Ренгволд розгорнув сувій з зображенням мапи континенту. Погляд пройшов малюнком, відмічаючи майстерно намальовані відмітки, котрі позначали кордони королівств. Колд, що розтягнувся вздовж всієї північної частини був оточений горними хребтами, що наче стіна захищали його від незгод. Вся ж увага лорда була зосереджена на південному кордоні, де його край межував з Хексе. Центральна частина контненту була його метою. Перед взором постав власний образ, де він, нащадок північан, величний воїн, їде верхи вулицею міста. Високі вежі столиці приховують його від сонця, а люди вклоняються побачивши перед собою істинного правителя континенту. Бо саме так має бути. Як це було колись, коли сіверяни завойовували землі, коли весь світ можна було поставити на коліна. Набіги були регулярними, а могутність Колда була беззаперечною. Картинка видавалася такою яскравою, що Ренгволд наче відчував себе там. Бажання довести свою міць затьмарювало розум.
Норст вже уявляв, як він, захопивши Хексе, впровадить свої закони, змусить столицю щедро відплатити за всі діяння минулого правителя. Ренгволд зневажав Альмонда всією душею. За те, що той, змусив сіверян підкоритися, вступити в союз і скував людей своїми законами. Та він – дракон. А у дракона немає господаря. І час нагадати світу про це.
За дверима почулися голоси варти. Стражі про щось сперичалися. Та ось один з охоронців увійшов, низько вклонившись лорду. Не піднімаючи погляду, промовив.
– Вибачте, мілорде. До вас відвідувач. Він наполягає на аудієнції. – Голос вартового був трохи переляканий, а сам чоловік не смів навіть ворухнутися, так і залишившись в покірній позі поклону.
Ренгволд сціпив зуби. Він просив не турбувати його, і не призначав жодної зустрічі.
– Я не хочу нікого бачити! – Рявкнув щодуху, аби це було чутно і тому, хто очікував вердикта за дверима.
Лорд розвернувся, знову кинувши погляд на сувій. В уяві знову вимальовувався шлях до майбутнього тріумфу. Вартовий схилився ще нижче, і тремтячим голосом додав:
– Він каже, що має цінну інформацію, для вас, мілорде. І що це надзвичайно важливо.
Ледь не торкаючись шоломом підлоги, охоронець чекав реакції Норста. Всі давно знали про жорстокий норов господаря, а тому, очікувати можна було чого завгодно. Особливо зараз, коли готувався військовий похід. Передбачити реакцію лорда було не можливо. Ренгволд скривився, роздумуючи над тим, що почув. Та цікавість все ж перемогла.
– Тоді запросіть його. – Вартовий підхопився, полегшено зітхнувши. – Але! – Ренгволд пронизав підлеглого поглядом, – Якщо ця інформація буде не корисною для мене, то покарають і того нахабу, котрий сміє порушувати мій спокій, і тебе.
Бідолашний сглитнув, перш ніж відкланятися, і молив всіх відомих богів, щоб ті сьогодні опинилися на його боці.
Двері відчинилися і Мальнор увійшов до покоїв лорда. Він ніколи не був тут, та завжди мріяв про таку честь. Вклонившись, юнак пробіг швидким поглядом по убранству кімнати. Різні меблі прикрашені залізними наполірованими деталями; дорогі тканини, що слугували драпіруванням над ліжком, та закривали вікно, ховаючи від сонячного світла; гобелени, котрі не тільки прикрашають приміщення, але і рятували від пронизливих вітрів; та комин, тепло від якого морозними днями, не давало замерзнути. Розкіш, котра була недоступна іншим. Все тут кричуще виділялося на тлі сірих кам'яних стін. Кожна деталь кричала про статус господаря кімнати.
– Мілорде, вибачте, що турбую вас, але я маю надзвичайно важливу інформацію. Моя відданість та повага до вас є безмежною, і тому я не смію приховати від мого повелителя настільки страшні задуми вашого спадкоємця.
