#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
Левченко витягла ногу з-під ковдри. М’ята постіль потягнулась разом з її рухами. Одна з подушок впала на підлогу з глухим гупом. Дівчина потерла ніс і перевернулась на інший бік.
“Цікаво, що в цьому матраці? — Думала вона, намагаючись відкрити очі. — Пружин я не відчуваю. Чогось дерев’яного теж. Не магією ж тримаються це диво ортопедичне. Хоча, зачекайте… Трясця, яке закляття на нього було накладено? Матрац від Дормео просто”
У тілі віддалося відчуттям, що тягне, вчорашні активності. Колишня гнучкість тіла проявилась легким приємним болем, а витримка зараз обернулась особливою плавністю рухів.
Христина все-таки відкрила очі. У метрі від ліжка, під останнім промінням сонця сидів Снейп. Його хаотично спадало на шию. На лиці читалась легка втома, однак розслабленість. Очі слідкували за швидким рухом хмар над мідно-золотим горизонтом. У його руках диміла чашка, а на столі перед вікном стояла тарілка з намазаним джемом тостом.
“Ти моя казка, і ти мій жах, від тебе рве мені дах, — наспівувала Христина, розглядаючи халат, єдиний одяг, що був на чоловікові. — Добре ти знаєш що таке контраст, — вона посміхнулась, коли його очі швидко стрільнули у сторону бісквітів, від яких він утримувався. — Знаю я точно що є екстаз, — дівчина відкинула край ковдри, щоб краще роздивитися Северуса. — Ти є залежність. Ту, що я досі не мав*”. — Доброго ранку, — вимовив раптово він.
Христина здригнулась. На її обличчя впало волосся.Вона протягнула руку до краю ліжка та посміхнулась йому.
— Лежатимеш там чи доєднаєшся до мене?
Чоловік запитав та відпив чай, визначаючи його температуру задовільною.
— Лежатиму, — шепоче Христина.
Снейп звів брови, здивований відповіддю. Він сів півобертом до дівчини.
— Он як.
— Так, — кліпнула у знак підтвердження Левченко. — Я пам’ятаю чим це закінчилось минулого разу.
— Минулого разу тобі не треба було поїсти.
— Цигарки моя їжа, — вона перевернулась на інший бік, тонучи у ковдрі і подушках.
— Спочатку треба поснідати.
Христина закотила очі та зітхнула. Тепле ліжко берегло складки тканини, які вони залишили. Сліди спресованого текстилю ковдри та простирадла відбитки її помади на подушці.
Вона сіла у ліжку та потягнулась. Снейп не відводив від неї очі, торкаючись губами гарячого чаю. Дівчина озирнулась, шукаючи очима свій халат. Він лежав на підлозі, окремо від поясу.
Левченко зав’язала його, сідаючи за стіл. Зіллєвар задоволено посміхнувся та налив їй чаю. Христина відкусила тост та ретельно прожувала, розглядуючи сонячне світло на лиці чоловіка. Вона ковтнула хліб.
“Місяць-хлібчик для причастя, — грало центральне радіо, поки хмари гралися зі світлом на шкірі чаклуна. — Я — твоє стихійне лихо. Ти — моє стихійне щастя. Піймав котик мишку, кинув у колиску. Мишка буде грати, котик воркотати**”
— Ти любиш котів? — Раптово запитав Снейп.
— Ця пісня не про котів, — похитала головою Христина.
— А про що? — Чоловік з цікавістю подивився на неї.
— А тобі все розкажи.
Дівчина засміялась. Северус вигнув губи у майже посмішці. Він дивився на проміні сонця, що проходило крізь її волосся.
— Тож, — вона закінчила їсти тост та взяла чашку чаю, — які у нас плани на день?
Зіллєвар подивився на захід сонця. Він пронизував його очі, однак, все ще тонули у його пітьмі.
— А є шанси виконати хоч якісь плани? — Риторично запитав він.
