#S #A #Закінчений #Романтика #Оріджинал Твоя квартира. Для мене не була несподіванка, що вона така затишна. Так невеличкий безлад з одягу якого покидали з поспіхом, не дивно з твоєю роботою. Але, є відчуття, що тут живе людина. Не просто приходить переночувати, а може сидіти за столом та пити чай з тістечками та дивитися телевізор, або співати улюблену пісню в навушниках та танцювати в трусах попри все, бо це її дім, її фортеця. І мені довірили зайти в цю фортецю. Фортецю затишку та спокою. Але поглянувши на тебе, єдине, що спало на думку. Це - обійняти тебе. Обійняти, що б сховати, захистити від всього іншого світу, який змушує твій вогонь гаснути. Цілувати куди ти дозволиш, що б допомогти з болем, забрати його назавжди. Але я просто дивлюсь. Дивлюсь як ти гаснеш на очах, твої друзі не помічають цього, як і дівчина, вона то зрозуміло чому. Ти сам закохався в неї як дурень в університеті. Знав, що зраджує тобі, знав, що їй на тебе начхати. Думки про тебе хутко можуть заполонити весь мій мозок, що я навіть не почув як один із друзів гукнув мене. Ай справді, я все ще стояв у вітальні в верхньому одязі. Знявши його та взувши
Капці для гостей, я підійшов до стола. Як добре, що він великий і ми всі помістилися. Сівши на вільне біля тебе місце, я не міг відірвати погляд від твого шовковистого золотистого волосся. Пройшло пару хвилин і випадково почув, що вони знов розмовляють про ціни та інші речі які мене не цікавлять. Весь цей час ми з тобою пили чай, навіть не намагаючись ввімкнутися в розмову, або почати її.
Пройшов ще час і вже заходить сонце. приємний пейзаж з вікна і спів птахів. Ніхто не очікував, як і я, що ти встанеш та скажеш, що вийдеш на балкон подихати повітрям. Вони сказали не затримуватися, бо чай охолоне, і дали продовжили базікати. Через пару хвилин я вирішив приєднатися до тебе. Ти стоїш спиною до мене, навіть не звернув увагу. Твій погляд виснажений, а очі бажають спокійного сну. Підійшовши та м‘яко сховав твої локони за вухо. Ти не очікував цього, я бачу по твоїй реакції. В нас різниця в зрості лише два сантиметри, тому ми дивимося одне одному в очі. В перше за весь час твої очі показують емоції. Вони голубі неначе небо, але зараз це бажане чекання, там є і страх, але бажання дізнатися, що буде далі більш спокушує. Я не змушу тебе чекати довго. Повільно й лагідно притягнув до себе за талію, в бажані обійми. Пару секунд ти не відповідав, але все ж відповів взаємністю. Не знаю скільки ми так стояли, бо в той момент час наче зупинився. Нас не хвилювали проблеми які мучило останні місяці. Друзів які чекають нас на кухні. Немає нічого. Лише ми у двох. Я б хотів стояти з тобою тут вічність, навіть якщо замерзну. Буду гріти тебе своїм тілом. Мені боляче відпускати тебе. Відпускати до тої небезпеки з якою тобі треба боротися. Я б волів, що б це все зникло. Зникли твої синці під очима, поранення які ти отримуєш на завданнях. Волів. Що б ти ніколи не страждав. Я готовий стати для тебе янголом охоронцем, але ти б посміявся з цього. Який з мене янгол, ти б точно назвав би мене чортом. І обидва знаємо, що це правда.
Знов поглянувши тобі в лице, нарешті очі сіють теплом, а на вустах усмішка. Я боровся зі спокусою, але вона виграла. Поцілунок метелика. Сповнений ніжністю та турботою. Твої емоції не показують гнів або огиду, тільки збентеження. Що казати за інше, червоний як помідор. Ти все ще тримаєш свої руки в мене на шиї, може ти хочеш її звернути? Але ти нічого не робиш і не кажеш, тільки дивишся мені в очі.
А мені вистачає сказати.
- Ваші вуста неприродно холодні як для вас, пане Фенікс.