Просто чергова банальна історія про найзвичайнісіньку бруднокровку часів найтемнішого чаклуна Магічної Британії, нічого більше...
#ГарріПоттер #G #Міні #Закінчений #В #ТомРедл/ОЖП #Волдеморт #ТомРедл #Антаг #Гоґвартс #Тортури #Травма #НеозвученіПочуття #Контроль/Покора #БоязньПривʼязаності #1940-віРоки
Розділ 1.
Понеділок.
Кабінет найнуднішого в Гоґвартсі професора Катберта Бінса вже огорнув дзвінкий шум студентів.
Ранкові червневі промені нерівномірно розсипалися по старенькому паркету, просочуючись крізь вітражі вікна.
Том як завжди приходив за дві хвилини до початку уроку, щоб завчасно не псувати собі настрій занадто дурнуватими жартами грифіндорців. Дратувало, що свій тиждень він мусить розпочинати саме із спільного уроку з червоно-золотими.
Під скрегіт стільців увійшов історик, майже з порогу почавши монотонну балаканину. Том повільно обвів поглядом усіх присутніх, котрі нарешті повсідалися і позамовкали.
Ось бридка рижа макітра зрадника Візлі, на сонці вона здавалася не просто рижою, а червоногарячою, що дратівливо різало око; аристократичні статури Мелфоя з Лестрейнджем, які після вчорашньої зустрічі смертежерів повжимали голови у плечі, наче горобці, інтуїтивно ховаючись від повелителя. Він відразу вхопив кокетливі погляди по вуха закоханих дівок, і з таким блискавично-швидким успіхом про них забув. І, звичайно ж, «король» Гріфіндору, капітан команди свого факультету з квідичу — Андре Вокер. Широкоплечий шатен з болотяними радужками, до того ж здатний запалити будь-яку компанію неперевершеним почуттям гумору. Дивлячись на цього напівкровця, Том мимоволі скривився, зціплюючи зуби. Звісно, він йому ні краплини не заздрив, Марволо ніколи нікому не заздре, але ж... Стоп. А де ж ця дурнувата...
— Салют, містере Бі-і-і-інс, — байдуже махнула рукою до жаху худорлява дівчина, обличчя якої не було видно із-за лохматої зачіски. — Я... присяду, ага? — занадто дружнім для вчителя тоном проспівала грифіндорка, не діждавшись і відповіді.
Високі підбори наче заглушили монолог професора, який досі не звернтав уваги на появу дівчини.
А ось і вона... Легка на спомин.
Том мовчки піддвинув стілець до парти, щоб це незграбне нещастя, яке тільки-но спідкнулося, змогло сісти поруч. На жаль, вільних місць не лишилося. Останні парти біля стіни.
— Привіт, Томмі, — вона гучно кинула на парту підручники.
Реддл і вухом не повів, але зловив цей запах полуничної гумки, яку вона жувала без упину. І вчора вночі вона жувала таку саму...
— Мінус п'ять балів з Гріфіндору, Пітерс, — суворо додав староста, — через запізнення. Треба було не вештатися вночі коридорами. З таким успіхом Грифіндор і десяти балів не нарахує в кінці року. Не забувай, що тобі сьогодні відпрацьовувати покарання у професорки Веселодум. Може, хоч так ти перестанеш нехтувати правилами. — Всю свою коротку промову він зберігав твердий вираз обличчя, звичайно ж, не пересилившись зміряти цю вітряну дурепу поглядом.
— Хм! — вона закотила очі, і підігнула ногу на сидінні, наче п'ятирічна дитина. Ще б трішки і її коліно вперлося б в його.
Здається, її це не дуже бентежить...
Слізерінець міг би й відсунутися, але поступатися цій нікчемі місцем, жертвуючи власним комфортом, останнє чого він прагнув на даний момент.
— Досить світити своїми колінами, Пітерс, — важке зітхання, — прибери. — Вона ніяк не відреагувала, і він різко повернувся, сподіваючись витягнути з неї хоч якусь емоцію. Але вона, в свою чергу, надула величезну кулю з жуйки, яка миттю лопнула, від цього він інтуїтивно відхилився, а гріфіндорка майже не попирхнулася зі сміху. Том тільки здригнувся, щоб якось на неї подіяти, але грифіндорка безтурботно поклала долоню на його плече, ніби шукаючи опори від реготу.
Мерлін, яка ж вона дурна. Ці торкання викликали якісь дивні почуття відрази. Вона ж бруднокровка як не як... гарна жертва для нащадка Слізерина. Колись він точно вб'є її, насолоджуючись нарешті криками, а не сміхом. Напевно, вона єдина в усьому Гоґвартсі, та що там Гоґвартсі, світі, хто посмів його так зневважати. Він уявив як довго Пітерс корчиться від болю у Таємній кімнаті, як з останніх сил, як через пекучий біль просить припинити знущання Круціатусом... Яка вона брудна від каналізаційних калюж і власної крові... а врешті й останні важкі вдихи. Реддл мимоволі прикусив губу від таких приємних роздумів, і помітив, що вона заспокоїлася, ще й ноги опустила.
— Можливо-о-о, хтось відтворить хронологію подій після повстання гоблінов у Хогсміді? — розтягуючи слова, літав зі сторони в сторону історик.
Подейкують, колись він помер у кріслі в учительській, а зранку, не помітивши власної смерті, як нічого й не було рушив далі виконувати свої обов'язки, проте у вигляді привида.
Не зволікаючи Андре зім'яв пергамент, і зконцентувавши свої здібності загонича, кинув утворений шарик прямо в груди профессора. Папір пролетів прям крізь нього!
— Перевірте, будь ласка, — глузував Вокер, розслаблено закинувши дві руки за потилицю, — онде, дивіться, біля вас! — він артистично вдавав непокоєння. Звичайно ж, примара не може підіймати матеріальні предмети. Але навіть на такий зневажливий жест, учитель нічого не відповів, лише зітхнувши продовжив монолог, не звертаючи увагу на бурхливу реакцію студентів.
Том помітив як різко Пітерс розвернулася до своєї недоподружки, хитро посміхаючись і намотуючи на палець пишне пасмо волосся. Анелія грайливо поматала головою, ніби зрозуміла, що мала на увазі Пітерс, і вони разом спрямували пустотливі погляди у бік Андре. Реддл вкотре переконався, що ніяк не бажає шаритися в солодких фантазіях цієї незграби.
Марволо піддвинув до себе свій іменний щоденник, і хотів був його розгорнути як почув дивний звук ляскоту по обличчю. Це грифіндорка так закрила рот долонею і вмить схилила голову, ніби ховаючись за незібраними ледь хвилястими прядками. Він подумав, що вона плаче, але ж нестримне пирхання точнісінько видавало регіт. Пальці механічно зжались в кулак.
— Чорт забирай, та що таке?! — все ще стримувався слізеринець.
— Ні, ні... про-о-о-ха-ха-ха! — знову наринув сміх, як тільки вона підвела на нього світлі очі. До неможливості червона, Пітерс витягнула з себе пару слів, дивлячись на знервований вигляд старости, який смішив ще більше: — прос-с-сто я ще не бачила... щ-щоб хлопці мали такі щоденні з-за-пх-пх-писнички.
Він лише відвернувся, зберігаючи непроникливий вираз обличчя.
Тому здалося, що останнього разу його так принижували тільки в маґґлівському сиротинці. Ось тільки після сварок з ним, майбутнього Лорда Волан-де-морта більше ніхто не насмілювався чіпати. Невдовзі вона отримає належне покарання.
Він все ж вишкрябав пір'їною сьогоднішню дату: «13-те червня».
Пройшло ще кілька хвилин і Марволо знову повернувся до, на диво, тихої сусідки. Вона заснула, підклавши під голову складені руки. Промінчик осяяв каштанові пасма, які розсипалися по всій поверхні парти, з-під них виднілися довгі вії та нарум'янена щічка.
Раптом Том подумав, що занадто довго на неї дивиться.
Мабуть, він все-таки вичікував її десь за кутками Гоґвартсу на нічному чергуванні. Адже знав, що вона точно не в спальні. Йому не треба було чути її думки, щоб вислідити в коридорі, Пітерс було чутно по цокотанню підборів і по тихому вертінню дивної сфери, яку вона ніколи не випускала з рук. Навіть зараз, коли спала, тримала її в руці. Невеличка безглузда іграшка.
Чомусь він намагався згадати або усвідомити, чи шукав він її хитрі очі з-поміж натовпу... Взагалі він просто шукав приводи підловити цю хуліганку і зняти більше балів з Гріфіндору.
Тома дратувало, що він думає про неї. Що її занадто багато. Всюди.
Раптом він здригнувся від несподіваного пролітаючого предмету над ним.
— Анелія! — грифіндорка таким способом привертала увагу своєї недоподружки. — Ходімо вже, зараз таке розкажу! — Вона миттю через нього перескочила, і вони з Анелією вибігли з класу найперші.
Реддл тільки зараз згадав, що Пітерс єдина не здала список переліку предметів, які вона обрала на наступний рік. Із шостого курсу предмети можна або змінити або залишити все як є, проте ці списки все одно збиралися старостою школи. Том з важким зітханням кинувся її наздоганяти.
— Ти хоч можеш це уявити? — грифіндорка скочила на високе підвіконня, і стала безтурботно розрахувати ногами. — Невже Андре сам тобі говорив?
Двір потроху заповнювався збентеженими, кінцем навчального року, учнями. Дівчина з вікна спостерігала за купою метушливих дітей та підлітків, котрі групами сортувалися на стареньких лавках або ж просто на траві.
— Ну не віриш — не йди. — Квадратна голова Анелії, здавалася ще більшою від її занадто широкої посмішки. — Андре сам наголосив на тому, щоб завтра я взяла і тебе в Хогсмід. Чи хочеш сидіти на самотині біля озера подібною до миш: Маріон і Астрід? — Анелія кивнула в сторону когтевранок, що проходили повз, вимірюючи їх до жаху принизливим поглядом. Пітерс вспіймала себе на думці, що саме цього вона і хотіла. Обличчя дівчат виглядали якось навіть непристойно щасливими. Просто щасливими, бо вони є одна в одної. Вона відмахнулася від нав'язливих думок, і перевела погляд на завжди лукаву фізіономію недоподружки. Вона розуміла, що вони зовсім не близькі з Анелією, але намагалася закривати на це очі і переконати себе у зворотному.
