#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Знущаєшся? — Запитала Христина, входячи у замок.
— Та ніколи! — Відповів Драко. — Ти послухай.
Він йшов спиною вперед, дивлячись на подругу.
— Закінчиться цей семестр, ти і я пакуємо речі й валимо кудись! Проведемо літо у Європі. Послухай як це звучить, — запевняв дівчину слізеринець, — ти, я, кращі паби Дубліну, бари Праги і…
— І біляші на Хмельницькому.
— І біляші на Хмельницькому! — Зрадів хлопець. — Хоч покажеш як вони виглядають. А, між іншим, ми ще можемо завітати до тебе в Київ. Там і до Греції не далеко.
— У тебе що з географії було?
— З чого?
— Воно і видно.
— Так, не починай, — махнув рукою студент. — Ти краще подумай куди ти хочеш поїхати. І чи відпустить тебе твій… кхм, обранець.
— Хто його питатиме, — закотила очі дівчина, продовжуючи йти коридорами Гогвартсу.
— Але з собою його не візьмемо!
— Ні за що, — мотнула головою вона та завернула до сходів у підземелля. — Хай сам відпочиває.
— Під пальмами Гоґсміду.
— І там теж.
Драко та Христина майже спустилися вниз, як почули розмову однокурсників. П’ятикурсники обговорювали контрольну роботу, яку вони написали сьогодні, та складні питання професора Снейпа про схожі за характеристиками інгредієнти.
Між усім іншим студентки зацікавились чому майстер зіль не віддав їм попередні роботи, як обіцяв.
— У нього важливі справи, — відповіла одна зі слізеринок, передаючи підручник з Зіллєваріння однокурснику. — Я бачила його з Мінервою.
— І що? Вони обидва декани, — знизав хлопець. — Мабуть, важливі справи. Б’юсь об заклад, це пов’язано з його відсутністю ввечері. Моє відпрацювання вчора скасовувалось.
— Тобто сьогодні оцінок ми не дочекаємось? — Засмутився інший.
— Яка різниця? — Дівчина впала на диван біля каміна. — Все одно перездавати.
— Я хотів на квідич, а не оце от все!
— У мене були плани на вечір. У мене побачення! А тепер йти до декана.
— Буде у тебе побачення зі Снейпом, — студент взяв підручник, гогочучи. — Або, хочеш, зі мною.
— Пішов ти!
У вітальні Слізерину дзвенів сміх. Христина і Драко вийшли назад у коридор.
— Снейп у Макґонеґел, — шепотів Мелфой. — Після вашого вечора у суді.
— І що? — Левченко почесала голову і озирнулась, перевіряючи чи ніхто їх не підслуховує. — Та дівчина має рацію: вони обидва декани. В них чи мало тем для обговорення.
— Наприклад?
— Учбовий план, поведінка дітей, — слізеринка знизала плечима, — на життя пожалітись. Що ще тобі треба?
— Учбовий план? — Драко звузив очі. — Ти зараз серйозно?
— А що ти пропонуєш?
— Підслухати їх.
— Підслухати? — Христина звела брови разом. — Ти пропонуєш підслухати двох найсильніших чаклунів цього сторіччя?
— Так.
— Я на тебе погано впливаю.
— Ти що, радіоактивні часточки, щоб на мене впливати? — Драко пішов до сходів нагору.
— Ну, добре, якісь позитивні зміни в тобі все-таки є, — дівчина пішла за ним. — В тебе хоч почуття гумору розвинулось.
— А що до того було?
— А до того було як у твого батька.
Вони обидва піднялись на перший поверх і попрямували до наступних сходів.
— І що в цьому поганого?
— Тобі в алфавітному чи в хронологічному порядку?
Хлопець закотив очі. Христина трималась міцно за перила, поки сходини переводились до наступної платформи. Цей рух все ще викликав у неї легке відчуття нудоти.
Вони дійшли до коридору, де розташований кабінет декану Ґрифіндору.
— Добре, розумнику, що тепер?
— У тебе є план?
— У мене? — Левченко подивилась на слизеринця, що вже, вочевидь, втратив запал. — План? Це була твоя ідея.
— Ідея моя, — погодився Драко. — А план який?
— За відсутністю такого, план називається “Препаскудний”.
Дівчина ще раз озирнулась довкола та підійшла до вікна. За ним вона побачила балкон вежі, що прилягала до кабінету декану. Вона подивилась на друга, той кивнув. Вони піднялись на наступний поверх та зайшли у вежу, що виявилась коморою.
Драко заліз на велику дерев’яну коробку з запасами магічного мила та, спираючись на швабру, заліз на вікно.
“Ти диви, — подумала дівчина, — а листування про ніндзя таки допомогло. Хлопець Наруто росте. Техніка селища, скритого у швабрах!”