Ренгволд, котрий ще мить тому не хотів навіть слухати цього юнака, почувши згадку про Ейнара, вмить напружився. Він, спостерігаючи за тим, як син стає все старшим, почав ловити себе на думці, що той становить загрозу.
Мальнор відчував як перехоплює його подих від того, що секундна влада зараз знаходиться саме в його руках. Та інформація, котрою він володів, здатна змінити все. І він це добре усвідомлював.
– Кажи! – Голос лорда відлунням відскочив від стін, завібрував у порожньому кубку на столі.
Мальнор ледь стримав посмішку. Настав час! Час хапати свій шанс, брати у долі своє.
– Мілорде, я прийшов до вас, аби довести вам свою вірність. І я сподіваюся, що ви оціните цю інформацію гідно і будете щедрими до того, хто так віддано служить вам. Справа в тому, що ваш спадкоємець, Ейнар Норст, планує зраду.
* * *
Парадну залу палацу було урочисто прикрашено квітами, що були всипані по підлозі наче пухкий килим. Колони багато задрапіровані зеленими тканинами і гілками дерев, створювали враження ніби бенкет відбувається не в приміщенні, а серед природи. Тепле полум'я від свічок та багаття в головному комині додавало тепла та затишку. Та атмосфера за столом не видавалася надто приязною. Всі мовчали, лише зрідка можна було почути якийсь звук, коли служниці приносили страви, розставляючи на столі пишне частування. Хельга навіть не торкнулася своєї порції, поїдаючи її тільки поглядом. Генрі не дивився у бік доньки, і стримував цілий вир невдоволення. Напруга між присутніми досягла піку, коли Вестар простягнув до Хельги кухоль з вином, мовчки пропонуючи їй напій, та Фреір навіть не поглянула в його бік, навмисно ігноруючи. Трігве, що на здивування взагалі міг мовчати якийсь час, першим порушив тишу.
– Що ж, турнір був видовищним. – Він обернувся до правителя Нааса, і на його обличчі розтягнулася щира посмішка. – Чесно зізнаюся, я вже давно не бачив чогось подібного.
Тепер в гру пішла політика, адже попри своє невдоволення та гнів на доньку, Фреір тримався досить впевнено та спокійно. Старався не подавати вигляду, що її витівка не входила в плани. Коли на арені стих гомін натовпу, довелося швидко шукати вихід зі складної ситуації. Жінок не допускали до подібних змагань, і участь Хельги, цей бунт проти правил, міг поставити під загрозу не тільки її здоров'я та репутацію, але і його авторитет не лише як батька, але і як правителя. А це було неприпустимо. Тому Фреір вдався до найпростішого рішення – він підіграв доньці, зробив вигляд ніби все під контролем. Звісно, не всі одобрили подібне рішення. Та всі невдоволення та зауваження він вислухає пізніше, за зачиненими дверима зали нарад від правиці. Зараз він мусив рятувати ситуацію, продовжуючи вести цю лінію.
– В Наасі давно не було турнірів, і тому ми готувалося до цього дня старанно.
Та лорда Вакараї не надто задовільнила така відповідь.
– Так, я бачу, що леді Хельга завзято тренувалася, аби вийти на арену.
Це був удар нижче поясу, і Генрі добре усвідомлював до чого йде розмова. Звісно, Фальк був невдоволений. В іншій ситуації, якби переможцем врешті не став Вестар, то він міг би просити анулювати результати турніру. Битва з жінкою для багатьох воїнів могла б здаватися приниженням. Особливо таким емоційним, як представники заходу.
– Моя донька навчалася мистецтву бою у найкращих викладачів. І її виступ на турнірі сьогодні лише підтвердження цьому.
Генрі тримався гідно, в черговий раз прийнявши сторону спадкоємиці. Трігве підтиснув губи, і відставив кубок з вином, котрий тільки підніс до вуст.
– І все ж, лорде Фреір, це було необачно підтримувати доньку в подібних забаганках. Жінки не створені, аби тримати зброю, а їхнє призначення дарувати спадкоємців чоловікові та йому вишивати сорочки, а не стрибати перед натовпом з мечем.
