Янгольський лик

Кастіель застав Діна в будинку Боббі. Сінґер і Сем були відсутні. Дін уважно читав старий фоліант, розсівшись на дивані. Та, ніби відчувши присутність янгола, відклав книгу.

- Здоров, Касе, - мовив старший Вінчестер, - що з Рафаїлом? Знайшов його?

- Він десь добре заховався, - відказав янгол, як зазвичай, завмерши посеред кімнати. Як він так робить? Люди ніколи не стояли б так непорушно. - Його прибічників я теж не знайшов, на жаль. Як бачиш, він могутніший за мене.

- Це ненадовго, - запевнив його Дін. Він відклав книгу - якісь древні нотатки про янголів. Кастіель згадав, що писарі Соломона за наказом царя описували як демонів, так і янголів. Цікаво, звідки ця майже невідома праця у Боббі? - Касе, я обіцяю: ми зробимо все можливе, аби перемогти Рафаїла. Ми замкнули Люцифера з Михаїлом, а вони сильніші за цього вилупка.

Хоч зовні янгол здався незворушним, Вінчестер помітив, як потеплів його погляд, розслабилися напружені плечі. Той факт, що Кас звернувся до Діна з проханням про допомогу, означав, що на небесах справи кепські. В першу чергу, для Каса і його послідовників. Рафаїл був типовим мудаком, тож мисливець був би радий встромити йому в око янгольського клинка.

- То... що ти читав? - Кастіель незграбно намагався підтримати розмову.

- Трактат Соломона про янголів, їхній вигляд, сили, чини і таке інше, - байдуже озвався Дін, - постійно маю звірятися з перекладом, бо не знаю івриту. А це добіса важко. Краще б із цим Боббі розбирався.

- А де він? І як Сем? - спитав янгол, роззирнувшись. Відколи він витяг молодшого Вінчестера з клітки, де були замкнені Михаїл з Люцифером, довелося допомагати з реабілітацією, бо душа Сема була скалічена. Кас відчував провину через це.

- Поїхали до Руфуса. Той стверджує, ніби знайшов артефакт, що здатен зцілити душу. Може, правда, може, ні. Мене лишили з оцим, - Дін помахав книгою, - слухай, Касе, але ж тобі про Рафаїла більше відомо, ніж іншим.

- Не дуже багато, - відказав янгол, - ти ж знаєш, архангели не розповідали про свої слабкості.

- От лайно, - зітхнув Дін, - що ж, буду далі продиратися крізь сторінки лірики в надії, що знайду щось корисне... До речі, а це правда, що ваш справжній вигляд - це якісь багатоокі, багатокрилі істоти?

- Так, - кивнув янгол.

- І ти теж якось так виглядаєш?

- Не зовсім, - відказав Кас, - я - звичайний янгол, тому мій справжній вигляд трохи наближений до людського... з певними особливостями.

- З якими такими особливостями? - Вінчестер аж забув про книгу. - Покажеш?

- Я не думаю, що це гарна ідея, - схвильовано зронив янгол, - пам'ятаєш, що сталося з Памелою, коли вона намагалася мене побачити?

- Таке важко забути, - зауважив Дін, - що ж, тоді повернемося до Соломонових трактатів...

- Але я можу зробити так, що ти мене побачиш без шкоди для очей, - швидко мовив Кас і додав: - Якщо ти хочеш...

- Хочу, - вирвалось у Діна, перш ніж він усвідомив, що сказав. Але ж не показувати перед янголом хвилювання через сказане? Тим більше, Кас сам запропонував. - Тобто ти не подумай, що я тебе змушую чи щось таке...

- Я так не думаю, - м'яко заперечив янгол. Коли Кастіель проявляв емоції, близькі до ніжності, його голос ставав заспокійливим і муркотливим. Хоч замість медитаційної музики слухай. Вінчестер боявся, що одного разу скаже приятелю щось на кшталт: "Касе, будь ласка, скажи ще щось таким голосом" і провалиться в пекло від сорому. Хтозна, як на це відреагував би янгол...

Кастіель тим часом почав світитися. Дін мимоволі заплющив очі. А коли сяйво стало не таким яскравим, подивився.

Стало зрозуміло, чому янголів завжди зображали з крилами, бо крила у них таки були. Правда, Вінчестер уявляв їх дещо меншими. Сліпуче-білі й міцні, вони мало не діставали стелі, бо дім Боббі, явно не був призначений для такого. Кастіель теж змінився. Він був убраний у довгу вільну одіж з сяйливими орнаментами пастельних жовто-блакитний кольорів. Нижня частина обличчя розмита, верхню ховали шість пар маленьких крил з безліччю блакитних очей. І ці очі спостерігали за Діном так, що тому стало моторошно. Втім, окрім потрясіння мисливець відчув щось близьке до благоговіння. Кас у цій подобі набагато більше скидався на божого воїна. Та що там, він і на бога був схожий. Чоловік довго збирався з думками, аби щось сказати.

- Не дуже доречно в Америці, але... гарно, - промовив Дін, стараючись, щоб голос звучав спокійно. Численні очі Каса все ще стежили за ним. Через це Вінчестер почувався, наче під мікроскопом. - Касе, не витріщайся так.

Здається, янгол знітився, хоча тут важко було сказати. Дін обережно підійшов ближче.

- Ну, тепер я розумію, чому вас так поважали, любили і все таке, - додав Вінчестер, - але тогочасні художники поганенько вас малювали. І... ти так сяєш.

Кастіель мовчав. Можливо, в цій подобі янголи не розмовляють, чи що? А Дін - знічений і розгублений - не знав, як поводитися з таким Касом. Та він навіть при зустрічі з Михаїлом не відчував такої поваги і...

Любові.

- Касе, ти можеш повернутись у людську подобу? - спитав Вінчестер, сховавши руки в кишені. - Не те, щоб ти мені не подобався таким, ти навіть дуже подобаєшся, просто...

Мить - і перед ним той же Кас. Тільки яскраво- блакитні очі нагадували про те, що перед Діном зовсім не людина. Мисливець не знав, як надалі дивитиметься в ці очі, щоб не згадати божественне сяйво, велич і силу небесної істоти.

- Як бачиш, нічого особливого, - мовив янгол, який зараз здався ледь не крихітним, - бачив би ти Михаїла...

- Мені не треба бачити Михаїла, - стиха мовив Дін, поклавши долоню на плече Кастіеля. Так вони і завмерли на кілька секунд, поки Вінчестер не додав: - Бо ні один з них не зрівняється з тобою...

- То ти... я справді тобі подобаюсь? - несміливо поцікавився янгол.

Набравшись сміливості (та що ж це так важко - висловити почуття?), Дін відповів:

- Так, Касе, ти подобаєшся мені в будь-якій подобі.

У свою чергу янгол м'яко торкнувся губами неголеної щоки мисливця.