— Ти нормально там? — Вона подивилась вгору.
— Так, але у мене погана новина, — Мелфой притулився до сусідньої стіни, за якою знаходився професорки трансфігурації.
— Є ризик впасти на швабру? — Христина потягнулась за цигарками.
— Ні, — він подивився вниз на подругу з винуватим виразом обличчя. — Тут місце лише на одного.
— Трясця, — зітхнула вона. — Ну добре. Час показати тобі що я вмію. Тільки якщо що, тримай вікно відкритим.
Левченко зібралась з думками та закрила очі. В наступну секунду вона застрибує на ящик з милом, ще один крок і вона стає яструбом. Птах розправляє крила та вилітає у вікно. Драко зачаровано дивиться нього.
Христина декілька разів клацнула дзьобом, звикаючи до анмагічної форми та подивилась на замок.
“Так, що ми шукаємо? До вашої уваги лакшері парапет під вікнами декану Ґрифіндору. З переваг: якісне сонячне освітлення, середньовічна архітектура, прекрасні шотландські краєвиди. З недоліків, — дівчина зробила ще одне коло, оглядаючи місцевість, — можуть дати під сраку, або пустити на досліди. Вибір очевидний! Йдемо на посадку”.
Птах присів на підвіконня. Левченко стала на самому краю, щоб ніхто з присутніх у кабінеті не міг її побачити. У двох метрах від неї визирало з іншого вікна лице Драко. Він підморгнув їй. Птах клацнув дзьобом та розвернувся до кабінету Макґонеґел.
— … і в цьому випадку, я так розумію, йде річ про ту твою знайому з Міністерства? — Лукаво усміхнулась жінка.
— Так, вона порадила мені не повертати міс Сельвін у родовий маєток поки що, — Северус відпив чай, — це може її травмувати.
Два декани сиділи один навпроти одного у глибоких кріслах. Між ними стояв столик, на якому лежала мереживна серветка із зображенням всіх факультетів магічної школи. На ній стояв заварник. Позаду м’яким світлом палали товсті свічки.
— А що буде на літніх канікулах?
— Який-небудь, добрий кемп, або до друзів сім’ї, — спокійно відповів чоловік. — Для підлітків існують всілякі програми за обміном. Думаю, міс Сельвін сподобається.
— Це теж порадила твоя знайома?
Тон професорки трансфігурації звучав м’яко. Вона знову усміхнулась Северусу і її лице явило ще більше глибоких зморшок. Однак, на відміну від Розье, її лице було схожим на тонке мережево з безліччю складних узорів.
— Так, — шумно видихнув Снейп. Він помітив її посмішку та звів брови. — Щось не так?
— Я за вас дуже рада.
— Не розумію, — мотнув головою чоловік.
Христина сховала одну лапку у пір'я, намагаючись зігрітись під холодним зимовим вітром.
— Чотирнадцять років минуло, Северусе, — жінка підлила собі чаю з заварника, — не думала, що тобі треба буде так багато часу, щоб бути готовим знову.
— Готовим?
— Не грай дурня, — Мінерва подивилась на нього поглядом повним материнської любові. — Ти закоханий.
Чоловік подивився на стелю, утримуючись від того, щоб закотити очі. Він зітхнув і повернувся до співрозмовниці. Зіллєвар повів пальцями по підлокітнику крісла, з дерев’яними головами левів. Він подивився у бік. Його лице наче було замороженим, очі дивились в одну точку, однак Христина відчувала його напруженість. Раптово все щезло, наче він відпустив лавину думок. І вона пройшла повз нього.
— Так, — видихнув він. — Невже це настільки очевидно?
— Так, — задоволено кивнула Мінерва. — Але лише досвідченому окові.
Северус потер опустив очі. Жінка відпила чай та продовжила дивитися на колишнього учня, а тепер колегу з зацікавленістю.
— Я не збираюсь допитувати тебе. Я хотіла лише привітати, — її чашка м’яко дзвякнула на блюдці.
— Я не впевнений, що є з чим, — чесно відповів чаклун.
— Ти не сказав їй?
— Ні.
— Можу я поцікавитись чому?
Зіллєвар покрутив головою, щоб розім’яти її, та насправді брав собі час на обдумування відповіді.
— Бо я не впевнений, що… — він потер скроні вказівним та великим пальцем. — Що вона зрозуміє це… Я маю на увазі, — чоловік торкнувся гарячої чашки. — Вона може злякатися.
— Чого? — Макґонеґел занепокоєно подивилась на чоловіка, схиливши голову на бік. — Твого кохання?
Серце яструба забилось швидше. Вона невідривно дивилась на зіллєвара. Очі птахи бачили кожну мімічну зморшку, найменший порух м’язів на обличчі та тіні невпевненості.
— І його теж, — погодився чоловік. — Я просто не думаю, що вона … зрозуміє все як є.
