Секс, рок і Гоґвортс. Частина 9. Опівночі на кухні

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці Частина 9. Опівночі на кухні — Відпрацювання у Снейпа ще місяць! — Крикнула Пенсі Паркінсон.— Драко, любий мій… 

Христина закотила очі та пішла до кімнат дівчат. Там вона впала на ліжко і втомлено потерла лице. 

“Місяць у Снейпа то не хуї пинати, —  думала вона, — треба якось оформити відпустку, або як тут це зветься. Твою дивізію кожного тижня двічі бачити це беземоційне лице. Чесно слово, якби Северус зійшовся у двобої з коброю, мені б щиро було б шкода змійки. Зуб даю, з його крові можна наколотити непогану отруту, або горілку”. 

Дівчина тяжко зітхнула і підвелась. Вона подивилась на себе у дзеркало. Перший раз за цей день вона дивиться на себе. Її нижня губа затремтіла. Очі хотіла плакати, та вже не могли. У вухах гриміли постріли. Її здавалось, за вікном чутно прильоти. Христина відвернулась. 

“Треба щось робити. Треба щось робити, життя триває. Треба щось робити” —  думала вона, оглядаючи кімнату. 

Вона схопила перший зошит, який попався під руки. Дівчина сіла на підвіконні та почала писати. Рука швидко розповіла ручкою на папері все, що сталося за цей час. Вона менш як добу тут, однак голова вже не могла вміщувати все те, що сталося. 

Повз Христину проходили її одногрупниці та однокурсниці. Вони щебетали та цвірінькали про дементорів, Сіріуса Блека та Гарі Поттера. “Одрі” продовжувала писати. 

— Сельвін, ти не йдеш у душові? — Запитала білявка, яка була з Христиною ще у лікарняному крилі. 

— Ні, — коротко відповіла вона.

— Як це ні? — Здивувалась інша “подружка”. — Ти що, вже не боїшся, що ластовиння з’явиться? 

— Що? 

— Твій крем від ластовиння, Одрі. Агов, прокинься! 

— “Шкіра має бути білою, я ж чистокровна”,— передражнила “Одрі” та ж білявка. 

— От-от, — підтримала її темноволоса подружка. — А то ще будеш як Ґрейнджер.

Дівчата засміялись. Христина подивилась на свій новий щоденник. “Ґрейнджер, — подумала вона. — А Ґрейнджер це не така погана ідея”. 

Слизеринка замалювала олівцем свій портрет, яким вона себе пам’ятає. Середнього зросту, з коротким темнив волоссям. У неї не було ластовиння, однак був “римський” харизматичний ніс і оті незрозумілого каламутно-сірого кольору очі. Вона не була аж надто струнка. За пів року війни вона набрала вагу. Не через те що багато їла, а через те що війна і так буває. 

Христина дивилась на себе у щоденнику, потім підвелась і ще раз підійшла до дзеркала. Надлишкова вага. Не так яка має фігуру і личить, а саме та, яка шкодить здоров’ю. Дівчина закрила очі. Які страждання треба терпіти, щоб обрати їжу як захисний механізм. І ще більше потім страждати через знущання. 

“Життя у цієї Одрі, — думала Христина, — мабуть, геть не легке. Тільки подивись на це. Нічого страшного, ти людина перш за все. Людина”. Дівчина посміхнулась сама собі у дзеркалі. Нижча зростом, ніж звикла, з покоцаним генетикою носом, гнітючо-білим волоссям і очима кольору віскі вона дивилась на себе. В голові її народжувались думки та плани. Вони падали у темряву її свідомості і там згасали, проте на коротку мить утворювали сузір’я. Цей нескінченний зорепад і короткий проблиск карти неба в голові вона взяла за ідею. 

“Крихітко, поки я управляю цією машиною з м’яса та кісток, треба щось робити із зовнішнім виглядом. Їжа, як копінг механізм, проходить повз, я вже палю. Тут чубчика, тут пофарбуємо, тут підрихтуємо, будеш як новенька. Не бита, не крашена, як-то кажуть”. 