— Пропустиш шанс провести вихідні з такою компанією? Тебе офіційно запрошено в «Три мітли», крихітко. — Грифіндорка проігнорувала зміну поведінки супутниці, котра пом'якшила тон на половині фрази, загадково дивлячись кудись попереду.
— Тоді вирішено! — брюнетка задивилася у вікно. — Завтра біля Великої зали чекатимемо Андре!
— Пітерс!
Здається її прізвище повторили чи не більше десяти разів! Вона зиркнула на подружку, яка безглуздо комусь усміхалася.
— Віддай нарешті список.
Повернувши голову, вона побачила високий образ старости.
— Зараз, — вона невдоволено цокнула язиком, що тільки розпалило ненависть Реддла.
Занадто повільно встала з підвіконня, занадто довго рилася в сумці, занадто зухвало віддала потрібну бумажку... Марволо не міг себе стримувати.
— Ходімо, Лі, — грифіндорка ухватила під лікоть однокурсницю, театрально змахнувши волоссям.
Останнє, що запам'ятав Марволо — це «миле» махання товстих пальців Анелії йому в слід.
Чому Пітерс таскається з нею? Безумовно, вона баче свою подружку наскрізь. Хіба така слабка, що не може відпустити шльондру, котра вішається на шиї всім підряд?
Том теж довгий час мав таку думку про Пітерс, але поспостерігавши за нею, визначив, що навіть попри свій буйний характер і стиль одягу, вона такою не була. Її часто можна було зустріти в бібліотеці із закинутими на стіл ногами; вона дуже часто влучно доповнювала лекції професорів; завжди готувала домашні завдання...
*
— Іди спати, пізно, — професорка Веселодум левітувала почищені маникени в таку собі препараторську. На цих маникенах навчалися дуельних заклинань. — А то ще знову покарання вліплять, — старенька долоня опустилася на плечі дівчинки. Учителька по Захисту від темних мистецтв насправді була проникливою та чуттєвою жінкою. Шкода, що з часом старість взяла своє; тепер її очі не блищить запальним азартом перед кожним уроком, як це було тоді, коли Пітерс тільки вступила до першого курсу.
— «Час знаходити Вам заміну...» — зі смутком подумала слізерінка, гірко скривившись.
— Ти сьогодні добре попрацювала, тому додаю чотири бали Грифіндору. — Останнім часом вона була надто поблажливою. Веселодум ліниво склала декілька ватманів.
— Щиро дякую, — грифіндорка втомлено посміхнулася і чарами змила засіб для миття з рук.
— Ох ти пройдисвітка! — і собі посміхнулася жінка, — пообіцяй, що відразу підеш до спальні! — Помахом палички вона загасила всі свічки у приміщенні. Відразу запахло плавленим воском від диму.
Пітерс не встигла озирнутися як лишилася одна-однісінька серед пронизливого вечірнього холоду гоґвартського коридору.
Вікна сьомого поверху, де знаходився кабінет Веселодум, виходили на вид Чорного озера. При місячному сяйві поверхня води, здавалося, блищить сріблом. Вночі в цьому місці навряд чи можна було когось зустріти, тому за допомогою простої «Алохомори» відчинила вікно. Важке, обрамлене старими дощечками, скло із шумним ехом проскреготало по підвіконню. Пітерс повернулася, упевнившись, що позаду нікого. Вітерець звабливо гойдав пухнасті каштанові пасма дівчини. Піддавшись спокусі, вона перелізла через перекладинку, і всілася на шифер даху. У неї перехопило подих від побаченого. У полі зору опинилася велична будова замку; темрява лісу та краса околиць безперешкодно торкалися її ока. Вона не думала, що знаходиться занадто високо, все чого так хотілося на даний момент — заплющити очі і насолоджуватися миттю. Знайти затишний куточок серед сірих товстих стін — ковток свіжого повітря.
Увагу знову привернула мертва гладкість озера. Грифіндорка чомусь згадала як тиждень тому пішла купатися туди вночі. Шкода п'ятдесяти знятих балів від старости.
Староста...
Вона випірнула з холоднючої води, міцно тримаючи чарівну паличку, і побачила суворий силует, який гнівно щось викрикував з берегу. Мабуть, її видало зрадницьке мерехтіння на кінчику магічної деревини.
— Нокс. — Світло зникло. Довелося плисти до нього.
— Святий Салазар, ти зовсім збожеволіла?! Чи як?! — Реддл ніколи при ній так не гнівався. — Навіщо ти туди взагалі полізла? П'ятдесят балів з Гріфіндору, Пітерс! — Реддл скривився, не розуміючи як можна було виважено пірнути до скажених русалок з тритонами і злобних грінділоу та ще й в таку пізню пору! — Ну що ти стала посеред озера?
Грифіндорка обхопила себе двома руками, стоячи по пояс у воді. Марволо відразу зрозумів у чому справа, і, роздратовано закотивши очі, відвернувся.
Вона швиденько одягла спідницю, зняла мокру сорочку, а поверх білизни накинула літню мантію, ледь застебнувшись через тремтячі пальці на всі ґудзики.
— Навіщо? — зціпивши зуби, протянув Том, повертаючись до Пітерс. На мить зупинивши погляд на синіх губах, він подумав віддати їй свою мантію, але швидко викинув з голови цю безглузду думку. Далі він помітив як сяяли її очі, навіть не дивлячись, що двір поглинула темрява; зараз вони не здавалися хитрими як завжди.
— Тому що я хотіла поплавати в озері вночі... — Викрутивши сорочку і не здогадавшись примінити магію, вона запхала її в карман і ступила крок до нього, невимушено покрутивши в руках свою улюблену сферу-іграшку.
Слізерінець приголомшено витріщився на неї, намагаючись самостійно, без легіліменції, зрозуміти, що коїться в голові у цієї бовдурки.
Він прослідкував як декілька краплин, спадаючих з чола, малювали вологі доріжки до підборіддя, а далі повільно стікали по шиї.
Взагалі було дивно стояти вдвох... на березі... під вітками старої верби, ніби ховаючись від буденної метушні та спеки. Хотілося ніжитися під пестливим плином вітереця та валятися простонеба серед нескошеної трави.
Атмосферу у будь-якому іншому разі можна було б назвати романтичною, але ж...
— Може, доведеш неслухняну студентку до спальні? — Пітерс лукаво усміхнулася, заглядаючи в серйозне обличчя.
— «Невже він завжди такий серйозний?»
— Це мій обов'язок, Пітерс. Наступного разу я відведу тебе до Діпета.
Грифіндорка наче спостерігала за власними спогадами. Вони йшли мовчки через луг, зрідка поглядуючи на одне одного.
Як вона могла таке витворити? Зараз і справді їй здавалося це безумством.
Вона зачинила вікно і спустилася було на третій поверх як почула знайомий, занадто задоволений, голос.
Олівія Хорнбі.
— А ти що тут забула, Пітерс, йдеш до Мірти? — Олівія шмигнула своїм кирпатим носом і щодуху розсміялася, не боячись, що хтось почує. Під світлом одинокого факела вона виглядала ще потворнішою ніж зазвичай.
— Пф-ф-ф, ні.
Неприємна зустріч, на щастя, довго не продовжувалася. Грифіндорка розуміла, що треба якнайшвидше повернутися до вітальні, бо втратити ще декілька балів та підводити факультет ніяк не хотілося. Хоча з іншого боку її гризла совість, бо нещасна когтевранка-Мірта знову піддалася знущанню.
Тільки перед дверима вежі Грифіндору вона схаменулася і майже через весь замок повернулася на третій поверх.
Зробилося лячно від дивного, ледь осяжного, шепотіння. Пітерс хотіла озернутися назад, на сходовий проліт, але не могла опанувати страх, який так швидко зародився всередині.
Тепер вона буквально прокрадалася до тих привідчинених дверей жіночого туалету.
Мить, і її ніби застав зненацька неземний голос, якого їй в житті не доводилося чути! Він згущався в повітрі і проникав крізь одяг, дратівливо проглажуючи кожну колючу мурашку.
Чому вона взагалі подумала, що там ще досі Уоррен?
— Забирайся звідси! — дзвінкий дівочий голосок зовсім не вписувався у гнітучий шум.
— «Мірта Уоррен тут».
Не встигла грифіндорка подумати про щось інше, як до неї долетів звук... гепання? Та це ж тіло впало в калюжу!
Ноги самі собою кинулися до дверей, але величезний хвіст яскраво-салатової потвори зупинив її за декілька дюймів від проходу.
Тінь високого силуету поворухнулася, і Пітерс кинулася до сходів, не помітивши, що залишила після себе деякий гуркіт...
Розділ 2.
— Гадаю, цього року у нас є шанси перегнати Слізерин. До біса їх новіші мітли, чорт забирай! — Андре поглянув на свою однокурсницю грайливим поглядом і невимушено поклав руку на її плече поки вони прямували до кривого дерев'яного мосту, що з'єднувався з двором Годинникової вежі. — Можу тобі показати мою улюблену місцину в Гоґвартсі, — як би між іншим мовив юнак, замріяно піднімаючи погляд на одинокий місяць серед багряного вечірнього неба.
— Та я і не проти, — так само театрально-замріяно протянула Пітерс, до жаху стривожена тим, що відбувається. Невже вона прямо зараз гуляє з Андре Вокером?
Мабуть, їм обом захмельнило розум масляне пиво...
— У будь-якому разі дякую за такий приємний вечір. — Вона видавила із себе награний сміх, супроводжуючи його не дуже переконливим кокетливим кліпанням вій.
Насправді її трохи нудило від незліченної кількості випитого пива, а на додачу ще й запаху нагрітої сонцем городини лісничого Прінгла.
Проігнорувавши якісь слова Андре по типу "вечір буде ще приємнішим", вона мимоволі згадала моторошну подію чотирьохденної давнини... Тоді на ранок з'ясувалося, що вона ледь не стала свідком вбивства. Просто опинилася за дверима. Саме з того вечора вона загубила свою сферу-талісман.
