Королева Твідо Частина V Покоївка Сіґі чи втеча з бібліотеки

Королівська бібліотека. Місце де мріяв побувати кожен науковець королівства. Звичайно ця не настільки грандіозна, як у головному замку, проте стародавня бібліотека у місті Ф'юген мала не меншу репутацію у іноземних посланців, зокрема вона прославилась і привидом, який жив у стародавніх книгах, які заховали у такій ж стародавній шафці. А серед цих безцінних літописів вештають дітлахи, які несуть для них потенційну загрозу- страшний сон місіс Сіґі. -Посунься Тія, нас зараз знайде ця бридка химера! У мене ноги стирчать зі сховку. -Тс, говори пошепки, бовбур. Дівчинка розставила невеликі подушечки у шафці, яка слугувала їм сховком. А насправді ж, в ній до цього зберігали документи ще за царя гороха, які очевидно заважали королю в столичному замку. Отже їх можна викинути і звідси, що і зробили два бешкетники. Бібліотечну тишу розірвав скрип старечих дверей, які очевидно давно ніхто не змащував. -О ні, вона прийшла, залазь вже! Дівчинка заглянула через плече переляканого друга і побачила, як на порозі бібліотеки, приблизно за чотири стелажі від них стоїть монстр, який їсть дітей- місіс Сіґі, найжахливіша із всіх покоївок. Її боявся навіть дворецький Гендрік, який замолоду служив у королівській гвардії та пройшов не одну війну. Діти швидко залізли у шафу, а хлопець закрив дверцята імпровізованим замком, який вони зробив із викраденої у королівського кухаря виделки. -Хаха ми встигли… Хлопчик перебив її, та приклав палець до губ: -Тихо Тія, вона може почути. Діти мовчки спостерігали, як покоївка наближається. Здавалось, що в момент, коли вона підійшла до шафи, вони і зовсім перестали дихати. Боючись, що стук сердець їх зараз видасть, вони відсунулись наскільки могли від дверцят. На цей момент, покоївка вже обійшла всі стелажі, та нікого не знайшовши виронила лайку і прямувала до виходу. Як з боку славнозвісної шафи з привидом пролунав звук скрипу. Діти перелякано переглянулись очікуючи, що зараз їх викриють. Проте жінка, яка тримала в страху навіть бідного містера Гендріка, тільки оглянулась, після чого буквально вилетіла із бібліотеки з переляканим виразом обличчя. Вона дійсно вірила в існування привида із стародавніх книг і це зіграло їм на руку. Діти знову переглянулись, цього разу стримуючи сміх. Вони почекали ще деякий час, а тоді відчинили шафу та вийшли. Їхній план працює. Проте хлопчик виглядав досить занепокоєно. -Слухай… може ти все ж просто підеш на той урок? Це все неправильно. Хлопчик, який з чотирьох років ще ні разу не прогулював уроки в університеті, занепокоєно подивився на подругу. -Неправильно- це бити мене лозою за якусь осанку, вона сама не зможе зробити те, що вимагає від мене. -І все ж… -Ти бачив що у неї в руках було? Закручена лозина. Знаєш що це означає? -Тоді давай в університет підемо, навіщо нам іти в ліс, без дорослих? Останні слова у нього прозвучали з страхом. Дівчинка оглянула його і помітивши переляк розпливлясь в усмішці: -Джей Джей, ти боїшся? Боїшся я бачу. -Не боюсь! -Джей Джей боягуз, боягуз. -Ще трохи посмійся і дітоїдка повернеться. Вже пошепки дівчинка промовила: -Пішли, боягузику. Вона повела його до стелажу, з якого вони забирали книги і зробили із них сходинку біля вікна, яке ще зранку відчинили покоївки, очікуючи на черговий спекотній літній день. Хлопець переліз та стрибнув з вікна у сад, який знаходився за вікном, після чого збирався допомогти дівчинці. Та нажаль їхній план зазнав краху. -Юна леді! Невже це достайна поведінка для принцеси! Такого великого та могутнього королівства, як Твідо?! Вони повернули голови на цей вереск. Місіс Сіґі. Залишивши свою співрозмовницю, направилась у їхню сторону продовжуючи лаятись. З кожним словом її лице перекошувало все більше і більше, а вона перетворювалась на мегеру. -Містере Джерід, це вас теж стосується! Ви обоє, негайно! Негайно підійшли сюди! Нестерпні діти. Дівчинка зістрибнула, та схопила за руку хлопця, який вже хотів підкоритись страшній мегері. -Швидше, Джей Джей, біжимо! -Ану стійте! куди побігли?! Жінка спробувала їх наздогнати, та підбори, не дозволили їй довго переслідувати утікачів, а вони бігли навіть не оглядаючись.