— І в чому ж проблема?
Снейп зробив глибокий вдих. Він підняв очі, та подивився прямо на давню приятельку.
— Вона бачила війну, Мінерво. І вона втратила там багатьох, як і ми.
Чаклунка відкинулась назад у кріслі. Жінка подивилась у сторону, напівприкривши очі. Викладачка стисла губи, її погляд ковзнув до портретів її учнів. Деякі з них давно були не тут. Декан Ґрифіндору силою повернула себе до співрозмовника. Северус мовчазно підвів на неї погляд.
— Кохання не потребує пояснень, — кивнула вона сама собі. — Воно існує без них. І прийняття воно теж не потребує. Але взаємне кохання це набагато приємніше.
Правий краєчок губ чоловіка потонув у його щоці, вигнувшись. Він відпив чаю, ховаючи його у чашці.
— Скажи їй про свої почуття, — жінка кивнула сама собі ще раз. — Її вибір — приймати їх чи ні. А твої почуття сильні.
“І скель твоїх висоти я не перетну*” — прошепотіла подумки дівчина, дивлячись на чоловіка.
Северус різко підняв голову та подивився у вікно, щоб мимохіть побачити коричневе крило. Чоловік піднявся та підійшов до скла. За ним він помітив голову Драко, яка вже падала назад.
Христина приземлилась у коморі, перетворюючись у людину. Вона скляним поглядом дивилась у простір, привалившись спиною до стіни. Мелфой ледь втримався на ящику з милом, майже сівши на шпагати. Він вигнув спину та підштовхнув себе вперед, зістрибуючи на підлогу.
Левченко відчинила двері комори та пішла геть. Її кроки були поспішними, а дихання частим та не глибоким. Хлопець побіг за нею.
— Гей-гей, ти чого?
Друг намагався зупинити дівчину, та вона виявилась швидшою та легко оминала його руки. Христина майже летіла коридорами Гогвортсу, за нею розвивалась її мантія.
— Стій! Все ж добре, — Драко йшов з нею в одному темпі, хоч це було не легко для нього. — Ти ж все чула. Так чого ти? Що сталось? Чи та “знайома” то не ти? Гей, Одрі, Одрі!
Мелфой не забував про маскування, аж поки вони не зупинилися у глухий кут коридору. Чаклунка повернулась до нього, пробираючись пальцями крізь власне волосся на голові. Її очі все ще блукали не у місці знаходження, а у думках.
“Devil, devil, devil in love** Трясця, як же він має рацію, — Христина все ще часто дихала. Її серце калатало. — Чому він знає мене краще ніж я?! Театр абсурду якийсь! — Центральне радіо увімкнуло першу асоціацію до цього терміну: — А ти впевнений, що його звати Крап? Може спробуємо кликати його різними пестливими іменами? Наприклад?.. Наприклад...Краппі. Краппі?? Мені здається він помирає. Так це ж чудово. Що...чудово? Кликати його пестливими іменами, Краппі!***”.
— Христино, — зашепотів Драко. — Христино?
“Краппі!... Біллі...ТИ ЧУЄШ МЕНЕ? Краппі!...Скажи хоч щось, АБО НІЧОГО ВЖЕ НЕ КАЖИ!!!***”
— Христино, подивись на мене!
Дівчина озирнулась. Мелфой поклав свої руки на її плечі та стиснув їх.
— Він має рацію!
— Що?!
— Я боюся!
— Дихай, — низьким голосом сказав він. — Христино, дихай носом!
Дівчина зробила глибокий вдих і повільний видих, повторюючи за другом. Вони почули тріск каменю. Обидва повільно повернули голову з широко відкритими очима. Перед ними зі стіни вийшли двері, осипаючи кам’яний пісок на підлогу, який у той самий момент зникав. Кімната на вимогу явилась перед слізеринцями у тьмяному світлі свічок.
— Це що за хрінь?
— Те що нам треба.
Левченко потягнула Драко за рукав мантії, відкриваючи навстіж двері.
*The HARDKISS — Серце (Акустика)
**Schmalgauzen — whim an chroí
***Schmalgauzen — eagla ama Шановне товаривство! В руках ромашковий чай, а за вікном холодний вечір листопаду. Я чекаю на ваші відгуки та вподобайки. Це дуже приємно, а ще це показує авторці, що твір читають! Дякую☕️❄️
Стільки років живу у Хмельницькому, а ще жодного разу не бачила і тип паче не куштувала тих біляшів, може варто пошукати. І окремо, для мене ваш Драко - просто ікона, де мій такий Драко? 😄 Цей розділ для мене виглядає чисто отак: почали за здоров'я, закінчили за упокой. Христину починає плавити не на жарт Цікаво, що вони будуть робити у кімнаті на вимогу, і чому вона з'явилася саме зараз?