Свято середини осені

Святкування свята вже скінчилося, але шоу тільки починалося. Жителі небесної столиці розходилися по своїх палацах, плавно обходячи за, як мінімум, десять метрів, голосну лайливу парочку. — Ти правий, не переживай, це всього лише один ліхтар, — з награним смутком в своєму бархатному голосі, зітхнув Му Цін. — Це зовсім не означає твій програш. Ой, зачекай-но… Якраз таки означає. — Да пішов ти! — прогарчав похмурий Фен Сінь, затримуючи погляд на ядовитій посмішці Му Ціна. — Так-так, схоже не всі вміють гідно приймати поразку, — Му Цін гордовито підняв своє підборіддя і вирівняв і без того гарну осанку. Кожен його невимушений плавний божественний крок свідчив про його в біса хороший настрій. — Так, це лише ОДИН чортовий ліхтар! — горланив Фен Сінь. — Досить, забери тебе нечисть, вдавати з себе переможця всього і вся! Та чим яскравішою була реакція Фен Сіня, тим більше радості відчував Му Цін. Всередині прямо таки танцювали чортики підштовхуючи подражнити та вибісити цього генерала ще трошки. — Добре, більше не буду про це говорити, аби не тиснути на твоє крихке его. Фен Сінь почервонів від гніву. Як же ж його дратував цей співчутливий саркастичний тон! Здавалося, він ось ось трісне він одного неправильного подиху. Му Цін по звичці закотив очі і Фен Сінь ледь не заскулив від дратування. Сьогодні його терпець таки увірветься… — Та припини ти вже! — прокричав він, знаючи, що Му Цін не припинить. Минулого року, коли перемога була за Нань Яном, він відіграв на Сюачжені всі свої принизливі жарти і тепер той збирався мститись. — Припинити що? — спокійно перепитав Му Цін, здивовано припіднімаючи брови. Його щирий турботливий вираз обличчя був настільки майстерно відтворений акторською здібністю, що Фен Сінь вже справді втрачав глузд. Сьогодні явно не його день. — Хто б міг подумати, що така дрібничка хоч якось торкнеться сталевого і непохитного Бога Війни! В мене в жодному разі не стояло такої мети, — заливав Му Цін, елегантно приклавши руку на груди. — Який сором, мені слід принести публічні вибачення за приниження твоєї гідності, може тоді тобі стане лек… — договорити Му Цін не зміг. Фен Сінь заткнув йому рота сильною великою рукою і з роздратуванням поглянув йому прямо в очі. Цей вечір так довго тягнувся. Взагалі-то, весь останній місяць був таким виснажливим, що Фен Сінь був смертельно втомленим кожну хвилину свого буття. Він більше не міг слухати глибокий лайливий голос Му Ціна і дивитись на його чаруючу посмішку. Потрібно було щось негайно зробити. Благо вони зайшли вже задалеко щоб хтось з богів в темряві зоряної ночі міг побачити, як Фен Сіня скидує Му Ціна з небес. — Що…?! — вирвалось панічно з грудей Му Ціна. Він очікував удару, бійки, лайки у відповідь, але точно не того, що його схоплять і поволочать в світ смертних! Му Цін вдарив Фен Сіня по лицю, вони втратили рівновагу. Приземлення було не надто приємним для обох. Сіно в закинутому сараї, в якому вони проломили дах, не врятувало ситуацію. — Ей! — фиркнув Му Цін, зі злобою штовхаючи Фен Сіня, який прижав йому плече. — Придурок, що ти робиш?! Му Цін похитнувся, піднявшись, і став стирати зі свого одягу пил. Він зламав палець, але і оком не мигнув, вправляючи кістку назад. — Чому ми тут?! Фен Сінь трохи розгублено почухав голову, якою вдарився об чужий лікоть. Він не обдумав свої дії і тому сам не зовсім розумів, що відповісти, але... він досяг своєї цілі і тепер Му Цін не сміявся з нього, а просто був готовий убити. Врешті решт, Фен Сінь змінив свій божественний облік на одяг звичайного даоса, служителя середніх небес Нань Фєна. Му Цін рефлекторно повторив за ним. — Ну?! Відповідати збираєшся? — Ходімо, — стиснув зуби Фен Сінь. — Куди? — дратівливо видихнув Му Цін, слідуючи за іншим генералом. — Де