#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— А ти вчасно, — заговорив Джордж, вийшовши з Великої Зали.
— Ми пів години тому з вами біля столу вітались, — відповіла Христина.
— Так, але за столом можна і затриматись, — гиготнув Фред.
— Досить балачок, — дівчина потерла ніс, — давайте до діла.
— Можна питання?
— Так.
— Ти наших цукерок скуштувала?
“Одрі” подивилась на Джорджа з нерозумінням в очах.
— Ні? — Христина перебрала в голові все що вона їла за останні два дні. — Я взагалі солодкого не їла.
— Я перепрошую, звичайно, але звідки в тебе цей прищ на лобі?
Візлі показав пальцем на велику червону крапку. Дівчина вдарила його по руці і закрила прищ чубчиком.
— Не твоє діло. А будеш тикати пальцями я його на твою честь назву.
Фред засміявся, Джордж сховав пальця у кишеню. Трійця відійшла від Великої Зали. Вони прямували до сходин, що ведуть до внутрішнього двору. Близнюки пояснили “Сельвін” свій план та видали реквізити.
— Ще одна експериментальна штука?
— Ні, це перевірена вже п’ять разів.
— П’ять? Одного було недостатньо? — Христина покрутила у руках чашку. — Мерлінова борода, що може бути цікавого у чашці?
— А ти спробуй з неї відпити? — Джордж пограв бровами.
Дівчина зазирнула в середину пустої білої чашки з золотою ручкою.
— В ній нічого немає.
— Так зімітуй дію. Одрі, де твоя фантазія?! — Брати Візлі завмерли, дивлячись на дівчину з інтересом.
Христина ще раз прискіпливо оглянула чашку та нахилила її, імітуючи, що вона відпиває з неї. Чашка заворушилась і її обідки миттєво перетворились на зуби. Дівчина у той же момент відлинула від посуду, так що порцелянові зуби лише клацнули у неї перед носом. Великі горіхові очі подивились на братів Візлі.
— У вас нормально все з головою? — Левченко дивилась як чашка повертається у попередню форму. — А якби вона мене вкусила за ніс.
Джордж посміхнувся і показав свою паличку, яка вже була на гоготові, щоб зупинити їх жарт.
— Твоя реакція швидше ніж ми очікували, — показав свою паличку Фред.
— Та невже? — Христина поставила чашку біля колони. — Що ще маєте? Що, знову цукерки?
Брати Візлі дістали з мішечка два круглих шоколадних смаколиків. Вони лежали у коробці, перев’язані жовтим бантом.
— Так, а що тут такого?
— Ви повторюєтесь, — Левченко торкнулась стрічки, щоб відкрити коробку, однак брати швидко зупинили її.
— Візлі ніколи…
— Не повторюються.
Фред і Джордж вказали їй на мішок, що висів над колонадою так, що виходячи з Головної зали їх не було видно. Христина звузила очі і подивилась на хлопчаків.
— А ви вмієте заінтригувати, — дівчина відклала цукерки у бік. — Ну, добре-добре, а як вони зрозуміють що це можна їсти? Я маю на увазі, як вони побачать?
— У нас для цього…
— Є секретна зброя!
Христина озирнулась довкруги. Вони стояли втрьох у пустому коридорі. Поруч тихо потріскували свічки.
— Здивуйте мене.
— Йдуть! — Крикнула Джіні Візлі.
Слізеринка вигнула брову. Фред відштовхнув її до стіни та помахом палички наповнив чашки пуншем. З посуду, що кусається, здіймався білий пар. Христина сховалася за колоною та тримала паличку на готові.
Чашки піднялись у повітря, за ними злетів у гору плакат “Дорога Маргрето, з річницею нас!”. “Одрі” закотила очі, однак продовжила стояти за колоною, в очікуванні початку помсти. З Великої Зали вийшов Вінсент Креб і Грегорі Гойл. Вони вдвох штовхали одне одного. Один з них навіть відригнув.
— Пенсі красива, знайде собі нового хлопця, — почав Грегорі. — Може, навіть я згоджуся на цю роль, — він хмикнув, витираючи рот рукавом.
— Не мели дурниць, — Вінсент відригнув ще раз. Христина, почувши це, зморщилась. — Вони ще зійдуться з Драко. От побачиш!
— Б’ємося об заклад, що ні?
— Давай, скільки ставиш? — Креб протягнув руку однокурсникові.
— Один галеон.
— Два галеони!
— Побачення! Побачення! Там побачення! — Джіні Візлі підскоком пробігла повз слізеринців. Вона схопила свою подругу за руку та повела її до схованки Христини. — Ходімо хутчіше! Там побачення!
Креб і Гойл переглянулися та пішли за нею. Фред і Джордж ховалися за іншою колоною, утримуючи закляттям левітування чашки та плакат. Слізеринці пройшли повз. Джіні та її подружка пройшли повз Христину, оглядаючи плакат.
— Як романтично, — сказала подружка.
— А пахне як, — провела носиком Візлі та побігла далі.
Хлопчаки потерли руки та підійшли впритул до чашок.
— Маргрета — це хто? — Запитав Грегорі.
— Та п’ятикурсниця, — Вінсент підняв коробку з ласощами. — З Гафлпаф, здається. Висока, блондинка.
— А, тоді можна, — махнув рукою Креб.
Студенти взяли до рук чашки. З тихим гиготінням Вінсент почав відкривати коробку, а Гойл пити пунш. Як тільки перша капля гарячого напою потрапила йому у рот, посуд схлопнувся на його носі зубами. Він заволав від болю. Креб, переляканий, різко смикнув стрічку, вона впала на землю. Коробка відкрилась і цукерки зірвалися липучою карамелеподібною рідиною, падаючи на студентів. Грегорі нарешті відірвав чашку від свого носа.
