😉

З повагою, ніжностю і осіннім вітром. — Ваша авторка ☕️🍁