Королева Твідо Частина І Фенікс

Ранок. Приглушене місячне проміння ще пробивалось крізь старечі штори гуртожитку, освітлюючи де-не-де простору кімнату, гармонійно поєднуючи тепле, літнє повітря, та свіжий вітерець, який вривався в кімнату, через відчинене вікно. Раптовий звук будильника і водночас звук гудків телефону, змусили втомлену дівчину повернутись до реальності. Відкривши очі, вона ще деякий час лежала з надією, що цей неприємний звук зникне сам по собі, як і з'явився. На жаль, її надії не справдились, вона піднялась, і закутавшись ковдрою з ніг до голови, направилась до невеличкого столика, який стояв під вікном. Телефон погас, гудки припинилися. Ігноруючи дзвін будильника, вона підняла телефон, увімкнувши його та побачила великий ряд пропущених дзвінків від одногрупниці, та ще більше від невідомого номера. Байдуже окинувши їх оком, вона перевела свою увагу на час, опів на п'яту ранку. Дзвін будильника знову відволік її увагу. -Дідько...і звідки це тут взялось? Дівчина ще раз окинула оком старенький будильник з красивою рамкою із різьбленого дерева, який вона відразу впізнала, але не могла пригадати, де вона його бачила. Час на ньому не співпадав із часом, який дівчина побачила на екрані телефона, а його стрілки бігали в протилежні сторони, вона вдивлялась у ці візерунки, бачила в них щось рідне,проте шум у голові не давав зосередитись, а різкий дзвін у вухах заставив дівчину зажмуритись на деякий час. І знову, те ж видіння, по іншому це ніяк не назвеш, красивий великий вишневий сад, дерева вже зацвіли, під одним із них сиділи діти, приблизно п'яти років. Одягнені вони були, як на картинах середньовіччя з королівською сім'єю, які дівчина бачила на виставці у музеї. Дітлахи грались різьбленими фігурами птахів, та голосно сміялись. Стук каблуків розлився по коридорі, він ставав все голоснішим, і чим більше він збільшувався, тим гірше було чути розмову дітлахів, через мить все затихло. Згодом почувся стук по старих, дерев'яних дверях кімнати в гуртожитку, вона не хотіла відповідати на нього. -Тія! Ти оглохла? Скільки можна? Ти совість маєш взагалі? У кімнату, без дозволу її власниці, увійшла дівчина невеликого зросту, одягнена в вечірнє плаття, вона поправила рукою волосся і з розлюченим виразом обличчя сіла на невелике крісло, що стояло біля ліжка, очікуючи на відповідь. - Забагато питань, не думаєш? Дівчина ввімкнула світло, навмання намацавши вимикача і підійшла до свого ліжка, ігноруючи невдоволене лице одногрупниці. -Нє, не здається! Тобі тут посилку якийсь дивак приніс, просив тебе покликати, але до тебе ще попробуй додзвонитись! - Ти дала йому мій номер? Здуріла? - Це ти здуріла! З ким ти зв'язалась чорт забирай? Що це було взагалі? у мене від нього мурашки по шкірі, забери вже це від мене. Вона перевела погляд на пакунок і продовжила. -Мені сьогодні це снилось, це не до добра, будь обережна. Тія проігнорувала її слова, сіла біля неї і роздерла упаковку, всередині неї був чорний конверт з червоною печаткою, на якій був зображений фенікс, вона це вже бачила, цей знак був на брошці у хлопчика в її видіннях. Тія розлючено подивилась на подругу, адже тільки їй вона про нього роповідала. - Це що жарт? Ти мене залякати вирішила чи що, сон їй приснився, ага, звичайно і ця печатка їй теж приснилась, не здивуюсь, якщо ніякого дивака і не було, він ж тобі теж "приснився"? для чого ти це робиш? Весело?

Варя ображено подивилась на неї. - Думай як хочеш, все, я не збираюсь з тобою зараз сваритись. Якщо хтось буде питати, мене нема, я побігла. Варя піднялась з крісла, знову поправила волосся, та покрутилась перед подругою, очікуючи на оцінку свого плаття, та вигляду загалом. - Та кому ти потрібна, іди вже. Тія піднялась з ліжка, щоб обійняти її на прощання, залишивши конверт в коробці. Варя вже направилась до виходу, на мить зупинилась, обернувшись на половину, вона оглянула свою подругу, тоді подивилась у вікно, на кінець сказала: - Будь обережна. - Та іди вже! Тія жартома взялась виштовхувати дівчину, на що та з вдаваною усмішкою на лиці повторила: -Не виходь сьогодні нікуди пізно, можливо це твій особистий сталкер. Щось гучно вдарило по віконній рамі, але дівчина вже закривала двері перед своєю подругою, проте переляканий вираз обличчя подруги все ж насторожив її. Вона постояла деякий час перед дверима, обдумуючи все це, тоді трохи похиливши голову вбік, подивилась у вікно, нікого. Вона простояла так ще деякий час, їй здалось, що вона чує чиєсь дихання. Будильник знову почав дзвеніти. Вона вже хотіла вибігти з кімнати, проте, чомусь, просто дивилась, як стрілки все швидше та швидше крутились в різні сторони. -Повернись… Голос точно пролунав із будильника, такий знайомий, проте вона не знала кому він належить. Дзвін у вухах та помутніння в очах заставили дівчину опуститись на землю, затуливши руками вуха, вона просиділа буквально декілька хвилин і все припинилось. Будильника вже не було, вона повільно піднялась, притримуючись рукою за стіну, та ще повільніше, через тримтіння в колінах, підійшла до столика, на якому стояв цей проклятий будильник. -Немає… Як це взагалі можливо? Піднявши лице, вона побачила як в її вікно швидко летить фенікс, світло виключилось саме по собі, принаймні, дівчині так здалось, злякавшись вона хотіла втекти, та обернувшись, вона побачила перед собою високу постать.