Пітерс була настільки наївною, що вірила в чудодійну силу талісманів та предбачання професорки ясновидіння місіс Блюм.
Після того вона всюди уникала старосту школи. Висока фігура, тінь якої марилася в туалеті Мірти, щось дуже нагадувала редлівську. Причину смерті викрив Редл, ніби то був павук, хоча вона на власні очі бачила щось інше. І це "інше" навіть не зачепило слізеринця, не кажучи вже про бідолашну когтевранку. До того ж він якраз був на нічному чергуванні...
Вони майже перетнули половину мосту. Пітерс відмахувалася від нав'язливих думок і нудоти, хотіла провести залишок вечора у довгоочікуваній компанії капітана грифіндорської команди з квідичу.
Вона підвела на нього очі, не звернувши уваги на те, як гучно відлунюють чиїсь кроки, котрі так стрімко наближувалися.
Том пам'ятав як вони з Анелією домовлялися про зустріч в Хогсміді того самого тринадцятого червня. Тижня вистачило, щоб зрозуміти: Пітерс здогадується, хто винний у смерті плаксивої когтевранки. Слізеринець подумав, що варто було взяти химерну сферу-іграшку, яку знайшов на порозі туалету, саме вона з шумом випала у Пітерс, коли та стояла за дверима. Усередені Редла з божевільною швидкістю розгоралася ненависть. Вона серйозно не помічає його зараз? Коли він йде назустріч вузьким коридором? Невже вона справді душі не чує в цьому Вокері?
Вдихнувши на повні груди пахучого вечірнього туману, котрий так жадібно обвивав ліс (ще одна ознака пізньої пори), Том рішуче зупинився, тим самим зупиняючи грифіндорців.
— Пітерс, ти мені зараз потрібна, — Том навіть не поглянув на неї, хоча знав як вона витріщила на нього перелякані очі. Юнак не став церимонитися, натягувати звичну усмішку пай-хлопчика. Він яскраво відчув тваринний страх дівчини, яка вже схопила за рукав свого супутника.
— Та відчепись, Редл, — якось жартівливо-ліниво мовив Андре, знову обіймаючи за плечі подружку.
— Будь ласка, ходімо, — занадто писклявим для самої себе тоном попросила грифіндорка.
Вокер самовдоволено посміхнувся, мабуть, неправильно сприймаючи це прохання.
— Відчепись по-доброму, поки не дійшло до гіршого, — ще раз повторив Андре, спускаючи руку на талію Пітерс, яка сконцентрувала всю увагу на носики своїх туфель і розміри дошечок під ними.
Марволо неочікувано ступив крок вперед і однією долонею вхопив за тонесеньку шию дівчини, яка навіть не встигла міцніше стиснути свого друга. Андре теж не встиг зреагувати, просто рипнувся, але в ту ж мить зупинився, стежачи за кінчиком тисової палички, направленої прямо йому в ніс.
— Мені набрид цей театр. — Редл був як ніколи рішучим, сталевий погляд вивчав фізіономію стурбованого грифіндорця. Він дуже давно хотів мучити непрощеними заклинаннями цих двох, тим паче перестати тримати свою злість в собі.
— Мерлін, Редл, що таке? Відпусти її, — вже набагато тривожніше повторив гифіндорець, і різким рухом змахнув чарівною паличкою. Мабуть, він хотів таким чином врятуватися. Марно. Том блискавично зреагував: застосувавши невідоме заклинання, збив з ніг так званого противника, і роззброїв його.
Андре відкинуло на декілька метрів так, що він вдарився головою об дерев'яне пирило мосту.
— Я це так не залишу, — потираючи потилицю, ледве проговорював Вокер, засліплений мерехтливими "зірочками". — Тобі доведеться відповідати, Редл, у тихому болоті чорти водяться?
Марволо демонстраційно перехилив тіло дівчини через вікно, досі тримаючи її шию, а сам впритул, щоб вона не мала змоги вивільнитися ногами, підійшов.
Відчувався контраст холодної руки та гарячої, від припливу крові, шиї. Пітерс відчула, як прохолода червня торкається її волосся, котре так хотілося прибрати з обличчя. Її сердце так швидко забилося від цього неочікуваного жесту, що навіть Редл відчув це зап'ястям.
— Добре! — рвучко мовив Андре. — Добре... От чорт, відпусти її, вона ж що зробила? — він безупинно потирав потилицю невзмозі піднятися на ноги.
Дівчина поклала свою руку на редлівську в надії змусити його послабити хватку. Голова крутилася від перевернутого виду Чорного озера та неможливості зробити нормальний вдих. Здавалося, вона прямо зараз задихнеться. До того ж дерев'яна перекладина боляче впиралася в спину, через статуру слізеринця неможливо було змінити положення, тому паніка вперемішку з болем швидко охопила досі тремтяче тіло.
— Круціо! — крізь зуби процідив слізеринець, нетерпляче змахнувши паличкою.
Пітерс із завмиранням чула тільки скрип паркету, скоріше за все він здригався в конвульсіях... На Вокера було накладено і Сіленціо, щоб ніхто не почув його стогін. Їй знадобилася хвилина, щоб усвідрмити все те, що відбувається; у наступному мить вона хотіла різко вирватися, але Марволо з більшою силою підштовхнув її через балкончик.
Мабуть, із кінця коридору розгледіти студентів було б вельми складно, адже темрява швидко заповнила простір.
Грифіндорці заклало вуші, вона нестримно схлипнула, відчуваючи як огортає слабкість. Гарячі сльози здувало вітром, а Вокер занадто швидко покидав думки... ще декілька секунд і вона остаточно втратить свідомість.
Реддл, спостерігаючи за катуванням, відчув як шия під долонею повністю розслабилася, а її рука спала з його руки, тому він швидко припинив використовувати заборонене закляття і повернув тіло грифіндорки в звичайне положення, притримуючи.
Вона не вловила ще назву якогось закляття, яке перетворило тіло на підлозі в нерухоме.
Отвір, що з'єднував міст із двориком розмивався, але свідомість помалу поверталася.
— Ти... ти що? В-вбив його? — Пітерс взяла себе в руки тільки в коридорі третього поверху і вибралася з його хватки.
— Замовкни і йди за мною, а то я і тебе в'бю, обіцяю, — роздратовано мовив юнак, намагаючись знову вхопити її. — Нас по...
— Ні! — вона обіперлась на стіну і повернулась. Важке дихання заважало сконцентруватися.
– Мерлін, хто ти? Ти і мене вб'єш? Куди ти мене веде...
— Зараз ти і сама дізнаєшся.
Вона здригнулась від різкого скорочення відстані та знову ж таки сильної хватки зап'ястя. Він буквально тягнув її за собою прям на місто вбивства.
— О, Мерлін, ні! — відчайдушно заволала дівчина і закрила рот вільною рукою. Вона була не в силах протистояти швидкій ході та страху.
— Замовкни, чорт забирай. — Редл штовхнув її за двері вбиральні і повернув їх у замкнене положення, додаючи заглушувач звуків.
Здавалося, серце пульсувало прям у голові. Пітерс в мить зненавиділа себе за слабкість, адже не змогла постаратися вирватися з ув'язнення в руках Редла, коли він вів її сюди темними коридорами.
Їй було страшно озирнутися по сторонам, невже на неї чекає та сама доля, що і бідолашну Мірту?
— Невже на мене... чекає та сама доля, що і Мірту? — Її туфлі почали промокати від розлитої води на підлозі.
— Ні, — він нарешті розвернулася і повільно попрямував до неї, — вона занадто швидко загинула, — зупинився в декількох метрах, смакуючи кожне наступне слово: — навідмінну від тебе.
Вона з жахом скрикнула, і ледь не підскользнулася, відхиляючись від нього, та Марволо швидко зреагував, підловивши її та притиснувши до себе.
— Нарешті, Пітерс. — Через вітражі вікна просочувалося яскраве місячне світло, здавалася, його бліде обличчя від того засяяло, а вигини рівних чорних кучер заблищали дужче. Колись насичено-сині очі — змінились на свинцеві, а спокійний вираз обличчя — на вбивчий, навіть дещо азартний.
У грифіндорки затряслись ноги від думок про ці поетичні порівняння. Його зміна образу була занадто несподіваною.
— Будь ласочка... — Її жалюгідний писк дарував тріумфальне піднесення. У цю мить він вловив дитяче, саме дитяче, прохання в очах, з останніх сил її пальці стиснули його мантію. Він побачив як почервоніло у неї обличчя від плачу...
— Хочеш, щоб я розкрив свої таємниці? — загадково посміхнувся Том, – добре.
Без зволікання він почав по-дивному шипіти та вимовляти нечувані раніше звуки.
Пітерс закололи мурашки.
Структура з раковин здвинулася, а одна з них взагалі щезла в підлогу. Вона здригнулась, побачивши темну безодню, і просто відмовлялася вірити в те, що туди треба стрибати.
— Стрибай, — наказом промовив Редл, грубо відштовхуючи від себе дівчину.
Але вона мала настільки шокований вигляд, що не могла відреагувати.
— Стрибай, а то я обіцяю, що скину тебе туди прокляттям. — Його тон став більш наполегливим.
Вона лиш знову прикрила рукою губи і щільно закрила очі від жаху, наче намагалася сховатися від всього, що відбувається.
Марволо це дратувало, тому він різко скоротив відстань і хотів був до неї торкнутися, як грифіндорка з усієї сили до нього пригорнулася. Неочікувано для нього самого, він відчув як сильно закалатало серце всередині. Збрехав би самому собі, що така ніжність ніяк не зачепила б.
— Будь ласка, не треба, Том, — ледь чутним шепотом пробурмотіла вона та підняла свої червоні очі до його наче стривоженого обличчя.
Марволо намагався швидко змахнути із себе це звертання, адже його ніхто так не зве, окрім Слизорога. Її тоненькі рученята охоплювали його міцну статуру з такою силою, що, здавалося, задушить. А зіниці ніби намагались відшукати щось хороше...
