Притча про волю

Існувало два птахи. Кожен з них мав свій колір , і це не мало б ваги аби за нього не судили . Отже чорний птах був щасливий, він ніс за собою радість і спокій , що так потрібен був червоному . Якось червоний птах перестав чути , хоча завжди славився ідеальним слухом , і як би червоний не намагався його повернути, але в нього нічого не виходило. Чорний бачачи це старався показати іншому неймовірність світу, навіть без звуків . Червоний ніяк не починав вірити , він опирався , плакав . Ця невіра на жаль , чи на щастя не розбила його друга. Тому коли у чорного закінчились ідеї він взяв червоного за крило і сказав : -- Зараз світанок , і хай ти мене не почуєш я всеж спитаю , ти полетиш зі мною до обриву аби глянути на вранішню красу ? Другий птах не розуміючи похитнув головою в бік , поки чорний тягнув його до обриву . Коли вони дійшли чорний не зупинився , а одразу ж зпекірував з нього . Вони летіли настільки високо над морем що хмари зачіпали їх крила , там було настільки неймовірно , що червоного нарешті прошибло він побачивши всю ту красу яку чорний стільки разів намагався йому показати . Прозрівши він замер і забувши махати крилами він падав . Чорний в той же момент ринувся за ним... Так і завершується ця історія смертю. Хай там як , але краще піти померти живив , а ніж існуючим .