ми взагалі? В яку сраку ти нас закинув?! — Не знаю! — крикнув Фен Сінь. — Йдемо, чорт забирай і поглянемо, раз вже тут! Му Цін відкрив рота, щоб щось сказати, але слів не знайшлось. Він обурено видихнув. Вони пройшли невеликий шлях по сільській стежині, коли вийшли на вулицю з темними будиночками. Мертва тиша пронизала холодне осіннє повітря. Жодної живої душі не було видно. Лише два кремезні силуети воїнів, що напружено йшли одне біля одного, ковтаючи свої думки. — Нехай тобі грець, — виялався Му Цін. — Я повертаюсь в… Не встиг Бог війни гнівно розвернутись, коли долинувся пронизливий гуркіт і темне небо осяяло яскравими кольорами. Му Цін задивився на феєрверк. Простолюдини любили запускати такі на свята, задля видовища. Це він пам’ятав ще з дитинства. — Що? — закотив очі, коли піймав на собі прискіпливий погляд збоку. Фен Сінь мотнув головою і пішов вперед по темній вулиці. Му Цін допитливо вигнув брову і навпрочуд невпевнено пішов слідом. «Трясця. Та що з ним не так?» — Бог війни нервово закусив губу, думаючи про дивну поведінку свого заклятого ворога. Останнім часом щось таки точно коїлось, бо Фен Сінь був надто дивним, часто мовчав, коли зазвичай його рот не мав би замикатись. Часто літав десь у своїх роздумах, хоча, як вважав Му Цін, довбню Фен Сіню взагалі по життю не властиво думати! Чого б щось мало змінитись після тисячі років стабільності? Му Цін втомлено видихнув, відганяючи від себе раціональність. Фен Сінь просто дурень. А сам Му Цін повинен був зараз бути в своєму палаці і займатись чим завгодно приємним, але точно не топтанням ніг по брудній дорозі без всякої мети. Але врешті решт, він йшов і вдивлявся в струнку рівну спину Нань Яна, турбуючись про його неймовірно дурну поведінку. — Слухай, Фен Сінь, — загрозливо почав Му Цін. — якщо ти зараз не скажеш мені, якого чорта тягнеш мене сюди, я обіцяю, що… — він не договорив. Почулись якісь дивні звуки з за рогу вулиці. Він так поринув у свій гнів і роздуми, що геть не помітив, як вони майже дістались площі, де наче на противагу темним домівкам панувало справжнє живе свято. Мерехтіли ліхтарики, свічки, посмішки дітей, молодих та старих. Звідусюди тягнулись запахи приємних харчів, біля прилавок сперечались торговці різноманітного блискучаго барахла. Розмови юрби зливались в свою дивну музику, де час від часу чувся гучний сміх. Свято осені смертні і справді дуже полюбляли, тому святкували на широку ногу і до ранку навіть в найтемнішу ніч. Поки Му Цін розглядав все навкруги, Фен Сінь швидко розтворився в людному балагані. Серце Му Ціна закупало чи то від злості чи від чогось іншого. — От чорти… — шикнув він собі під ніс, озираючись. До чого ж неприємно йому було знаходитись одному в натовпі незнайомців. Раптом його плечі напружилися, а в нього врізалась якась маленька дівчинка з паперовою іграшкою дивної форми і він несвідомо потягнувся меча. Дівчинка відсахнулась від строгого виразу обличчя і, злякавшись, побігла туди звідки прийшла. Все сталось занадто швидко, він продовжував вдивлятись в натовп. Дихання Му Ціна збилось, але потім завмерло, коли він відчув знайому вагу чужої руки у себе на плечі. — Я вб’ю тебе, — кинув Му Цін не задумуючись. — Твій рівень соціалізації нітрохи не кращий ніж був століття тому, — видихнув Фен Сінь. — Ходімо. Фен Сінь хватанув рукав Му Ціна і повів його в невідомому напрямку, слухаючи бурмотіння позаду про те, який він мудак. Але хай там як, Фен Сіню це подобалось. Подобалась думка, що насправді ніхто інший не зміг би ось так торкатись Му Ціна, вести його в якусь глуш, довше секунди, поки його не розітнули б мечем. Фен Сінь певно єдиний, хто досі залишався живим. Це неабияк тішило. Вони пройшли в невеличкий відкритий паб під навісою з дерев’яними столиками. Там пахло