На хвилину Тому спало на думку вибачити її та просто придумати як діяти далі без настільки радикальних методів, але в наступну мить разом з нею ступив у прірву.
Пітерс недовірливо розкрила очі і жахнулась від побаченого. Вони опинилися у якомусь темному, сирому, але просторому місці, що нагадувало підвал.
Після падіння Марволо пішов уперед, наказавши слідувати за ним. Дівчина ж злякалася, що він її покинув і підбігла до нього, вцепившись в слізеринський рукав. Вони водночас зловили себе на думці, що навіть попри те, що Редл на даний момент погрожує їй вбивством і катуванням, вона все одно хапається за нього, інтуїтивно бачить в ньому захисника...
Слізеринець, не зволікаючи, прошепотів щось нерозбірливе, і величезна кругла брама відчинилася. На неї це справило ще більше враження, вона занадто голосно дихала, тому довелося знову насильно тягти її через двері.
— О, Мерлін... де ми? — на межі істеричного крику видала Пітерс, намагаючись зігнути коліна.
— Чи в тебе немає здогадок, дорогенка? — ядовито промовив юнак, прям над вухом.
Він стояв позаду, хоча міг уявити, які злякані в неї були очі. Вона не могла навіть заплакати від пронизливого страху, що обпалював зсередини.
Чому вона має померти такою жахливою смертю просто через те, що хотіла допомогти бідоласі Мірті?
— Т-ти... говориш парсел мовою; у той д-день, мабуть, був видний хвіст-т велет-тенської змії... ми стоїмо посер-ред зали під Гоґвартсом... ми щ-що... — шепіт став ще тихим, — в Таємній кімнаті? Ти спадкоємець Сал-лазара? — Грифіндорка витріщалась на бетонну голову одного із засновників школи вкінці зали.
— Так, — зловісно-радісно мовив староста. Хтось побачив сповна, хто він є насправді; зміг побачити цю велич, що оточувала його; зміг розділити з ним це відчуття захоплення...
— Ти вбив Андре?
— Твій Андре під Облівіейтом. А ти, бруднокровко, прекрасно підійдеш на роль другої жертви спадкоємця Слізерина! — прогримів Редл, не в силах тримати злість.
— Експіліар... — Пітерс відштовхнула його від себе і кинулась навмання за будь-яку першу колону, ігноруючи, що її спроба роззброїти противника виявилася не те що марною, а роззброїла її саму.
У відповідь він голосно розсміявся:
— Яка ж ти відчайдушна і дурна, Пітерс. — Він змахнув паличкою і вона гепнулася на підлогу, не добігши в потенційне укриття. — Експіліармусом неможливою вбити, хіба може грифіндорець бути настільки безпомічним? — Він манерно і повільно наближався до поваленого тіла.
Вона вже встигла промокнути на холоднючій плитці і, мабуть, вивихнути шию під час падіння, принаймні так здавалося.
— Ти...— Пітерс зробила важкий вдих, — я відразу піду до Дамблдора, чуєш? Я звідси обов'язково...
— Круціо! — роздратовано просичав він.
Закляття трималося буквально п'ять секунд, але ехо крику тривало ще хвилину після цього.
І навіть за цей маленький період часу грифіндорка ладна була відректися від всіх своїх цінностей, аби тільки припинити знущання.
Том жахнувся від думки, що йому ні краплі не принесла ця мить задоволення. Абсолютний нуль. Це вперше. Простежуючи, як вона намагається підняти руку, хоча б розімкнути пальці, щоб інтуїтивно прикритися, він боровся з бажанням нахилитися і допомогти піднятися, а не стояти над нею. Ця думка його ще дужче розлютила. Безглузда жалість до нетямної бруднокровки роз'їдала всі нутрощі та розпалювала відразу до себе в першу чергу.
Марволо з усієї сили стиснув паличку, йому спало на думку, що непрощеного закляття було просто замало, але судячи з її стану, для неї ще одна доза була б смертельною.
— Дивно, Редл, — Пітерс хрипло кахикнула, мимохідь подумавши, що пошкодила легені, адже дихати було майже нереально; всі подальші слова звучали судорожно й тихо, — у тебе в самого маґґлівське ім'я, — у неї вистачило сил натягнути глузливу посмішку і прибрати декілька прилиплих пасм із побілілих щік.
— Мабуть, ти до кінця не второпала, кому перейшла дорогу, — він скривився і однією рукою, взявшись за мантію, підняв її та з усієї сили притиснув до колони. — Ти колись чула про Василіска? — Том дужче притиснув кулак до грудної клітки, досі зжимаючи тканину.
Вона занила від пульсуючого болю; важко було поворухнутися, здавалося, синці абсолютно всюди. Голова крутилася, але згадка про Василіска змусила вирватися з напівзапаморочливого стану, тепер їй починала доходити вся серйозність становища. До того ж дівчина дуже пошкодувала, що посміла жартувати з нього.
— О Мерлін... зітри мені п-пам'ять краще, — грифіндорка різко закашлялась і проковтнула кров, — будь-ласка.
Він вхопив її за руку і закотив рукав однією рукою, все ще притримуючи її іншою.
Пітерс хотіла спитати, що він хотів зробити, але, здавалося, не могла більше нічого промовити. Колона була страшенно льодяною, до того ж вона швидко змерзла за рахунок втрати крові та слабкості.
Редл дістав паличку і різким рухом руки зробив величезний поріз, а тоді знову щось нашептав. Навіть через свій гучний зойк вона почула як збоку хлюпнулось щось велетенське так, що бризки води потрапили і на неї. Зате Марволо встиг захиститися водонепроникним бар'єром.
Він відчув, що вона почала дихати ще важче, ніж раніше.
— Мерлін, Воно тут... — дівчина зрозуміла, що щось величезне знаходиться в декількох метрах від них.
— Ти знаєш, що Василіск може вбити лиш одним поглядом? — якось занадто ласкаво вимовив Редл. — Він створений для вбивства таких, як ти і Вокер. Він почув би твою брудну кров навіть якщо б я не поранив тебе і не спустив сюди, — Марволо зробив паузу та стиснув худеньке зап'ястя, а його тон став відчутно грубіший, хоча нотка глузування все ж збереглась, — а тепер уяви... що відчуває Василіск зараз...
Вона ледь підняла повіки і до жаху злякалася моторошної посмішки старости. В наступну мить велетенська змія по наказу хазяїна різко, дуже шумно скоротила відстань від штучного ставка до них.
Том хотів випустити її із своєї хватки, щоб залишити одну зі своїм страхом, а далі спостерігати все здалеку; та вона, скрикнувши, моментально обійняла його, що змусило юнака зупинити чудовисько дальше, ніж гадалося.
Пролунала секундна тиша нерозуміння.
— Чорт, я становлю тобі загрозу, нащо ти тулишся до мене, дурепа? — староста березгливо скривився, незнаючи як виплутатись з цієї ситуації. Мабуть, варто було б застосувати магію або наполегливіше її залякати...
— Тому що... — дівчина намагалася триматися з усіх сил. Його тепле тіло зігрівало; вона відчувала опору, без якої вже б давно впала, – ти в мене... на інтуїтивному р-рівні викликаєш... довіру. — Грифіндорка підняла почервонілі очі, зустрічаючись із, на диво, розгубленим поглядом. Її брови були зведені до перенісся, її лице виражало благальний вигляд. — Ти завжди поруч...
— Мені, повторюсь, надзвичайно огидні, такі, як ти. Тепер і я весь у твоїй брудній крові, — він помітив, як затремтіло у неї підборіддя, невдовзі хлинули сльози. — Гадаєш, я виділяю маґґлоподібних? Чи просто несхвально ставлюся до них? — він манерно підняв брову, не стримуючи усмішку задоволення від її морального пригнічення, котре він так відчував. — Я волів би вбити кожного, чуєш кожного, псевдочарівника повністю маґґлівського походження.
Редл несподівано прийняв її обійми, від чого вона вона знову несамовито зойкнула, і підхопив угору, знову притиснувши до колони.
Змія наблизилася, староста подумав, що цим створить ще більший моральний гніт, і це подіяло.
Вона відвернулася і щільно закрила очі, відчуваючи як потвора нависла за його спиною; хотіла сіпнутися, але міцні обійми не дозволили цього зробити.
— Ну що ти? Так злякалася? — тон змінився на м'який, його можна було прирівняти до того, яким заспокоюють дитину після нічного кошмару. Він легенько поправив одне пасмо із скуйовдженої зачіски і тихенько промовив: — хіба можна бути такою необережною? Я був змушений припинити вбивства бруднокровок через Дамблодра, але ти опинилася там, де не треба в ду-у-уже непідходящий час, Чарлі. — Останнє слово він промовив з особливою ніжністю, вкладаючи туди всю свою розламану душу; а вона різко і голосно схлипнула від згадки свого їм'я, котре чомусь ніколи ніхто не вживав, окрім її єдиної близької тітки.
— Дивно, таке хлоп'яче ім'я... в такої тендітної. Ще й означає "вільна людина", хм, яка іронія. — Марволо провів пальцями по вологій вилиці, спостерігаючи як повільно вона облизала кров на вустах.
Здається, він знову вловив жалість змішану з чимось... дивним, йому непритаманним.
Вона ховалася за ним від Василіска та, мабуть, від нього самого. У голові лунало "Ти в мене на інтуїтивному рівні викликаєш довіру... ти завжди поруч". Та все ж її моральні страждання приносили задоволення. Незвично бачити грифіндорку в такому беззахисному, зовсім не жартівливому стані. Емоційно та фізично маніпулювати нею, завдаючи болю, було щось ніби недосягнене, необережне, але зараз...
— Останнє слово? — Твердо мовив староста, різко відтулившись від неї, через що вона гепнулася на землю, з'їхавши по колоні.
Він до кінця не розумів, зможе він ЦЕ зробити чи ні.
— Віддай мені мою сферу, вона важлива для мене, — з останніх сил видавила вона, повністю промокаючи від залитої водою підлоги.
Коли змія встигла сховатися?
Мврволо з жахом згадав, що залишив її у себе на тумбочці біля ліжка, і витріщався на неї декілька днів поспіль поки засинав. Ця дрібничка емоційно з'єднувала його з нею кожного вечора, ця думка ще більш роздратувала.
