#N #B #Міні #смертьголовногогероя #ангст
Опис: рожеві тюльпані символізують віру в майбутнє
살자 (з кор.) - давайте жити
За вікном теплий травень, чутно, як працьовиті бджоли вже займаються улюбленою справою. Зрідка відчувається легенький вітерець, який кружляє поміж зелених травинок.
Легкою ходою вона ступала по тротуару, тримаючи в руках рожеві тюльпани, які купила у милої бабусі біля магазину. Нарешті настав день, до якого вона готувалась цілий тиждень, аж не віриться, тому вона навіть трохи хвилюється.
***
Вже в школі вона, як завжди, намагалась непомітно зайти до класу та сісти на своє місце, але її помітили.
– Ми всі вихідні так сумували за тобою, – сказала Таїса, підходячи ближче. – А ти навіть не вітаєшся з нами, – до неї підійшли Ніна та Марта.
– Скоро урок почнеться, – ледве чутно спробувала відповісти.
– Не переймайся, у нас ще багато часу поговорити, – їй поклали руку на плече та повели за собою. – Яка у тебе гарна сукня, сьогодні якесь свято? – вони втрьох засміялись.
Вони зайшли до туалету, а там все розпочалось як завжди. Звичний звук закриття дверей. Перший удар тільки по обличчю. Другий вже предметом, зазвичай відро, іноді з водою, або дерев’яна швабра, яка, хоч і була старою, але ніколи не ламалась.
Після другого удару здебільшого все йшло абияк, вона вже сиділа на підлозі, а її тіло завжди заповнювали синці та садна, які нагадували про себе всю решту дня. Звісно вона звикла, адже так відбувалось 2-3 рази на тиждень впродовж трьох років.
Впродовж першого року це були образи та непомітні дорослим погрози, про які вона намагалась казати вчителям, але хто повірить, що доньки вчителів, яких поважає вся школа, будуть знущатись з нікому не потрібної новенької, яка просто хоче привернути до себе увагу.
Так вона занепала духом, а образи та погрози перетворились на звичні побиття та знущання, які робились суто для розваги, тільки їй було не весело.
– Знаєш, давай тобі підправимо зачіску, мені набридло твоє довге волосся, – Ніна дістає з сумки ножиці та, взявши в руку частину русих локонів, відрізає їх біля підборіддя, на якому випадково з’явилась рана.
Кров змішалась за сльозами, які капали на білу літню сукню, яку вона купила саме для цього дня.
– Йой, тепер твоя сукня вже не така гарна, – вони продовжували стригти її волосся, яке маленькими та великими частинами падало на підлогу.
Продзвенів дзвоник, тому двері стрімко відчинились та вони зникли з туалету. Вона все ще сиділа на холодній, але рідній підлозі, збирала своє волосся, щоб викинути в смітник. Потім спробувала відмити краплі крові з сукні у крижаній воді, трохи вийшло. Зав’язала залишки волосся та вийшла з туалету, пляма все ще була мокра, але вона запізнюється на урок.
Єдина думка, яка тішила – сьогодні її вже не будуть бити. Зайшовши у клас під ненависний сміх, вона зайняла своє місце та намагалась зосередитись на уроці.
***
– Можна вийти? – піднялась рука з останньої парти.
– Так, – майже не відволікаючись, сказав вчитель та продовжив свій монолог.
Вона виходить з класу та йде до свого портфеля у роздягальні. Який же він має гарний вигляд, його одразу видно, адже з нього виглядають ті рожеві тюльпани, які вона купила цього ранку. Кріплячи на рюкзак записку, вона виходить та прямує зробити те, що планувала.
– Тож, поки ви шукаєте художні засоби, я заповню журнал, – сказав вчитель та сів за стіл. Через дві хвилини на вулиці почувся глухий звук, ніби щось впало.
Учні разом з вчителем рушили до вікон. Картина, яка відкрилась перед ними, була жахлива. На землі лежала вона, вкутана зеленою травою, на якій були червоні плями, але сукня все ще була ідеально білою. Її завмерлий погляд був спрямований у небо, а застиглі сльози залишились на очах.
Вона нарешті зробила те, до чого готувалась тиждень, а в роздягальні так і залишився її рюкзак, заповнений рожевими тюльпанами, які символізують віру в майбутнє.
«Навряд чи хтось взагалі згадає мене, адже за ці три роки ніхто з моїх однокласників навіть не знав мого імені, тому замість себе я залишаю ці квіти, вони хоча б радують око», – було написано на записці, яку вона залишила.
Її звали Арета.