Цього зауваження вже не витримала сама Хельга. Її обурювала думка, що єдине призначення будь-якої жінки полягає лише в тому, аби прислуговувати чоловікові.
– Вибачте, лорде Фальк, – гордо піднявши обличчя, Хельга спокійно звернулася до вакарайця, зловивши спопіляючий погляд батька. – Я в жодному разі не хотіла принизити честь воїнів своєю присутністю на турнірі. Та ви маєте погодитися, що вміння принаймні захищати себе, будо б досить цінним для жінок.
Цього разу Фреір так само скептично стиснув вуста, розуміючи, яку гору хмизу до багаття суперечки знову підкинула донька. Трігве не встиг відповісти, коли в розмову вступила Астрід.
– Безумовно, призначення кожної жінки в цьому світі є продовження роду та створення затишку. – Вона лагідно поглянула на Хельгу, перш ніж продовжити, – Але, не будемо забувати, що наші предки походять від перших завойовниць. Якби в минулому люди так само жили сучасними поглядами, то можливо, ми б з вами зараз не сиділи за цим столом. Варто згадати також про Гісу, що стала засновницею Вакараї. Наскільки мені відомо, її гідності не обмежувалися лише народженням дітей. Навіть зараз барди прославляють величні досягнення воїтельки, котра повела за собою людей, і заснувала одне з величних королівств континенту.
Відрізавши собі порцію оленятини, леді Наасу з абсолютно спокійним та впевненим виразом обличчя звернула увагу на гостя, очікуючи реакції. Генрі кинув на дружину погляд сповнений гордості та кохання. Астрід завжди була підтримкою та неодмінно вірною своєму чоловіку. Вона не часто вступала в діалоги, коли справа стосувалася політичних питань, та зараз причиною дискусії було щось набагато цінніше за стіни фортеці, чи межі Наасу.
Можливо Фальк в надалі б продовжував притримуватися власних поглядів, та раптом в діалог вступив ще один з присутніх.
– Леді Фреір була гідним супротивником для мене на турнірі. – Вестар кивнув з пошаною дівчині, – І я маю сподівання, що вона також стане гарним союзником. Вона довела, що не боїться складнощів.
Це прозвучало як тост, і Генрі поспішив використати момент, аби звести подальші розмови на цю тему нанівець, а тому підняв свій келих, підтримуючи слова Фалька-молодшого.
Хельга, хоча і була трохи здивована таким розвитком подій, та вже не сміла суперечити, та намагатися довести причину власного вчинку. Не хотіла розчаровувати батьків, котрі стали на її бік, захищаючи. Люди Нааса дещо неоднозначно сприйняли її участь у змаганнях. Та врешті, для них це було просто видовище, котре обіцяло подальші гуляння та свята в найближчі дні. Переможець турніру був визначений. Сама ж дівчина пішла на такий відчайдушний крок через власні переконання. Хотіла, аби її сприймали не тільки як цінний приз. Думала, якщо переможе, то зможе поставити власні умови. Хоча тепер, після імпульсивних дій, їй ця ідея вже не здавалася настільки доброю.
Вечеря тягнулася надто довго. Особливо, якщо взяти за увагу, що всі присутні за столом були дещо знервованими сьогоднішніми подіями. Кого, здавалося, взагалі не обходить те, що вчинила Хельга – був Вестар Фальк. Юнак поводився досить вільно, і не звертав уваги на розмови навколо. Після того, що сталося на арені, його об'явили переможцем, і турнір поспіхом закінчився. Трибуни гуділи, як потревожений вулик, та врешті людям нічого не залишалося, як прийняти ситуацію. Офіційно Вестара представили трохи згодом, коли родина лорда зібралася в парадній залі, аби розділити святкову вечерю з представниками Вакараї. Хельга встигла перевдягтися в щось більш пристойне, і під буркотіння Біргітт, котра щохвилини дорікала на витівку дівчини, спустилася до гостей.