— До того ж, — лежачи говорити було легше, — мене бачила Олівія Хорнбі того вечора, яка... скр-ривдила Мірту, ми говорили про це...
— Чорт! – Слізеринець розумів, що вже при будь-яких обставинах не вб'є її. — Я маю перевірити. Легіліменс!
— "... йдеш до Мірти?"
— "Пф-ф-ф ні."
«— Чорт, Пітерс, нащо псувати зілля?! — роздратовано просичав Марволо, швидко нарізаючи сушену кульбабу.
— А не треба було мене обмежувати, нас поставили в пару, щоб ми рівноправно розподіляли етапи роботи. — Вона відкинулась на спинку стула і невдоволено схрестила руки. — Я не збираюся слухати твоїх вказівок.
— Яка ж дурна, тебе поставили зі мною в пару, щоб підвищити твої оцінки, так як і всім іншим у цьому класі, яких поставили із сильнішими, — він вишкірився, дивуючись її неуважності.
— Що? У мене все нормально з оцінками. Ясно? І тобі теж її занизять через те, що воно зіпсо... — Вона не встигла договорити як він не стримав сміху і тим самим перебив її:
— ... мені від твого зілля ні холодно ні жарко, Пітерс. Ти нашкодила сама собі. — Та краще собі нашкодити, ніж твоя допомога, Редл.— Вона різко встала і штовхнула його в плече, зробивши діловий вигляд. — Я сама його перероблю, — ствердно промовила дівчина, намагаючись витиснути його з місця і зайняти його.
— Я вже вкинув туди сушені стебла кульбаби, вони повинні нормалізувати зілля після твоїх неправильних інгредієнтів. — Він притримував її однією рукою, намагаючись одночасно загородити собою прохід до зілля і свого місця. — Облиш, Пітерс, скажи ще спасибі. Додам перетерті крильця фей і толку від твої поправок — нуль. Ти все одно б не встигла за двадцять хвилин.
— Пропусти, негайно! — Грифіндорка не припинила штовхати його в спину.
— Замовкни, на нас всі витріщаються, — кинув на неї багатозначний погляд і продовжив робити маніпуляції із зіллям.
— Нехай. — Дівчина обіперлася на стіл, склавши руки. — Ай, у мене через тебе тепер голова болить.
Грифіндорка ще декілька хвилин спостерігала за дійством, вона не збиралася йому поступатися, тому стиснула, поки він не бачить, в руці декілька коренів сон-трави, щоб непомітно вкинути в зілля, коли вони будуть його відносити. Хай деяких добавок буде більше, ніж треба, тоді всі засумніваються в його талантах, якщо він навіть в парі не зміг проявити себе. Пітерс тріумфально усміхнулася і притрималася за голову.
— Збирайся, зараз віднесемо на перевірку, — наливаючи зілля в меншу миску, протянув Том.
Кожна пара виставляла своє варево на довгий учительський стіл. Як тільки Редл поставив зілля, дівчина швиденько вкинула корінці.
— Що ж, найбільш правильно приготували своє зілля такі учні як: Лестрейндж і Макгрест, Редл і Пітерс, Лонгботом і Лавгуд, — обдарував учнів посмішкою професор Слизоріг, — Вам найвищі бали!
Коридор зустрів своєю прохолодністю, як то часто буває, коли виходиш із класу зіллєваріння. І хоч студенти виходили напівсонними після рослинних випарів, Пітерс була розбурхана і дуже зла.
— Як? — її очі палали.
— Ти занадто передбачувана, я спеціально вкинув менше сон-трави, — стримано та все ж переможно пояснив слізеринець, спостерігаючи як вираз її обличчя змінювався, це забавляло. Насправді він застосував легіліменцію, хоча, мабуть, він і без неї здогадався б, що вона задумала.
— Ти... ти.. що..? — вона знов штовхнула його в плече, на що він просто підняв одну брову. — Ну добре, — її осяяла глузлива посмішка, — дякую, Томмі. — Вона хотіла розвернутися і піти, ніби розмову закінчила вона, залишивши його в дивному стані своїм прощанням, але не встигла вона театрально розвернутися, як юнак легенько стримав її за руку і лагідно протянув:
— Обов'язково звертайся, буду радий допомогти, — він турботливо поправив їй комірець мантії і швидко покинув її.
— Хвойда Лейла перекинула на мене зілля, тупа дурепа. Ото тобі пощастило в парі з таким красунчи... — чистивши свою форму, підійшла Анелія та відразу вхопила дивний настрій подруги, — оу-оу-оу, Пітерс, що це ти така замріяна й рум'яна, у тебе такий вигляд, ніби Вокер запросив тебе у Хогсмід, — вона підморгнула, — що Андре, так?
— Ага... — дівчина прикусила губу та ненав'язливо повернула голову через плече, щоб прослідкувати за силуетом, що віддалився. У Редла така впевнена і струнка хода... — Андре... — стримала в першу чергу від себе усмішку грифіндорка.»
Марволо відчув, що вона більше не витримує легіліменції.
Мабуть, втратила свідомість.
Том присів і заживив поріз на руці, що кровоточив найбільше. Вона була мокра, вся в крові, як впринципі і він, занадто тяжко дихала, руки тряслись, шкіра була холодною. Том прокручував її спогад і розумів, що вона відчувала. Відчувала таке ж дивне, далеко не високе, але химерне почуття, котре не вона не він не приймали. Вони не те, щоб заперечували, вони просто не розуміли.
Том підняв її тіло на руки.
Розділ 3.
— От чорт, ахах, клянусь зябрами русалки, що не стрибне навіть за допомогою мітли! — голосно вуркотів Візлі, прикриваючись долонею від травневого сонця.
— Ну добре, Пітерс, злазь, — глузливо протягнула Вільямс (загонич команди Грифіндор). — Просто визнай, що це неможливо без належної підготовки, коли ти взагалі останній раз брала мітлу до рук? — розсміялася грифіндорка, що погодилася піти на дурнуватий спір.
Сонце сліпило очі дівчині, відбиваючись від гладкості Чорного озера. Товстезна гілка високого дуба гарно витримувала вагу Пітерс.
— Та облиш, я не думала задавати це на повному серйозі.
— Дзуськи. Ти сама кинула мені цей виклик, Вільямс, тож я його з радістю, приймаю... — уїдливо посміхнудась вона. — Якщо вже діло до спору дійшло.... — Її брови ковзнула вверх. Дівчина міцніше обійняла стовбур дерева, обережно поглядуючи вниз. Під нею було приблизно чотири метри.
Студенти, зокрема грифіндорці, скупчилися біля старого дуба поблизу берега, на яке відчайдушно видерлася одна із червоно-золотих, щоб поспостерігати за черговим спором цих безстрашних.
Було тепло. Яскраво. Піднесено-радісно, та байдуже навіть до екзаменів, що шалено швидко наближувалися.
— Ну тоді ми чекаємо, — пирхнула Вільямс.
— Ей, а яку мітлу ти викорис... — хотів був крикнути якийсь когтевранець, але різко замовк, коли його хтось ніби випадково штовхнув у плече.
— Негайно розходьтеся всі, — суворо промовив староста, що тільки-но з'явився на горизонті. — Вона не стрибатиме, про цю дивину вже дізнався професор Бірі, я маю повне право зняти бали з факультету, що і збираюся зробити, — відрапортував Редл і тільки тоді розвернувся до дерева і підняв голову вверх. — Що ти витворяєш?
— Я... — мрійливо закотила вона очі, — ну... ми поспорили з Вільямс, що я зможу спригнути з цієї висоти і буквально за декілька метрів від землі вловлю мітлу і злечу догори, — мило посміхнулася дівчина, наче розповідала як минув її день.
— Поспорили? На стрибок з дерева? — роздратовано мовив Марволо, вишкірившись.
Вона азартно позирала на нього з висоти. На ній не було мантії, жилетки, навіть краватки.
— Злазь.
— Як я без чарівної палички по-твоєму злізу тепер, Томмі? — вона весело і водночас якось невинно пожала плечима, через що її передні кучері випнулись наперед.
Том відчув як злість зафарбувала його в ледь рожевий колір. Як вона сміє публічно так його називати. Її це явно забавляло.
— Мінус п'ятдесят балів з Грифіндору. — Староста вловив перші вигуки обурення, але швидко приглушив повстання. — Геть. Усім. Негайно. — Студентам враз стало моторошно від цього тону, тому довелося в оціпенінні піти, ігноруючи свою цікавість щодо подальших дій.
— Ти дурепа, Пітерс, — зло викрикував він. — Через свою дурнувату упередженість і манерність ти позбавила свого факультету п'ятдесяти балів.
— Ти навіть не уявляєш, що ти тільки-но зіпсував! Я б виграла спір, — вона різко зробила паузу і міцніше притислася до кори, а потім загадково продовжила: — і отримала б за це дещо важливе.
— Ти б не стибнула – це раз... — Не встиг Редл договорити, як вона відштовхнулася та пірнула вниз, на що він блискавично зреагував, жбурнувши в неї рятівним закляттям, котре змусило її бовтатися в повітрі.
— Я стрибнула — це раз... — Пітерс хотіла закінчити думку, але тут таки гепнулася на землю з трьохметрової висоти через те, що слізеринець спеціально прибрав закляття.
— Місіс Пітерс! — занепокоєно кричав Ґетберт Бірі, захекавшись від бігу. Вочевидь побачив як вона падала.
— Що б тебе... — ледве видавила із себе грифіндорка, розуміючи, що навряд всі ребра цілі.
— Ґетберте... що траплялося? — звідкись пролунав тривожний голос Слизорога. — Томе, обережно візьміть її.
— О, звісно, — лагідно вигукнув він, вдаючи занепокоєння.
Вона хотіла заперечити і якось піднятися самій, але його погляд і важкість у тілі змусили її зупинити свій порив.
— Віднесіть її до місіс Нельсон, вона її зараз же огляне!
Юнацькі руки ніжно огорнули її коліна та плечі, а їй довелося взятись за його шию, не пропустивши можливості ядовито посміхнутися у відповідь на вимушені обійми. Він лиш стримано закотив очі. Слізеринець примітив наскільки тендітною була її статура, хоча зазвичай таке тіло важко було назвати звабливим.