Візлі махнули паличками, забираючи докази свого розіграшу у мішечок. Христина також махнула паличкою і розв’язала мішок. На студентів зміїного факультету посипались тисяча дрібнесеньких пір’їнок, прилипаючи до карамельного покриття на їхньому одязі. Дівчина прикусила щоку язиком, аби не засміятись у весь голос. Останнім акордом став помах паличкою від Джорджа. Плакат з привітаннями Маргреті накрив Креба і Гойла, стискаючи їх разом.
Центральне радіо заграло Ліста, етюд №4 “Мазепа”*. Жвава музика нагадувала про історію, де українського Гетьмана теж вимазали у подібній рідині і осипали пір’ями ще у ті часи, коли він був дуже молодим і любив спати з заміжніми жінками.
Слізеринці намагались відлипнути один від одного, та не могли. Обидва впали на землю, борсаючись на підлозі, розмазуючи по ній карамель. На шоу збіглись подивитись студенти, що як раз виходили з Великої Зали після вечері. Христина почула сміх Герміони. Дівчина стояла поруч з Роном Гаррі та Джінні. Все четверо сміялись, споглядаючи за намаганнями Креба та Гойла вибратись принаймні з плаката.
— Дамблдор і Макґонеґел йдуть! — Повідомила Джіні.
Христина та Візлі спустили мішка зі стелі та побігли через колонаду у внутрішній двір, ховаючись від очей викладачів у пітьмі зимового вечора. Дівчина бігла попереду, перестрибуючи через каміння та вбігаючи у ще одну колонаду. Фред і Джордж бігли позаду неї, намагаючись не сміятись.
Левченко вбігла у стіну, зупиняючись. Поруч приземлились близнюки, переплигнувши до цього не високий паркан.
— Ми зробили це, — намагаючись віддихатись шепотіла слізеринка.
— Так, — брати потисли один одному руку та сповзли по стіні. — Тебе за це весь твій гуртожиток зненавидить.
— Та пішли вони всі до біса, — дівчина вдихнула повні легені повітря та почала повільно видихати. — Хай роблять що хочуть, але булінг у школі, то вже занадто.
— Ото ж бо, — почав Фред. — Бо булити тут можемо тільки ми.
— І тільки по заслугах, — продовжив Джордж.
— Ще й красиво.
— І втікти без покарання, — озвався Гаррі, підходячи до них ближче.
Христина озирнулася. Вона побачила Поттера, який йшов з задоволеною посмішкою, за ним йшли Рон та Герміона. Останні відкрито реготали.
— Це було жорстоко, — почав середній брат Візлі. — Але так тримати!
— Тебе не питали, — хором відповіли близнюки.
Рон осунувся та став біля стіни. Левченко закотила очі та потяглась до карману з цигарками, але утрималась.
— Що там викладачі? — Запитала вона, дивлячись на Гаррі.
— Мінерва розчарувала плакат і відвела їх у лікарняне крило, — хлопець сів на паркан. — А Дамблдор лишень усміхнувся та розвернувся до сходів на гору.
Фред і Джордж задоволено похитали головами. Слізеринка закрила очі, все ще намагаючись надихатись, та посміхнулась.
— Так, той фонтан з карамелі то щось неймовірне, — Герміона нарешті перестала сміятись. — Але шкода стільки солодощів на цих йолопів витрачати.
— Ага, зараз, буде там карамель. То слиз! Просто трохи підсолоджений…
— Аби сюрприз не псувати!
— Все одно, дякую, — Грейнджер перевела погляд на “Сельвін”. — І тобі дякую.
— Нема за що, — кивнула Христина.
Вона бачила як ґрифіндорка хоче зробити крок вперед, однак топчеться на місті. Її рука то поривалась вперед, то зупинялась, застрягнувши у кармані штанів. Левченко посміхнулась.
“Що я хочу, їм всього 14-15 років. Я зробила добре діло. Мені має бути приємно, реакція інших не важлива, — думала дівчина, розглядуючи зіркове небо над замком. — В принципі, ми всі місцеві, ми всі з Рогані, — вона подивилась на ґрифіндорців, які вже реготали з чергового жарту близнюків. — А ми тут, на Рогані, не хороші, не погані**”.
— А потім його ніс чашка так ЦАП!!! — Та яке там “цап”? — Сміявся Гаррі. — Ти його ніс бачив?
— Там дві прямі ніздрі, — продовжував Рон, — в горбатий ніс посередині. Він, мабуть, нічого і не відчув.
— Але який крик стояв!
Христина засміялась разом з усіма. Аж раптом з темряви до них вибігла студентка Рейвенклов.
— Сельвін! — Вона підбігла до неї. — Тебе шукає Снейп.
Рон присвиснув.
— Без покарань, кажете, — усміхнувся Візлі, близнюки подивились на нього з докором.
— Він щось сказав? — Левченко з тривогою подивилась на однокурсницю.
— Ні, але Дамблдор увімкнув свій камін, — дівчина подивилась на вікно кабінету директора. — Він готовий для переміщення.
*Yunchan Lim – LISZT – 12 Transcendental Etudes No. 4 (Mazeppa)
Шановане та шановне товариство! Ось і нова частина. Дяка авторці можлива коментарем та вподобайкою. Дякую за увагу ☕️🍁
Помста вийшла гарною, ефектною і що не менш важливо - дуже смішною 😂 І чи не вперше в творі з'явилися золоте тріо у повному складі, що теж приємно здивувало. І не менш інтригує виклик до директора, ще й зі Снейпом, ще й з каміном