рибними продуктами, від чого Му Цін трохи скривився, сідаючи зїнапроти Фен Сіня. — Я впевнений, що в моєму палаці готують кращу їжу ніж тут, — бовкнув він. — Б’юсь об заклад, що в твоєму палаці немає «божественного вина», — вишкірився натомість Фен Сінь. Му Цін закотив очі. Він мало того, що вперше чув таку назву, так в нього в палаці ще й з відомих причин, взагалі не було алкоголю, про що, як він підозрював, Фен Сінь міг знати. Му Цін підвів підборіддя, збираючись кинути Фен Сіню щось гнівне, але той, побачивши його нахмурене обличчя, розсміявся. Му Цін цокнув. — Ти дурень? Чому смієшся без причини? Фен Сінь фиркнув: — Просто ти такий… — він пожав плечима, надміру награно задумавшись. Му Цін загрозливо хватнув глечик з напоєм, який приніс офіціант. — Який це? — процідив він, наливаючи собі в чашку напій. Фен Сінь довго розглядав свого роздратованого заклятого друга. Друг — насправді він часто називав так Му Ціна в своїх думках. В тих самих потаємних куточках своїх роздумів, Фен Сінь наважувався описувати Му Ціна багатьма різними епітететами, які він точно не збирався промовляти в голос і взагалі дивувався звідки він, неначитана людина, знає такі слова, але… певно Му Цін змушував людей ставати поетичними в намаганнях описати його… Фен Сінь хмикнув про себе. Їхні відносини були справді ніщо інакше, як дружба, але він не міг би вимовити цього вголос, аби не наражати себе на небезпеку. Натомість Фен Сінь розважливо посміхнувся, випив повну чарку вина залпом і вимовив: — Кумедний. Ти кумедний. Му Цін явно очікував інших слів. Більш образливих, знаючи темперамент Фен Сіня. Але кумедним йому бути також не пристало, то ж він роздратовано стукнув пальцями по столу і також випив пекучий напій залпом. Стільки сил, скільки він приклав, щоб його лице не скривилось, щоб не виблювати, щоб не закашлятись — він не прикладав навіть у відчайдушних бійках, в яких його життя стояло на кону. Це божественне вино зовсім не було вином! Якийсь диявольський напій створений нечистю, задля вбивств кремезних воїнів. Як смертні могли таке споживати?! — Кхм, — Му Цін тихо прочистив палаюче горло, прикривши очі, з яких вже наверталися сльози. Хіба їжа і пиття можуть спричинити такий фізичний біль? Його лице почервоніло. Як він не старався, Фен Сінь помітив його стан і знову розсміявся притаманним йому лагідним низьким насмішливим тоном. Му Цін боровся з протиріччям в своїй душі і не міг вирішити чи продовжити мовчки слухати чужий сміх, чи йому варто врізати Фен Сіню прямо зараз і припинити цю принизливу комедію. — Я ж кажу — кумедний, — пробурмотів Фен Сінь, наливаючи їм по другій чарці. Му Цін сприйняв це як образу. Му Цін ще майже хвилину не міг вимовити слова, а тоді тихо фиркнув: — Ти ж знаєш, мій шлях духовного розвитку не дозволяє цього… І справді, на свому духовному шляху він мав відмовлятись від усіх людських втіх, в тому числі — алкоголю. Фен Сінь підняв на нього погляд. В цю секунду Му Цін зрозумів, що вони обоє знають, що він зараз не обговорював правди. Скільки разів вони вже випивали разом? Достатньо, аби зрозуміти, що ті заборони, які передбачались Му Ціну на його духовному шляху доволі таки розмиті, а може й зовсім вигадані. У крайньому випадку так вважав Фен Сінь. І хоч вони ніколи про це не розмовляли, він підозрював, що Му Цін думав так само. Але зараз його теорії не мали значення. Фен Сінь мовчки підсунув чарку Му Ціна до нього, наче пропонуючи вибір і кажучи: «Роби, як знаєш. Я не засуджуватиму». Му Цін добре читав цей жест, відчував розуміння і ще щось сховане за непробивного горою і непохитною стіною їхніх складних відносин. І це йому не подобалось. Це його дратувало і змушувало відчувати порухи тих частин душі, які він запечатав за непробивними стінами. Такі звичайні речі