Він старанно уникав її погляду.
Коли вони прибули в Лікарняне крило, все відбулося занадто швидко. Її вклали в ліжко, Нельсон дала дівчині настій, котрий відновлює кістки; декан Грифіндору — Альбус Дамблдор упевнився, що з нею відносно все нормально, не зважаючи на поламане ребро.
Усі швиденько розійшлися, окрім...
— Хотів сказати, що це було вимушеною мірою, — спокійно протягнув він і хотів був розвернутися до виходу, як у відповідь почув щось невиразно-благальне:
— Стій... — вираз обличчя був стурбований, — зажди.
— Я слухаю, — стримано відповів староста, вловивши себе на думці, що вчинив не те щоб жорстоко, звісно, ні... а... скоріш недоречно.
— Підійди, будь ласка, мені хочеться трошки спуститися, — вона міцніше стиснула склянку з водою і глянула на нього якось... ніяково? Тоді схвильовано додала: — це як не як твоя провина...
— Звісно, — він піджав губи і зробив ще серйозніший вигляд, підходячи, а згодом нахиляючись, до неї.
Йому стало некомфортно, адже її поведінка занадто бентежила. Вона ніколи так ніяково, спокійно, схвильовано себе не поводила... Ніби щось стукало до сталевої стіни у нього всередині.
— Підніми ліве плече, — Пітерс швидко закліпала віями.
— Мгхм... — він скинув бровами, по-тихеньку намагаючись припідняти плече. Том відразу помітив, як вона на нього задивилася. Йому перш за все стало цікаво якими мотивами вона керувалася, тому ніяк не діяв... Худенька рука опинилася вже на його плечі. Він спустив погляд на її губи, які розтягнулися в хитрій усмішці. До нього ринув ніжний аромат кардамону, а до неї фіалки... В наступну мить дівчина швидко відтянула комір його мантії однією рукою, а іншою швидко залила сорочку крижаною водою, яку охолодила в руці невербальними чарами.
Вона вибухнула сміхом, хоч сама відчувала наскільки боляче їй сміятися.
— Вираз твоєї ф-ф-фізіономії того вартий! — не втримувалася Пітерс.
— Що ж, цього варто було очікувати. — Хвиля огиди до неї і... мабуть, до себе огорнула його швидше, ніж він вийшов звідти.
*
Перше, що побачила грифіндорка — це розтоплений камін і стіну із зеленими шпалерами. Скоріш за все довелося розпалити камін посеред літа через її слабкий стан і втрату крові.
— Схоже на мерзенний маґґлівський роман провінціалок, що мною опікувалися. — Грубість тону в першу мить нажахала, Пітерс страшно було повернути голову. — Ти навіть не уявляєш як мені огидно терпіти тебе тут. — Попри страшенно нестерпний біль вона ледь перевела погляд в сторону, з якої лунав голос. Редл стояв, склавши руки за спиною, і спостерігав за тілом, що знаходилося на невеличкому диванчику.
Вона знайшла сили оглянутися. Вікна в підлогу, високі стелі аркою, величезне ліжко, всюди бархат зелених відтінків. Та вона ж у вежі старост...
— Лікарняне крило — дуже ризиковано, якись куток Гоґвартсу — відразу помреш чи хтось знайде, у твоїх дурнуватих язикатих сусідок виникло б забагато питань. — Роздратування нищило його зсередини. — Довелося лікувати твої рани тут, я сподівався на твою страту, та це було імпульсивне рішення, — він наблизився до неї, — необдумане, визнаю, що більш розсудливо було б вчинити по-іншому, але я схильний думати, що страждання такої настирливої бруднокровки варті цього. — Його посмішка лякала при світлі каміну, очі темніли з кожною секундою. Її обличчя було занадто близько, щоб не розгледіти як задріботіло підборіддя.
Дівчина ще ніколи не відчувала себе настільки приниженою, вона готова була розплакатися після кожного його слова з моменту прибуття в Таємну кімнату і зараз. Кожне слово викарбовувало біль в душі та приреченість.
— Я м-можу йти? — вона з усіх сил старалася уникати зустрічі поглядами.
Він мовчки вдивлявся в неї наче щось роздумував. По його важкому частому диханню, було ясно, що ці роздуми не не приносили йому задоволення.
— Оскільки... ну... м-мої рани вилікув...
— Звісно, ні! — він так скрикнув, що вона аж здригнулася. Ніколи б раніше вона не подумала, що він здатний до такої грубої поведінки. По щоці моментально заструїлися сльози. На його обличчі майнув відблиск здивування, і він знизив тон:
— Сьогодні чергують когтевранці. Побачивши тебе, вони відразу підуть до Дамблдора. До того ж... до стабільного відновлення потрібний Горобиний відвар, який ще не готовий, — слізеринець відсахнувся і підійшов до вікна, — щоб він подіяв треба як мінімум шість годин спокою. — Навіть крізь півтемряву можна розгледіти як сильно він стиснув щелепу. — Прийми поки що ванну, — паличкою кивнув у сторону дверей.
Декілька секунд він вдивлявся в Чорне озеро, чекаючи поки вона все-таки встане. Не вже рани ще досі настільки не загоєні, що без допомоги вона не може навіть піднятися? Чого вона чекає?
Він знову роздратовано стиснув щелепу і різко повернувся до неї, та... схоже, Пітерс вже давно послухалася. Через нижню щілину дверей ванни просочувалося жовтувате світло. Грифіндорка просто безшумно рухалася і він цього не помітив... Том голосно, здається, навіть тужливо видихнув.
Пітерс не думала яким чином він її лікував. Вона взагалі не хотіла нічого обдумувати. Мабуть, її звичка відкладати погані думки на потім зіграла їй на руку. Моральний тиск, тяжка правда та гаряча вода, через яку занадто яскраво відчувалися рани, у купі ще дужче пригноблювали. Чомусь їй спало на думку, що вона більше не одягне сукню чи не розплете волосся навіть у присутності сусідок...
Оскільки в кармані спідниці була паличка, грифіндорка повністю вичистила свою форму та сяк-так висушила волосся.
Вона дві хвилини наважувалася вийти... невеличка ванна кімната здавалася фортецею, напевно, вона б проседіла там всю ніч, проте страшенна втома брала верх.
Довелося повернути ручку.
— Нарешті ти зібрала своє волосся, — протягнув Марволо, ніби навіть і не глянувши на неї. Він переливав зілля в склянку.
Пітерс набрала в груди повітря, так і не наважуючись відійти хоч на метр від дверей. Певно, її губи почали кровоточити від постійного нервового покусутування.
— Йди сюди. — Він, не відриваючи погляду від склянки, чекав поки підійде грифіндорка і візьме відвар.
Вона невпевнено взяла склянку двома руками і зробила малесенький ковток, помітивши, що його вилиці набули червоного відтінку, майже так, як колись у лікарняному крилі після випадку з деревом, хоча він завжди був фарфорно-блідий. Вона декілька разів ніяково стряхнула віями, ніби намагаючись струсити його сталевий невідривний погляд на її обличчі.
Фіолетові синці на долонях занадто виділялися. Том зловив себе на думці, що їх варто також заживити, але... пізніше, чомусь вони її прикрашали. На це хотілось дивитися. У неї знову задріботіло підборіддя. Вона почала м'яти складку подовженої сорочки, мабуть, вона спеціально її збільшила, щоб було зручніше спати. Напевно, її босі ноги змерзли, адже вона топталася на одному місці.
Він голосно, роздратовано видихнув.
— Лягай вже, Пітерс. — Одним порухом чарівної палички диванчик трансфігурувався в ліжко.
Вона обережно поставила склянку і знову злякано закліпала віями. Його дратувала її перелякана мовчанка.
— Що тобі не ясно? — прогримів Марволо, мало не налетівши на неї. Дівчина закрила руками обличчя і всхлипнула, наштовхнувшись на крісло позаду. Редл вкотре тяжко зітхнув, якось безнадійно нахилився до нажаханої грифіндорки.
— Ти сама винна, Пітерс, — більш стримано протягнув слизеринець, — тебе варто було б позбутися принаймні після школи.
До кімнати ковзнув літній протяг через відкритий балкончик.
— Я... — знову різкий всхлип, — нікому, з-з-в-вісно, не розповім, — вона нервово захитала головою, — але ти не думай, що тобі все сходитиме з рук, невдов-взі справедливість запанує і...
— Яка до чорта справедливість? — викрикнув Том таким голосом, ніби намагався когось перемогти у спорі, у якому вагомі аргументи наводив тільки він. — І це ти мені говориш? Котра просила свою дурнувату сусідку принести тістечка з Різдвяного балу, бо тебе ніхто не запросив? — він ніби істерично засміявся.
Вона згадала той жахливий вечір сповнений суму та образи; тоді довелося провести цей час у пустій бібліотеці за практикумом по Рунах. Невже ніхто із усіх студентів не хотів би запросити її? Хоча б нещасний третьокурсник. Невже вона грає настільки дурнуватий образ грифіндорки, що не зміг заполонили душу навіть гапелапафцю?
— Ти одна, Пітерс. У тебе немає навіть нормального... — він зробив паузу, змірюючи її скептичним поглядом, — друга.
— У тебе теж, між іншим, — ледь чутно пробурмотіла вона.
— Я не вірю в цей абстрактний абсурд. Я просто не потребую їх.
Дівчина розуміла, що насправді багато хто намагався приступитися до нього, та він був крижаним по відношенню до них. А вона... із своєю постійною тягою комусь допомагати не змогла знайти нікого вірного. Вона була справді хорошою людиною, навіть не в глибині душі. Це було всім видно, навіть під дещо вульгарною поведінкою.
— Лягай.
Грифіндорка, не піднімаючи очей, повільно попленталася до ліжка, згадуючи болюче "бруднокровка".
Безсила, беззахисна, принижена.
— Ай! — Староста різко повернувся до неї; вона підскочила на тумбу з ногами, втикнувшись в пол.
— З-змія? — ледь дихала від жаху дівчина.