Але Христині треба було все і одразу. Вона накинула свою мантію і сховала у неї щоденник. У чемодані під ліжком вона знайшла мішечок з грошима. Поміж золотих монеток вона дивом знайшла декілька дрібних монеток. 

Дівчина встала та вийшла з кімнати. Вона не реагувала коли її кликали “подружки”, чи коли на її шляху встала Персі. Дівчину Драко, яка лаялась на Христину, вона обійшла з беземоційним виразом обличчя. Паркінсон продовжила лаятись, що та втягує Драко у неприємності. 

— Тобі варто схуднути перш ніж класти око на таких як Мелфой, Сельвін! 

Дівчина вийшла з зали факультету Слізеріну, наче звертались не до неї. На кухні, що знаходилась біля вітальні Гафелпаф. З великих дверей як раз виходили студенти жовто-чорного факультету. Вони тримали у руках пончики. Снеки після вечері виглядали апетитно, наче їх щойно вийняли з печі. 

“Цікаво, то дійсно Снеки, чи закусь? — Думала Христина, прожовуючи губу. — Якщо закусь, то треба якось вписатись на цю вечірку”. 

Однак як тільки дівчата побачили Христину, то одразу сховали їжу та хутко зачимчикували у свою вітальню. 

“Одрі” звела брови, дивлячись на реакцію студенток Гафелпаф. 

“Ок, приходити треба зі своїм, — продовжувала думати дівчина, проводжуючи дівчат поглядом. — Я запам’ятаю це, і ваші обличчя теж. Принаймні, я знаю де ви живете. А тепер до суті. Ельфи-домовики у школі є? Є! Де вони? Вони всюди. А де найчастіше? У школі купа голодних ртів, очевидно, що вони на кухні. Оттуди і йдемо”.

Домовитись про послуги парикмахера-стиліста виявилось просто. Ельфи побачили блискучі монетки в руках у дівчини. Вони взяли їх неохоче. Христина ввічливо пояснила в чому їй потрібна їхня допомога. Її провели у сусідню кімнату, де догорала піч і стояв високий стілець. В кухні все ще пахло нещодавно приготованою вечерею. Особливо з усіх запахів стійким був запах випічки та м’яса. Дівчина згадала, що геть не їла. Від такої ароматерапії її звело шлунок, однак вона тримала себе у руках. 

Ельфи, які прибирали кухню, косилися на неї. Ті що допомагали їй обережно торкались волосся. Поки ельфи чаклували над її стрижкою. Христина оглядала кухню. Особливо її зацікавив куточок з алкоголем. 

“Тобто каву на сніданок студентам то впадлу, а куток спирту тримати, то ок. Цікаві тут порядки”

За годину їй піднесли дзеркало. Чубчик “шторками” красиво обрамляв кругле лице, а бліду шкіру відтіняло темно-каштанове волосся. Христина подякувала ельфам. Ті витріщились на неї. Вона скромно кивнула на куточок з жаданою рідиною. 

— Не для продажу.

Так же скромно, однак суворо, повідомив старший ельф. 

— Добре, дякую, —  Кивнула Христина, однак в її голові вже крутилась пісня гурту “ТІК”*.“Хтось скаже: "А де ж тут гуманізм?" — про себе наспівувала слізерінка. —  А люди хворіють на алкоголізм”.

Вона вийшла з кімнати з піччю у сусідню. Там ельфи передали Мелфою декілька пончиків, які залишились з вечері. Драко, так само як і ельфи, витріщився на “Одрі”. 

— Я не для себе, — бурмоче він, — я для друга.

— Та ясно шо. 

Христина удала що нічого не помітила і вийшла з кухні. 

— Гей, Сельвін! — Окликнув її хлопець, оглядаючи її новий образ. — Тобі личить. 

— Дякую, — відповіла Христина, дістаючи цигарку. — Я знаю.

*Гурт ТІК - Алкоголізм