змушували Му Ціна біситися і злитись, тому що йому не подобався Фен Сінь, який приймає його і випиває з ним, наче вони хороші товариші. Му Ціну будо краще, коли Фен Сінь проклинав його триповерховою лайкою через клятий один ліхтар, який йому не дістало до перемоги. Му Цін знову випив залпом і вдарив чаркою об стіл. Йому справді було краще, коли Фен Сінь не випромінював свою енергетику дружби і доброти. Йому більше до вподоби, коли Фен Сінь його ненавидить і пригадує давно забуте минуле, бо коли він цього не робив Му Цін відчував, що в його голову закрадаються зрадливі сподівання на якесь хороше майбутнє. І справді кумедний. З думок Му Ціна вирвав гучний дитячий голос позаду. — Мамо, мамо, давай подивимось наступну виставу! — Ми вже тричі її дивились, треба піти поїсти! — відповіла жінка свому сину, тягнучи його за руку трохи недбало і втомлено. Му Цін повернувся, незацікавлених більше слухати чужу сімейну драму, коли помітив, що його чарка знову повна. Він випив її не надто довго думаючи, що жар вже й так перевищував норму і його щоки могли побагровіти так само, як і в Фен Сіня. Врешті решт цей напій нечисті був занадто міцним. Але Фен Сінь всеодно взяв ще одну пляшку в офіціанта, безцеремонно притулився своїми сухими губами до горла і випив декілька великих ковтків, поки Му Цін спостерігав за порухами його кадика. — Зроби лице простіше, — сказав Фен Сінь, піднімаючись. Му Цін підняв гнівний погляд на нього: — Точно не тобі мені говорити про те, яким має бути лице. — Що кажеш, йолопе?! — обурено видихнув собі під ніс Фен Сінь, відчуваючи, що зауваження від Му Ціна про зовнішність його таки неприємно муляли і змушували почати сперечатись, щоб довести його неправоту. Навіть, якщо він знав, що в світі немає людини, яка б відповідала стандартам Му Ціна… — Сам чув, виродок, — Му Цін також піднявся, різко розвернувшись. — Ну і куди ти? — роздратовано прошипів він. Від чогось Фен Сінь знову посміхнувся, підштовхуючи Му Ціна в спину, аби той прискорив крок і лише через хвилину стало ясно чому. Вистава на протилежній стороні вулиці от от мала початись. Їм довелось протиснутися у натовп, щоб побачити два вільних місця поруч, на одній з дерев’яних лав. Фен Сінь різко хватнув Му Ціна, за руку і потягнув його туди. Останній щось на це сказав, але через галас очікуючих вистави людей Фен Сінь не розібрав жодного слова. — Фен Сінь, ти, чорт забирай… — свої тиради Му Цін зупинив, коли завіса на сцені раптом розчахнулась. Люди стихли, заговорив актор. — Це історія про генерала і трьох злих духів… Варто було очікувати, що історія була про Пей Міна. По дорозі Му Цін бачив храм збудований на його честь, отже вони перебували на його території. Му Ціна ця думка не надто тішила, тому його радість, якої і без того було не багато, зникла. Хоча дивлячись на захопленого Фен Сіня (який звісно і не підозрював, що так виглядає), Му Цін не висловлював свою неприязнь в голос. (Лише цього разу) Роздуми перервав легкий дотик ліктя Фен Сіня до його плеча. Йому простягнули чарку того несамовитого міцного напою і Му Цін його прийняв. Без п’янкого алкоголю дивитись на сцену було неможливо. *** Після дурнуватої вистави Фен Сінь і Му Цін мовчки йшли по людній площі селища, повільно перебираючи ногами, як на неспішній прогулянці. Фен Сіню доводилось прикладати зусилля, щоб зосередииись на стежці, він випив занадто багато, навіть враховуючи його витривалість до алкоголю і похмілля. Ноги несли його без строгої грації бога, але йому було добре. Його стрункі рівні плечі накінець змогли трохи розслабитись і опуститись. Він поглянув на Му Ціна, який йшов на крок попереду. Чи було йому так само добре? Фен Сінь сумнівався, адже він явно не був тією компанією в якій Му Цін міг би відпустити свій тягар важких роздумів. Так