— Вона не вкусить тебе, — попередив Марволо, спостерігаючи як ручна змія по-тихеньку обвиває її ногу. На її обличчі читався страшенний переляк. У наступному мить Пітерс закричала, тому Редлу довелось застосувати парселмову, щоб її відігнати.
— Дурепа, ти її налякала, — він взяв змію на руки, котра витягнувши шию, зацікавлено дивилася на незнайомку. Том дивувався тому, що плазун вподобав це безглузде дівчисько.
— Ти божевільний! — вона кинулась до ліжка і закуталась у простирадло. — Це занадто.
— Лягай вже.
Пітерс послухалася, їй вдалося швидко заснути, навіть під лампу на столі, за якою працював Редл.
*
— Ви повинні ставитися до цього серйозно! Цьогоріч на Зимовому балу будуть представники Міністерства освіти. — Професорка Асквіт, здавалося, ще ніколи не була такою стривоженою і заклопотаною. Навіть до Астрономії так ретельно не готувалася.
— Отак, — вона розмітила останню білу лінію на паркеті, — Пруете, підійди ближче до лінії! Добре-добре, нехай. Сподіваюся всі прийшли, і ми нарешті розпочнемо. — Вона обвела поглядом два факультети: зелено-срібний і червоно-золотий. — Що ж... — Асквіт підняла підборіддя і усміхнулася.
— Вибачте! — двері занадто голосно гупнули, через що дівчина зніяковіла і зморщилась. — Вибачте, будь ласка.
— Пітерс! Що з тобою? — професорка шоковано витріщилась на неї.
— Я..? — На неї повільно повернули голови однокурсники. — Бачте, — вона сплеснула долонями, — я сьогодні трошки запізнилася на сніданок, тому довелося проситися на кухню до ельфів, — грифіндорка зосередилася на зв'язуванні краватки, — не встигла привести себе в порядок, мені т-а-а-ак соромно за свій вигляд. — Таке відчуття, що вона це говорила із сарказмом. Усі між собою переглянулися, не розуміючи чи справді вона була на кухні, чи ні.
— О, Мерлін, що за дурість, — професорка закотила очі, — скоріше ставайте. — Асквіт швидко втратила до неї інтерес, тоді почала швидко щось пояснювати.
— Мінус п'ять балів з Гріфіндору, — безстрасно протянув Редл, навіть не опустивши на неї погляд.
— Дякую, Томмі, — незабарилася з відповіддю грифіндорка, котра спочатку навіть не помітила постать біля себе. Вони стояли позаду всіх.
— Могла б і не приходити, сьогодні підготовка до балу, — лукаво хмикнув він, на здивування самому собі. Нащо він дозволив собі цю хлоп'яцьку фразу?
— А я бачу, тебе так хвилює моя присутність там? — з ноткою грайливості зазначила вона. Пітерс торкнулася його передпліччя, і Том насмілився опустити погляд вниз і дізнатися чого їй треба. Виявилося, що вона просто зачепила його своїм ліктем, коли сяк-так заколювала волосся. Пітерс відчувала, що він на неї подивився. Несподівано для себе він був... зацікавлений.
— Що? — весело спитала дівчина, на що він ліниво відвів погляд, повертаючи звичний серйозний вираз.
— Зараз треба буде стати в пари, — долетіло з центру зали.
Дівчина схрестила руки на грудях і повернулась вбік.
— Що тепер, Пітерс? — поцікавився староста, помітивши як ворожнечо на неї дивилися деякі дівчата.
— Цим тупим дурепам щось від мене треба, диви як вирячились.
Том не стримав смішка, вона виглядала наче маґґла на ринку, що ніяк не могла поділити прилавок з сусідом, за що готова його побити до смерті.
— Здається, не ти їм потрібна, — Том лагідно посміхнувся їй, розвертаючись до цих дівчат, які щойно підійшли до них в надії, що він обере хоч котрусь з них.
Обличчя Пітерс відображувало якесь роздратування від того, яку безглузду теорію вона видвинула і себе цим ніби... принизила. Вона скривилася в огидні, відвертаючи очі від чистокровних дівок, по вуха закоханих у старосту.
— Пані Пітерс, здається... пари не лишилося, — якось сумно проговорила Астріт, відриваючи її від думок. У залі панувала тиша, усі очі знову направились на грифіндорку.
— Так це ж чудова новина! — Вона гордовито, задерши носа, рушила на середину класу і трансфігурувала черевички в туфлі. Мабуть, всі очікували від неї поразки. Пітерс стала в позу поклавши руки на невидимий силует. Усі не могли зрозуміти чи справді вона танцюватиме сама з собою.
— Ну добре... почнімо.
Із старенького магнітофона заграла вальсова мелодія. Студенти ніяково почали рухатись. Усі, окрім неї. Пітерс вчасно вступила в такт, на відміну від більшості, гарно вигнула шию та спину. Мелодія наростала, пари натикались одна на одну, тільки грифіндорка вправно підлаштовувалася під музику, кружляючи паркетом ще й у центрі уваги. Навіть у потоці руху, вона вловила відтінок здивування на обличчі Тома, котрий в наступну мить стримував себе від роздратування через постійні збивки Блек. Здається, чистокровна чаклунка мала б опанувати вальс ще змалечку. Весь танець супроводжувало засолодке щебетання. "Вибач-вибач", "мені так прикро", "ой-ой".
Він знову глянув на дівчину по центру. Її плавні рухи, тендітні пози... здається, вона тільки-но йому азартно підморгнула. Певно, він знову занадто довго на неї дивиться.
*
Вона прокинулася вночі і відразу зрозуміла де знаходиться. Трішки піднявшись, вона оглянула кімнату. Вікна всі зачинені, вогнище вже не горить, лише місячне сяйво прокралося крізь скло і розсипалося кімнатою. Певно... він спить.
Без вагань грифіндорка встала з ліжка і, вхопивши паличку, повільно рушила до нього. Мучила слабкість тіла та запаморочення в голові. Пітерс, підійшовши ближче, придивлялася.
Його зачіска виглядала якось... непристойно по-домашньому. Серйозна твердість обличчя змінилася на просту спокійність, нерухомість. Здавалося, ніби це не він здатен створити найжахливіше...
Пітерс міцніше стиснула паличку, незнаючи, що саме хоче зробити з ним.
М'який килимок вже здавався бетоном. Мабуть, вона стояла вже хвилин п'ять. Коли грифіндорка підійшла впритул до високого ліжка, то декілька разів зробила глибокі вдохи і тільки подумала, що варто його оглушити.
— "Сілен..." — лише промайнуло в голові, як чарівна паличка кудись відскочила в невідомому напрямку. Тишу порушив глухий зойк переляку. У напівтемряві було важко зорієнтуватися. Не встигла дівчина відійти, як міцна хватка рук потянула на себе її плечі.
— Невже б ти на щось справді наважилися, Чарлі? — ці слова наче переплуталися із зміїним шепотом. Якщо б вона намагалася вислизнути з його рук, то знову пошкодила б собі заліковані рани. Дівчина обіперлась долонями об його груди.
Редл відчув як шию лоскочать ледь хвилясті пасма. Він старанно ігнорував щось палюче всередині. Як вона після всього додумався до цієї дурості? Пітерс точно його боялася, це було яскраво відчутно, та... чомусь старалася це скрити.
— Яка ж безглузда грифіндорська натура, чи не так?
Дівчина відчула як боляче впираються коліна в край ліжка. Певно серце загупотіло так голосно, що його стук міг почути Том.
Він чув.
— Зате не така гнила, як слізеринська. — З цими словами вона з усіх сил здавила йому горло, в глибині розуміючи, що це невдала ідея. Він голосно, але так щиро розсміявся, ще дужче потягнувши на себе так, що вона опинилася на його місці, в той час як він рівно зайняв її позицію. Пітерс помітно збентежилася, але зрозуміла, що розірвала тканини шкіри над ребрами. Тепер зрозуміло чому Марволо змусив лягти її, а сам заметушився із загоювальними ліками. Довелось вмкнути неяскраву лампу на тумбі.
— Не рухайся, — наказав він, помітивши як вона сіпнулася встати звідси. Домішавши якийсь напій, він протянув його дівчині, притримуючи за плечі.
— Ні з ким іншим ти б так не повівся, — по-злому мовила вона, дивлячись на нього спідлоба та чекаючи поки він закінчить "зшивати" рану.
— Твоя правда, — він вирівнявся, споглядаючи на неї зверху. — Я вже зазначив, що це було занадто імпульсивне рішення. Просто ти, Чарлі, — вдруге її ім'я з його уст — вже занадто на такий короткий час, — по-особливому дратуєш. — Його очі помутніли вдумливістю, та він продовжував невідривно тримати зоровий контакт. — Я б сказав... на це були особисті причини, я думаю твоя смерть мене б втішила найбільше.
— Ти не заслуговуєш навіть на повагу, — злісно процідила вона крізь зуби, одночасно зневважаючи себе за незмогу піднятися та зрівнятися з ним.
— Помиляєшся. — Він знову повільно нахилився, але не надто близько, щоб роздивитися її краще. Гнівні очі, повні сліз, тремтячі губи та руки. — Поваги —якраз-таки і заслуговую на всі сто відсотків.
— Ні! Ти навіть не уявляєш наскільки безглуздо звучать твої псевдо ідеї..! — вона зірвалася на істеричний крик, захлинаючись слізми. — Ти навіть не набагато кращий за мене, бо...
— Не тобі про це говорити, Пітерс! — Він різко замахнувся, але вона скрикнувши встигла відвернути обличчя в ковдру і розридатися ще дужче.
Редл не міг повірити, що не зміг стримати пориву до фізичного насилля. Якщо б вона не відвернулася, він і справді наніс би шкоди таким маґґлівським способом? Її гулька розв'язалася, тому волосся хаотично розпалося по ковдрі, ховаючи її лице. Він присів на краєчок ліжка в оціпенінні; невзмозі відвести ніби зачарованого погляду від маленьких, худих плечей, що ледь здригалися від судомних всхлипів.