— Оу-оу, — Христина підібрала ноги під себе і заглянула під стіл, — вчора ти так не казав.
— Ми зробили вчора достатньо.
— Ну так, — хмикнула дівчина, знайшовши свою мантію та діставши цигарки. — Розібралися з магічною бюрократією. Навели лад у маєткові, провідали Роуз.
— І перевісили всі портрети, — зітхнув Снейп.
“Так, саме перевісили. Спочатку треба було всіх облаяти, Северусе, на чому світ стоїть. А потім, так, ми їх дійсно перевісили, — Христина підпалила цигарку, чоловік підсунув їй попільничку. — Добре, що хоч того вусаня залишили. А дама з топазами. Я думала, це я майстер лайки. А ні, — вона подивилась на зіллєвара, — ти теж можеш дати копоті”.
— Вони надто незручно висіли, — спокійно вимовив Снейп, ненав’язливо поклавши свою руку на її голе коліно. — І занадто багато могли почути.
— Як добре, що у тебе вдома портретів нема, — засміялась Христина. — І у покоях декану Слізерину.
— Якщо хочеш, можу там повісти, — отрутно відповів чоловік, ховаючи посмішку у чашку.
Левченко закрила очі та пустила дим через ніс, посміхаючись. Її спину гріло сонце і вона готова була поклястися, що вперше бачить його лице під промінням цієї зірки.
Снейп дихав повільно і глибоко, сам схожий на зім’яту постіль. Вони не відкривали вікно. У кімнаті все ще стояв запах їхнього кохання, короткого сну і тихих розмов. Северус розвіяв дим цигарок паличкою, все ще повільно гладячи її коліно.
— Ти не хочеш ще поспати? — Прошепотів він.
— Ні, — похитала головою дівчина. — Хочу ще трохи побути так. Не хочу безсоння.
— Добре, — кивнув він, розглядуючи зимовий ліс за вікном. — Коли ти в останнє була тут?
— Перед втечею до Києва, — спокійно відповіла Христина.
Вона оглянула гостьову кімнату маєтку, де вони вирішили зупинитися. Ані Снейп, ані Левченко не хотіла займати покої голови дому Сельвін, як було запропоновано з початку. Вони вирішили залишитися у спальні для гостей.
Над їхнім ліжком тяжів багатошаровий балдахін. Під ним, на підлозі, досі були валялись десятки подушок та ще одна оксамитова ковдра. Вони все ще складені так, щоб на них було зручно лежати.
У каміні догоріло вугілля. Віск свічок ледь-ледь застиг після ночі горіння. Звичайний одяг акуратно висів на вішаку у шафі. Офіційне вбрання гойдалось на стільцях, лежало під кріслом та на абажурах.
Христина посміхнулась та повернулась до Северуса, зробивши глибоку затяжку.
— То ж, ніяких планів? — Вона нахилилась до нього.
Чоловік усміхнувся і взяв її за стегна, пересаджуючи її між своїх ніг. Дівчина сповзла, лежачи головою на його грудях, а ноги залишивши на своєму кріслі. Снейп підлив собі гарячого чаю. Левченко продовжувала палити.
Вона підняла очі і побачила відображення у дзеркалі. Чоловік поклав її на себе, тримаючи свою руку на її животі, спокійно п’ючи чай. Христина дивилась на них, на сонячне проміння на їхніх тілах. Воно проникало під халат, освічуючи темні закутки, розганяючи пітьму. Торкаючись тих самих місць, яких торкались вони.
Северус перевів очі на дівчину та прослідкував за її поглядом і зустрінувся з ними у відображенні. Вона дивилась на них з вигнутою бровою, повільно палячи цигарку.
“У неї щось від весни, — наспівувала Христина, дивлячись на них, — від рок-н-ролу й висоти, — зіллєвар підняв руку по її животу, — вона моя***”
Дівчина викинула цигарку у попільничку, де вона продовжила повільно догорати. Левченко все ще дивилась на їх відображення у дзеркалі. Северус ніжно торкався її тіла, схованого під халатом. Рука підіймалась вище, а потім сповзала вниз. Він слідкував за власними рухами у віддзеркаленні.