у крайньому випадку, вважав сам Фен Сінь і як доказом йому свідчила відстороненість Му Ціна, брови якого знову були хмуро зведені і зосереджені на чомусь невідомому. Вони відійшли подалі від зайвих вух, коли Му Цін подав голос: — Думаю, нам час повертатись у столицю, тут більше немає чого… Не встиг Му Цін закінчити, як Фен Сінь його зупинив, піднявши ладонь вгору і шикнувши. Му Цін питально припідняв брову, але відповіді не отримав. Його це дратувало. — Зачекай на мене тут, — кинув Фен Сінь і раптом рванув кудись назад, зникаючи у натовпі. Му Цін нагнівався. — Телепень… — він прикусив язика, спираючись об стінку будинка позаду його плечей. Фен Сінь знову вів себе дивно. Му Ціну просто слід було зайти в темний провулок біля якого він стояв, прийняти свій істинний облік і повернутись в замок. В нього досі було багато роботи, в нього досі були незакінчені термінові справи, в нього досі не було бажання знаходитись серед брудних багатолюдних сільських п’янок та дивитись недолугі вистави про неприємних йому знайомих особистостей. Му Цін аж ніяк не любив сюрпризів і бути в незнанні, так само він не любив чекати. Але всеодно стояв там і нікуди не збирався. Дивним тут був саме він, а не Фен Сінь… *** Вони стояли біля річки. Темний покров ночі освітлювався лише зірками і далеким святом на площі селища позаду. Було чути як в високій траві гудять сонні комахи і розмовляють цвіркуни. Вздовж водойми зустрічались поодинокі люди і веселі молоді компанії, котрі тримали в руках яскраві вогники. Це не були ліхтарі, які долітали до столиці, але люди всеодно писали на них свої бажання та прохання до богів. Це було безглуздо, як вважав Му Цін, бо боги ніяк не могли знати що простолюдини писали на своїх ліхтариках. Для молитв треба було відвідувати храми. Але схоже мало кого це хвилювало. Фен Сінь, який дивився своїм дитячим добрим поглядом, дуже хотів спробувати цю традицію і Му Цін, хоч і не без дорікань, не зміг не погодитись піти з ним. — Тримай, — він протягнув Му Ціну паперовий ліхтар в формі розквітлої білої лілії. — Я не… —«не буду займатись такими дурницями», — хотів сказати Му Цін, але все таки передумав. Він важко зітхнув і прийнявся запалювати свічку всередині витонченої квітки. Фен Сінь зі своєю возився довше. Вони обидва присіли, аби вмістити свої ліхтарі на поверхню водойми, де їх підхопила холодна течія. Му Цін все ще вважав затію безглуздою, але він поневолі розслабився і задивився на профіль Фен Сіня. Той всівся на сухий краєчок берега і з важким виразом обличчя вдивлявся в темряву, де їхні вогні швидко загубилися між іншими ліхтарями в нічній тиші. Му Ціну захотілось дізнатись що цього дурня так обтяжує і які думки крутяться в нього в голові, але він був впевнений, що спитавши, відповіді не отримає. «Тепер ми точно повинні повертатись в столицю», — подумав Му Цін, але не вимовив цього в голос. Насправді, йому не хотілось повертатись. Він сів поруч з Фен Сінем, незважаючи на те, що на його одязі могли залишитись трав’яні брудні плями. З’явилось відчуття, що їхня пригода добігала логічного кінця. Вони просто умиротворення мовчали і думали про своє, ледь не забувши один про одного. У крайньому випадку, так могло здатись людям, що могли розгледіти їхні силуети в місячному сяйві. Фен Сінь опустив голову, подумки лаючи себе за невідомі емоції, що окутали його. «Це все через алкоголь», — переконував себе він, але знав, що навіть коли протверезіє, бажання і нерозумні пориви серця не зникнуть. Більше не було причин затримуватись в цьому селищі довше, свято скоро мало закінчитись, залишивши в минулому добре проведений час. Схоже найближчий рік він буде тішити себе лише цими спогадами… але цілком можливо, що йому би вдалось знову витягнути Му Ціна випити божественного вина