Що вона робить, аби таким незвичайним психологічним чином впливати на нього? Він не міг змиритися з тим, що тепер, після цієї абсурдної ситуації, його ще більше стискатиме оця незрозуміла химера небайдужості до грифіндорської дурниці. Саме такою вона була. Дурницею. До того ж нікому не потрібною. Хіба він міг відчути щось "високе" до будь-кого? Закохатися? Звісно, ні. Дратувало те, що Том не зумів підібрати точного визначення, котре описувало відчуття до... БРУДНОКРОВКИ, чорт забирай. З усіх "вишуканих" дівок щось всередині прив'язалося саме до дикого норову Чарлі. Чарлі... Чарлі... Це ім'я він заборонив собі згадувати, хіба що її прізвище. Але точно не хлоп'яцьке ймення, яке, здавалося, з кожним разом роздирало нову діру в чорній душі. Тепер він повторював його, щоб звикнути до нього, і щоб воно не сприймалося таким... інтимним.
"Чарлі"... "Чарлі"... "Чарлі"...
— Томе... — Дівчину трохи збентежив його твердий погляд в одну точку.
Слізеринець перевів увагу на хрипкий голосок, відразу помітивши скуйовдженого чуба та пухлі від сліз очі, що виражали проникливість та втому.
— Віддай мою сферу, — повільно, навіть сонно протянула вона з напів прикритими повіками.
Вона сиділа з підігнутими колінами, наче дитина, котру заставляють йти в садок зранку, але вона вперто не встає з ліжка. Оця милість розбурювала жахливе чуття безпомічності в ньому. Редл відчував себе безпомічним вперше в житті. Хотілося стерти з пам'яті її дурний дзвінкий сміх, запах кардамону, образ невинної дівчинки в атмосфері затишку. Для нього ця кімната як таке собі сховище, де він — це він. Вона очорнила це місце своєю оцією... навіть незрозуміло чим. Через неї він міг втратити все. Цю слабкість в собі треба винищити.
Одним рухом руки він протянув їй сферу, яка миттю із прозорого туману всередині зафарбувалася в легесенький відтінок рожево-фіолетового.
— Ти... — із сфери вона різко підняла зляканий погляд на нього і подивилася йому прямо у вічі..
— Що? — роздратовано просичав він, зазираючи в її зіниці, котрі при світлі жовтої лампи засвітилися дивним прозрінням. — Кажи вже.
Вона швидко забрала свою річ.
— Ця сфера показує почуття людини до її власника, — вона закусила губу і опустила погляд.
— І що це безглуздя сказало? — його голос знову набрався того дивного страшного сичання.
— Ненависть.
— Не бреши мені, Чарлі. — Марволо різко вхопив її за підборіддя долонею, боляче стикаючись вилиці. — Я відчуваю, що ти мені брешеш. — Його скажені очі вдивлялися в її, наче намагаючись завчасно, скоріше дізнатися істину...
— Я тепер не дуже довіряю цьому... До того ж ти вже і сам...
— Що тобі не ясно? — Редл потянув її обличчя на себе, злякавши її своїм роздратованим виглядом і грубим тоном. Її хвилясте волосся сковзнуло по його руці, в якій він тримав її підборіддя.
— На даний момент, якщо вірити сфері, ти відчуваєш симпатію в перемішку з нестримним тяжінням... — Вона різко обірвала фразу і широко розпахнула очі, затамував подих. Том так шумно, водночас повільно, видихнув що вона відчула його на щоці.
— Ти навіть дурніша, ніж я думав. Від твоєї термінології мене зараз знудить, — він вихватив кулю і встав, щоб "знешкодити" цей непотріб, аж раптом відчув як сильно вона вхопила його за лікоть, що змусило його знову повернутись до неї.
— Благаю, не треба. — Вона навіть опинилася на колінах, а через те що він встав лампа вже не освітлювала її, бо юнак затулив її світло своєю статурою. Їй, у свою чергу, теж здавалося, що обличчя старости потерпіло.
— Маґґлівська. Сентиментальність. Ти б знала як я ненавижу це, — спокійно, але наполегливо відрізав слізеринець. Вона досі тримала його за лікоть. Дивлячись на цю жалюгідність зверху, Том розумів, що вона такою завжди і була: сентиментальною, звичайною, легковажною і.... пересічною. Пересічною? Якщо так, то чому він знову відчуває цю краплю жалю? Її розпатлане волосся, червоний ніс і очі, вже пом'ята сорочка... Якщо він розіб'є цю річ — то неодмінно зробить їй боляче. Думка про це принесла задоволення, але в той же час стримала цей порив.
Нехай. Це меншість, що він міг зробити, щоб зламати її.
І як тільки він сіпнувся виконати це і щось довести самому собі, вона піднялась на ноги і зависочіла над ним. Редл завмер, підіймаючи на неї застережений погляд. Ліжко і так було високе... і вона в повний зріст на ньому.
— Що за дитячий са... — Редл відсахнувся від її спроби дістатися сфери, яку він тримав у іншій руці.
— Роби, що хочеш вже зі мною... —прозвучало якось образливо-злякано. У наступному мить вона обіперлась йому на плече однією рукою, а іншою знову намагалась дістатись кулі. Марволо відчув як її пасма вкотре за ніч залоскотали скроню і підхватив дівчину на руки, знімаючи з ліжка. Йому знову захотілося вирвати серце з грудей, щоб воно перестало так зрадницьки, так по-хлоп'ячому калатати. Хіба не можна прожити без нього? На затриману хвильку обом стало тепліше. Він відчув, як міцно вона вхопилася за його плечі, біля зап'ястя стало тепліше, бо воно знаходилося прям біля нещодавно розірваної рани. Нащо він взагалі, чорт забирай, за неї вхопився? Том якось швидко, але в той час несміливо поставив її на підлогу, чомусь з особливою цікавістю вдивляючись в її почервонілі розгублені очі.
В наступну мить Редл з твердим виразом з усієї сили замахнувся і кинув додолу сферу. Шматочки вусібіч розлетілися, а із середини залишків стрімко випарувався різнокольоровий димок. Здавалося прозорі частинки потускніли без забарвлення наповнювача... Дівчина відкрила рота, а рукою інтуїтивно вхопилася за серце. Том навіть крізь тоненький проблиск світла побачив, як очі заповнюються слізьми, а тіло тремтить від розпачу. Мабуть, він відчув щось подібне відрази, бо ця слабкість виводила з себе, а з іншого боку — піщінку їдкого докору.
— Я тебе ненавиджу, Редл! — через секунду істерично скрикнула вона, штовхнувши його плече так, що юнак аж здригнувся від подиву. Слізеринець машинально поклав руку на місце удару і широко розплющив очі в здивуванні.
— Що ти, до біса, натворив?! — все ще кричала в істериці грифіндорка, схлипуючи. Редла осяяла презирлива посмішка. Після його саркастичного жесту вона зробила декілька важких відривчастих вдохів і невербальними чарами знесла балдахін над ліжком, порізавши балки, на яких він тримався, а також розтрощила тумбу з іншого боку ліжка та одну з книжкових полиць. В один момент все стихло і вона нажахалася своїм вчинком в повній мірі та акуратно підводвела на нього погляд. Але він залишився майже непохитним. Лише відтінок подиву.
— Хм, – Том присів на п'ятки і якимось чином взяв цілісіньку сферу, — це були ілюзорні чари, дурепо. — Він встав і простгянув іграшку власниці. — Мені просто стало цікаво подивитись на твою реакцію, та я навіть не уявляв... — він повернувся і оглянув усю розруху в кімнаті, — що ти на таке здатна. Певно, ти взагалі не можеш контролювати свої емоції.
— Так... вибач, — вона опустила очі, нервово зжимаючи кулю, яка вже зафарбувалася в помаранчевий: колір сорому та ніяковості. Хоча в її руках куля фарбувалася тільки в крайніх випадках.
Марволо спокійно розвернувся і впродовж декількох секунд все полагодив чарами.
Тиша.
Його постать знову затулила потік світла, коли він до неї розвернувся. Вона знову почала м'яти край сорочки; її погляд хоч і був насторожений, та все ж набув злості.
— Подивись, що ти наробив, — її брови ображено здвинулися до перенісся, виражаючи навіть якийсь докір чи-то благання. — Що ти мовчиш, Редл?
— У мене немає на тебе терпіння, до того ж...
— Саме на мене? Я це вже зрозуміла. — Його вираз обличчя погрубішав. — Що далі? Ну то вбивай мене. Чого стоїш? — Вона скривилася, підійшла ближче і не посоромилася ще раз штовхнути його в груди. — Мені через тебе все одно життя не буде.
— Чорт... — тільки й видавив він із себе, безсильно закотивши очі. Все що відбулося залишить слід, навалиться, як снігова лавина. Вже залишило. Вже навалилося. Від цього просто так не позбутися.
— У мене навіть сил чаклувати немає... — Вони вдивлялися одне в одного.
— Досить вже, замовкни, — Том знову обхватив її вилиці та задивився у світлі зіниці. Через цей жест грифіндорка не змогла відвернути обличчя від цього сталевого погляду, тому довелося його витримати. Долоня послабилася, він нахилився ближче, але його очі досі виражали щось дике, зацікавлене. Чарлі різко відвернула голову наскільки можливо і відчула холодний дотик чужого обличчя на своїй щоці, а ще... лагідний аромат фіалки. Слізеринець подумав про те, що, мабуть, у всіх бруднокровок така гаряча кров, як у неї. Її шкіра наче обпікала його пальці, та щоку. Захотілося її всю міцніше пригорнути.
Якщо б у кімнаті хтось був, він би чув лише змішане важке дихання.
Редл усвідомлював, що ця мить закінчиться зовсім скоро, чомусь згадався притулок, котрий чекає його за декілька днів. Пітерс нічого не змогла відповісти на те, що він обійняв її плечі і підштовхнув до ліжка, збиваючи з ніг. Здається, Марволо не пробачить собі це ніколи. М'яка постіль та зручне місце відразу хилили до сну, Чарлі навіть не помітила як змія поклала на неї свою голову та разом з нею заснула. Скоріш за все, грифіндорка відчула, що в безпеці принаймні зараз. А Редл... тримав її зап'ястя і, здавалося, навіть не думав відпускати.