Христина поклала свою руку на його у їхні пальці переплелись. Вони ігнорують сову, що летить до вікна.
— Чого б ти хотіла? — Пошепки питає чаклун.
— Залишитися так, — відповідає вона.
Він стискає її своєю рукою і кладе іншу на її стегно. Вона хмикає прикриваючи очі, відчуваючи його дотики. Довгі бліді пальці натискають на округлу частину її тіла і виводять лінії, пестячи та відчуваючи її. Левченко відриває очі. Вона повертається лицем до чоловіка та, спираючись на його коліна, підтягується у гору, сідаючи на нього.
Христина цілує його губи вимогливо, провокуючи та дразнячи. Її язик вимагає підкоритися та лише для того, щоб здійняти бурю у його діях. Северус знімає халат з її плечей, відповідаючи на її поцілунок. Його руки в цей раз обережно відводять її волосся, щоб не задіти. Дівчина кладе одну руку на його плече, іншою тримаючи його лице.
“Комірці й сліди помад — в очі заглядаєш. Хто не ризикує — той не ми”****
Снейпові губи торкаються її підборіддя та підіймають дівчину. Білі ноги, зі шрамом на коліні, стискають його стегна, поки чоловік несе Левченко до ліжка. На підлогу падає її халат окремо від поясу.
“Я б хотів, щоб ми — як в небі метеори — пролетіли й зблиснули до нової любові”.
Христина тоне у подушках, Северус відводить її руки та цілує її шию, спускаючись нижче і нижче. Його губи насолоджувались її тілом, торкаючись його, пестячи, милуючи, лящачи кожен сантиметр, шрам та капіляр.
“Секс, сміх шоколад! І над дахами зорі. Терпкий виноград — такої б нам любові”
Помахом руки чаклун запалив камін та свічки. Їх ліжко освічував вогонь довкола та світло сонця на заході. Снейп ніжно прикусив внутрішню сторону її ноги. Він потягнув дівчину за стегна на себе.
“Не їж мою любов — я тобі стану у пригоді!”
— Северусе, — шепоче вона.
— Ш-ш-ш, — каже він, наближаючись до її вуст, — Христино.
Левченко заглядає у його очі. Його космос на цей раз не дозволяє провалитись у нього, він запрошує. Новий всесвіт зі зірками, що спалахують, поки його руки повільно сковзали її талією.
— Я кохаю тебе, — звучить його голос разом із народженням нового всесвіту і тріскотом дерева у каміні.
“Годі… ну, годі! А на крайняк — усе, що треба, є в мене в айподі”
— Кохаю тебе, — проноситься її шепіт метеоритом, що палає.
Губи торкаються губ. Руки натискають на шкіру. У каміні вогнем розривається дерево. Відчувається жар.
“І над дахами зорі. Такої б нам любові”****
****Колос — Секс. Сміх. Шоколад.
Ша-а-а-ановне товариство. Є ідея і пропозиція! Якщо ви хочете бонус-частини у такому ж стилі, то напишіть коментар. У мене є ідеї і бажання писати. У вас є можливість втілити це все в реальність вподобайкою і відгуком. Співпрацюємо! P.S. За чарівною своєю глибиною обкладинку дяка Олені Мулярчук. Тому аплодисменти 👏 Дякую ☕️❤️🔥
Тепер це мій улюблений розділ 😄😏
Дуже подобається ніжність і чуттєвість, що все розкриється через деталі і між рядків. Початок розділу викликав зворушливу посмішку, а під кінець, то стало і самій жарко 🔥
Ви так гарно вплітаєте ці прекрасні епізоди в загальний сюжет. І з нетерпінням чекатиму нових подібних частин, бо це просто божественно ❤️🔥