Різдвяна зірка

Різдво – це той казковий час, коли відбуваються справжні дива. Головне мати віру в серці.

То що воно таке, те різдвяне диво? Хтось скаже, що відповідь очевидна – здійснення бажань. І він буде мати рацію, адже в цей день можливо все.

Головне, щоб це бажання було заповітним, найщирішим. І я знаю, що моє бажання цього року співпадає з твоїм. Бо кожен з нас зараз найбільше бажає тільки одного... **** – Мам? – Олена підкскочила зі свого місця, розгублено озираючись. Темрява щоразу різко вривалася в кімнату, змушуючи дитячу душу стискатися від страху. В одну хвилину ніби заполонивши весь простір, торкнулася кожного кутка. В такі моменти дівчинка відчувала себе так, ніби раптом втратила зір. Нажаль, це відбувалося все частіше за останній час. Тиждень тому взагалі кілька днів не було світла, і їм довелося провести майже весь вечір в магазині поряд, щоб мама могла закінчити роботу. Від цього спогаду Оленка скривилася, ніби з'їла щось кисле. Той час здавався найнуднішим. Бо як би їй не хотілося влаштувати ревізію магазином, особливо в відділі з солодощами, мама не дозволяла. І жодні методи не діяли, навіть образа і сльози. "Наступного разу купимо щось, а поки, будь ласка, зачекай спокійно, поки я допишу звіт!" Мама тоді була надто знервована, і все навкруги здавалося таким несправедливим. Нахнюпивши губи дівчинка знову відчувала відголоски тих емоцій. – Мама! – Цього разу гучніше повторила вона, посилаючи запит в темряву. Одразу за цим почулися кроки, які дівчинка впізнала б з тисячі інших. – Не бійся кицюню, я тут. Тільки-но Оленка відкрила рота, щоб відповісти, як пролунав гучний вибух десь зовсім не далеко. Від цього звуку всередині все обірвалося. Паніка, мов цунамі, накрила з головою, вибиваючи повітря з легень. Для міста, що з певною періодичністю потерпає від ворожих атак, подібне не новина. Але сама Олена ніколи не зможе звикнути до такого. Тим паче, що майже пів року вони вимушені були перебувати в іншому місті, тікаючи в паніці в перші дні. І зараз, коли вони нарешті повернулися, виявилося, що це не так просто, як здавалося раніше. Хай ті кляті повітряні тривоги, що змушують кров стинути в жилах. Але коли весь будинок здригається від вибуху – це найстрашніше. Кажуть, що в такі моменти життя проноситься перед очима, але ні... Коли це відбувається ти наче стрибаєш в прірву, навіть не знаючи, чи є в тебе страховка. Дихання перехопило, і поки страх не заволодів свідомістю повністю, Оленка пірнула в маминих обійми, які здавалися єдиним безпечним місцем у всесвіті. Притулившись якомога ближче, дівчинка притиснулася носом до маминої шиї. Заспокоїтися вдалося майже через десять хвилин. Десь вдалині ще чулися вибухи, але холодне, сковуюче відчуття страху відпускало. Тільки тепер маленька помітила, що й досі стискає пальчиками іграшку, яку напередодні сама прикрасила. Невеличка зірочка, що була рясно всипана блискітками, наче справжня мерехтіла в долоньках, коли на неї потрапляло світло ліхтарика. – Заспокоїлася? – лагідно спитала мама, розтискаючи обійми. – Все нормально. Справді. Але навіть у свої не повні вісім, дівчинка розуміла, що все це зовсім не нормально. Що так не повинно бути взагалі. Але засмучувати маму, яка і так багато нервує та переживає останніми днями, зовсім не хотілося. – Не бійся, Оленко, я впевнена, що скоро все буде добре. Голос жінки звучав не досить переконливо, наче вона звикла казати це не замислюючись. Дівчинка кивнула. Пальчик пройшовся по шершавій поверхні іграшки, ніби вивчаючи її, розшукуючи поміж блискіток приховану фразу шрифтом Брайля. – Мам, ти казала, що ми прикрасимо сьогодні соснову гілочку. Емоції кружляли у такому вирі після пережитого нещодавно стресу, що було важко зрозуміти які саме переважають в цю хвилину. Але іграшка в руках нагадала про ще одну незавершену справу, що мала гіркий присмак розчарування. Сьогодні ж свят вечір, а вони, замість того, щоб святкувати, сидять на підлозі, слухаючи як десь, руйнується чиєсь життя. Скільки Олена себе пам'ятала, зимові свята завжди здавалися їй казкою. В їхній квартирі обов'язково стояла гарна ялинка, а в повітрі відчувався невагомий шлейф дива. Коли дихання перехоплює не від страху, а від щастя. Пахне фірмовим печивом та мандаринами, всюди мерехтять вогники. На секунду перед очима дійсно виникла ця картинка, і Олена замріяно посміхнулася. Але як тільки розплющила очі, то все те щастя одразу зникло, лопнуло наче мильна бульбашка, залишаючи після себе мокрий слід від сліз