ІІ
Я стою в тіні, відчуваючи, як серце горить. Кожен подих цієї проклятої секти — мов отрута у моїх легенях. Вони забрали те, на що не мали права, залишивши по собі тільки крик і порожнечу. Ненависть пульсує в мені, мов пекельний вогонь, готовий спопелити все, що вони називають святим.
Я чую їх сміх, фальшивий, солодкуватий, але я бачу правду: брехня, зрада, жадоба. Мої руки стискають повітря, мов я вже тримаю їхні душі у власних долонях. Я шепочу слова, що лунатимуть як закляття: «Вогонь моєї люті вас знайде… і трон ваш розсиплеться, як вітер на шляху». Сльози обпікають мої щоки, але я й далі вдаю людину сповнену вірою. Вони думають, що мої сльози це прояв фанатичної віри. Єдина моя віра це в себе.
Немає прощення. Немає жалю. Є тільки я і моя помста, що вже йде темною стежкою до їхніх сердець. І коли вони зрозуміють, що я прийшла — буде пізно.
«Бо в цю ніч Я пройду по Єгипту і вдарю всіх первістків у землі Єгипетській, від людей аж до худоби; і буде судженням над усіма богами Єгипту. Я — Господь!»