на наступне свято осені. Фен Сінь тихо безнадійно зітхнув своїм нереалістичним, як він вважав, роздумам. Він бачив на святі гру в дартс, можливо йому б поталанило викликати в Му Ціна суперницькими дух і вони б могли залишитись у світі смертних ще на деякий час? Звучало як хороша ідея. Фен Сінь рішучо повернувся в бік, змушуючи Му Ціна, який за ним пристально підглядав, здригнутися. Слова завмерли у Фен Сіня на язику. Тільки зараз він помітив на скільки близько вони сиділи. Їхні темні очі зустрілися, мовчки промовляючи щось одне одному своїми відкритими, як книга, поглядами. В зіницях відблискувало чарівне місячне сяйво. Му Цін раптом відчув сором, сподіваючись, що емоція не відобразилась на його лиці, але уважність з якою його розглядав Фен Сінь, запевнила його, що надії марні. Фен Сінь від чогось важко ковтнув, на гарячому піймавши своє пришвидшене серцебиття і збите дихання. В голові раптом запаморочилося сильніше, ніж за звичай. Йому не хотілось припиняти ці дивоглядки, але відчуття, що йому нікуди себе діти накривало його з головою. Він був упевнений, що всі його думки написані в нього на лобі. Якби ж Му Цін справді знав про що він зараз думав… Певно його б уже стерли в порошок. — Що ти робиш? — заговорив першим Му Цін. Його твердий і серйозний тон привів би їх до тями, якби голос ледь чутно по-зрадницьки не затремтів. Голос Му Ціна майже ніколи не збивався і не видавав навіть долі невпевненості. Тому не дивно, що в цей момент Му Цін відчув себе голим. Наче кожен його мікрорух зачитувався пронизливим поглядом Фен Сіня, видаючи найпотаємніше. Те, що знати не можна було нікому. Все тіло напружилось, готуючись до втечі чи може навіть бійки. — Нічого. Я… нічого не… — Фен Сінь зімкнув губи, він не знав, що відповісти. При цьому він все ще не міг відвести очей від цього погляду, який вимогливо чекав на його відповідь. — Просто я… — спробував він ще раз, але з грудної клітки не вирвалось більше ні звука. Привідкриті губи завмерли. — Просто ти… — повільно повторив Му Цін, намагаючись підштовхнути Фен Сіня далі. Його брова питально вигнулась, очі дедь помітно забігали, а кулаки зжались, наче в очікуванні удару. Зараз будь-яке неправильне іскристе слово могло розпалити пожежу в напруженій атмосфері навкруг. Фен Сінь втягнув повітря носом, відчуваючи як ледь чутний запах аромату лавандових ароматних паличок, якими часто пахнув Му Цін, просочується всередину. Вони весь час сиділи так близько? Чому Му Цін взагалі сів прямо біля нього, а не за декілька метрів? Чому Мі Цін взагалі був тут, з ним? На секунду Фен Сінь захотів повірити, що те, що він бачив в очах навпроти було відображенням того самого, що відчував він. Або хоча б… чогось схожого? Фен Сінь ще ніколи не відчував себе так невпевнено і ще ніколи настільки не боявся здатись дурним в очах цього Бога. Його ладонь піднялась, плавно осідаючи на шиї Му Ціна. Той нічого не сказав, лише трохи здивовано і зацікавлено прослідкував за цим рухом, а після повернув погляд назад. Чекаючи. Фен Сінь якусь мить сподівався, що це був просто сон. Або що у їхнє божественне вино щось підлили і вони забудуть все, що відбувалось ще до світанку. Та коли він притулився до м’яких губ Му Ціна, він зізнався собі, що ні за що б не хотів, аби цю мить стерли з його пам’яті. Мить, на яку він не наважувався дуже багато років. Спочатку звичайний насторожений дотик. Потім легкий невагомий вибагливий танок губ. Му Цін прикрив очі, ніжно притиснувшись до нижньої губи Фен Сіна. Останній ледь нервово не розсміявся, як навіжений, але стримався, бо знав, що його не так зрозуміли б. Він і справді радше б повірив в ілюзію, аніж в те, що Му Цін не вибив йому усі зуби після взагалі спроби зробити щось таке! Щось таке… Поцілунок. Справжній поцілунок з Му Ціном.