на щоках. – Сонечко, але ж ти розумієш... І вона розуміла, що не треба зайвих пояснень. Зараз не час. Не до святкувань. Все це, наче страшний сон. Якась дивна реальність, де не залишилося місця для очікування чуда та передчуття чогось веселого. Маленький промінець дитячої віри у диво згас так швидко, що навіть не встиг залишити після себе слід. Зірочка, та сама маленькая іграшка, котру Оленка крутила в руках призначалася для ялинки. Але через всі події, цього року навіть нормальної ядинки вони не мають. Добре хоч, що вони знайшли кілька гілочок, які склали в пухнастий букет. Поглажуючи пальчиками грані зірки, Олена довго думала про несправедливість буття. Її дитинство різко закінчилося в лютому, коли пролунали перші вибухи. Кілька годин вони так і провели шукаючи безпеки в коридорі, як це радили у різних довідниках "як треба діяти при обстрілах". Звичайно, коли існує реальна загроза і прилітає в будинок, то жодне правило двох стін не дає гарантії. Коли пролунав відбій повітряної тривоги, і всі звуки ззовні стихли, мама знову обійняла її. – Якщо боїшся, можеш лягти зі мною. – запропонувала вона цілком щиро, переймаючись станом доньки. – Якщо щось, то я прийду. – Тихо відповіла дівчинка, потираючи сонні очі. На вулиці вже давно було глуха ніч. Так темно навкруги, що єдиним світилом тепер були зірки, котрих ніколи не було видно так чітко, як зараз. Після недовгої розмови та обіймів, Оленка лягла в ліжко, накриваючись ковдрою, ніби та може врятувати її від цього злого світу за вікном. Але сон не йшов. Думки в дитячій голові снували в якомусь дивному танці, мов ті сніжинки, що поринули за покликом хурделиці та закружляли у вальсі. Довго дівчинка не могла заснути. Аж поки її увагу не привернуло якесь мерехтіння. Примруживши очі та придивившись, Олена з подивом зрозуміла, що це ж її зірочка, котру вона залишила на стільчику, коли готувалася до сну. Тепер вона й справді здавалася якоюсь чарівною. Не довго думаючи, вона швиденько підхопилася, відкинувши ковдру в бік, та доторкнулася до іграшки. Якесь дивне тепло розливалося всередині. Ніби той самий вогник, що згас, знову може освітити її надією. Обережно відкривши двері, щоб випадково не розбудити маму, дівчинка підійшла до столу, де у горщику стояли гілочки ялинки. В темряві було пагано видно, але за час проведений без світла, очі звикли. Нащупавши руками м'якенькі голочки Олена причепила зірочку. На вустах заграла посмішка. Хай в них немає нормальної ялинки, хай це Різдво зовсім не таке як попередні... Але в глибині дитячої душі ще залишилося місце для віри. – Я так хочу, щоб цей страшний сон скоріше закінчився! Як би хотілося повернутися в те життя, до війни... Щоб нічого цього не було. На очах виникли сльози, але дівчинка промовляла слова так щиро. На секунду здалося, що та сама зірка, зроблена нею власноруч, знову спалахнула дивним сяйвом. Та Оленка вирішила, що це їй лише здалося. В своїх думках вона раз за разом зверталася до духа Різдва з надією, що він її почує. Навіть коли вона повернулася у ліжку, мріяла про те, що насправді всього цього ніколи не існувало. Що війна – це лише чиясь хвора уява, а вона просто випадково потрапила в цей кошмар. Цього разу сон прийшов швидко, стираючи грані між реальністю та уявою. Зірка і справді мерехкотіла, кидаючи відбитки на стіни. Сон розсіявся коли кімнату наповнив аромат какао, що Оленка так полюбляла. Прокинувшись, дівчинка наділа тепленький халат, як це робила завжди, та пішла до мами, сонно протираючи очі. Та коли опинилася на кухні нахмурилася. Відбувалося щось дивне. По телевізору йшла чергова реклама, обіцяючи неймовірний ефект від засобу. В квартирі пахло смачним сніданком. – Люба моя, ти вже прокинулася? Мама стояла позаду посміхаючись. І коли дівчинка обернулася, то здивовано огледіла жінку. Гарна зачіска, як до війни. Така щира посмішка. Але головне, мама здавалася такою спокійною. Якоюсь натхненною та загадковою. – Так, матусю. Це для мене? Оленка показала на чашку з какао, що стояла на столі. Мама кивнула. Чомусь в цю хвилину на її очах з'явилися сльози. Не стримуючи емоцій, жінка підійшла ближче та міцно обійняла доньку. – Звичайно все для тебе, сонечко. Я люблю тебе! – мама так притискала її до себе, гладила волосся, що Оленка швидко перейняла цей настрій, поринаючи у вирій любові та ніжності. – І я тебе дуже сильно люблю, матусю! Коли вони вдосталь наобіймалися, дівчинка сіла за стіл, передвкушаючи смак улюбленого напою. Дивним здалося хіба те, що на столі не було горщика з гілочками. Та й взагалі на кухні здавалося якось чистіше, світліше, ніж це було вчора. Знизуючи плечима, Олена вирішила не акцентувати на цьому увагу. Мама порпалася на кухні, постійно повторюючи про себе, що все буде інакше. Час від часу вона з любов'ю дивилася на доньку і посміхалася. Коли какао закінчилося, Оленка подякувала мамі, та підстрибуючи рушила до кімнати, сподіваючись, що якщо є світло, то вона встигне подивитися мультики. Та проходячи повз вікна, дівчинка раптом зупинилася. Все навколо було біле-біле. Це так здивувало її, що не роздумуючи, вона притулилася до вікна вдивляючись в пейзаж. Але ж вчора навіть натяку на сніг не було. Аж ось подих захопило. Там, де ще нещодавно стояв згорівший вщент будинок, зараз було привітне подвір'я. Наче нічого і не сталося. Оленка протерла очі, бо в якусь хвилину, вона подумала, що це лише ілюзія. Але будинок і справді був цілий. Все здавалося дивним. І всередині було таке передчуття, ніби все реально змінилося. Наче весь світ перевернувся, і тепер все стало інакше, але пояснити цього дівчинка просто не могла. Все ще перебуваючи під враженням від побаченого, Олена нахмурилася. Жодних пояснень для побаченого не було. Та коли в сусідній кімнаті пролунала знайома мелодія з улюбленого мультфільму, вона геть забула про свої думки і побігла чимдуж туди. Так радісно було на душі від того, що зараз вона може знову хоч не на довго поринути в дитинство, і просто спокійно дивитися на казкові пригоди героїв. І дівчинка уважно спостерігала за тим, що відбувається на екрані. Та ось картинка перервалася терміновим випуском новин, і Олена озирнулася в пошуках пульту. Та як тільки почула сказане – завмерла. Привітлива ведуча новин сказала те, чого вона взагалі не очікувала почути. "Сьогодні, двадцять четверте лютого дві тисячі двадцять другого року. І до головних новин – офіційні джерела підтвердили, що сьогодні вночі президент Росії помер. Світ вже відреагував на цю новину. В держдумі РФ остерігаються, що це є початком кінця. А поки тримаємо вас в курсі. За офіційними даними розвідки, через останні новини, кількість військ поблизу наших кордонів значно зменшилася, як повідомляють джерела, зараз відбувається історичний момент, коли історія починається з нового аркуша." Дівчинка не вірила своїм вухам. Від здивування навіть відкрила рота, але так і не встигла покликати маму, бо й досі перебувала в шоці. На останок, ведуча новин замріяно посміхнулася та сказала: "тепер все буде інакше!" Випуск закінчився, і на екрані знов з'явилися герої мультфільму, на яких Оленка вже не звертала жодної уваги. Лише зараз вона почала здогадуватися, що відбувається, та боялася навіть промовити це вголос. Не втримавшись, вона підбігла до столу, де лежав мамин телефон, і разблокувавши екран побачила сьогоднішню дату. Лютий. В грудях наче все затріпотіло від радості. Тому вона кинулася зі всіх ніг до кухні. – Мамо! Мамо! – на дитячих очах з'явилися сльози. – Це все правда! Так? Я ж не сплю? Мама одразу ж обійняла дочку ледь стримуючи емоції, що виривалися гарячими сльозами, залишаючи по собі вологі сліди. – Правда, крихітко! Все це було наче страшний сон, але все це закінчилося. Війни більше немає! Чуєш? Стискаючи пальчиками мамину кофтинку дівчинка плакала від радості, відчуваючи неймовірне щастя. Так тривало, напевне, дуже довго. Проте потім виникло і хвилювання. – Але мамо, якщо все це було лише сном, то світ ніколи не дізнається які ми? Українці? Сміливі, хоробрі, витривалі? За радістю виник сум і гірке відчуття спустошення. – О, ні, доню! Світ знає. І, я впевнена, ніколи не забуде. Всі пам'ятають, просто ми прокинулися від сну, що бачив весь світ. Тепер все буде інакше, моя кохана. Притулившись до мами, Оленка заспокоїлася, і просто намагалася повірите в те, що відбувається. Засунувши руку в кишеню кармана, вона раптом зрозуміла, що там щось є. А коли дістала, на очах знов забриніли сльози. Маленька саморобна зірочка переливалася різними кольорами. – Але ж, мамо... Як це можливо? Я загадала бажання, і... – Вона не встигла закінчити питання, коли мама посміхнувшись притиснула палець до дитячих вуст. – На Різдво все можливо, донечко. Тим більше, що це бажання загадало дуже багато людей в усьому світі. Дівчинка кивнула. Всередині, в душі, було так тепло і радісно. Найбільша мрія здійснилася. – Все буде добре! – знову промовила мама, обіймаючи доньку. – Все буде Україна! – промовила Оленка, щиро посміхаючись і притиснула зірочку до грудей.