Тепер, коли вони опинилися за одним столом, Фреір періодично поглядала в бік молодика, але щойно він звертав увагу на неї, демонстративно відверталася. Дівчина не хотіла зізнаватися собі у тому, що нащадок Вакараї був досить цікавим. Їх двобій на турнірі розпалив всередині певний азарт. Хельга ще ніколи не зустрічала такого гідного супротивника. Тіло боліло так, наче вона впала з коня. А під гарною сукнею приховувалися синці. Хотілося якнайшвидше лягти в ліжко, а вся ця вечеря здавалася справжнім покаранням. Фальк же здавався зовсім невтомленим. На його обличчі не було навіть тіні емоцій болі, або знесилення.
Трігве, як і напередодні, не замовкав ні на хвилину, оповідаючи хіба не все життя своє, своїх предків, нащадків та мешканців Вакараї. Від тих розмов починала боліти голова, і судячи з погляду Генрі на жінку, не тільки у Хельги, котра шкодувала, що не можна напхати зараз вуха вовною, аби хоч трохи знизити гучність голосу чоловіка.
– ...У нас є такий звичай, що батько має перетнути пуповину новонародженому. Так він визнає дитя своїм. Якщо ж цього не зробити, то вважається, що це незаконно народжений малюк. Так ось, ми саме пішли на полювання, а моя жінка почала народжувати. Ой і було! Вона так кричала, що її певно і в столиці було чутно. Довелося повертатися, хоча ми і вийшли на слід кабана. Та якби я прогавив появу нашого сина, то моя дружина б з мене потім шкуру зняла б, та повісила на стіну парадної зали, замість прикраси. Будьте певні, вона має сильний характер.
Трігве зайшовся сміхом, що швидше нагадував гуркіт грому. Фреір підтримав жарт гостя посміхнувшись. Фальк кивнув у бік свого сина, продовжуючи заходитися від сміху.
– І уявляєте? Коли я повернувся додому, то цей бешкетник, вирішив що в утробі матері йому краще і затримався там ще майже на день. А я ж такого кабана прогавив!
Цього разу усмішка Генрі була щирою. Бо таке порівняння пріорітетів здалося йому надто безглуздим. Розповіді правителя заходу не мали б кінця, якби не втрутилася леді Астрід. Вона піднялася з-за столу, і поважно схилила голову.
– Вибачте, мені вже час йти. Сьогодні було надто спекотно, боюся, головний біль посилиться, якщо затримаюся ще не на довго. – Вона обернулася, кивнувши доньці та лагідно посміхнулася. – Хельго, проведеш мене?
Фреір одразу ж підхопилася на ноги, і вже хотіла тікати аби де, лише б подалі від розповідей гостя. Та потім, наче згадавши про правила поведінки, вирівняла поставу, та покірно схилила голову.
– Звісно, мамо. – Її погляд перейшов на лордів. – Бажаю гарного вечора та доброї ночі, мілорди.
В бік Вестара Хельга намагалася не дивитися зайвий раз, та коли проходила повз, він ніби випадково торкнувся її руки. Від цього зухвалого жесту у неї перехопило подих. Здивовано поглянувши на юнака, дівчина раптом відчула, як починають горіти її щоки від дивного сорому, та якогось захвату. Невже юнак справді зробив це? Адже подібна поведінка неприпустима. В очах Фалька наче танцювали біси. Аби не затримуватися, Хельга прискорила кроки, наздоганяючи матір. Генрі, хоча і помітив вчинок Вестара, промовчав, спостерігаючи за реакцією доньки. Десь в глибині душі він сподівався, що цей політичний союз все ж переросте в щось більше, а тому був готовий закрити очі на порушення етикету.
Дівчина мовчки слідувала за матір'ю та її свитою, все ще роздумуючи над причиною такої поведінки вакарайця. Намагалася зрозуміти його мотиви та власне відношення до знайомста з ним. Було важко зізнатися собі в тому, що Фальк дійсно міг би зацікавити її, якщо б вони познайомилися за інших обставин.
Відпустивши служниць, Астрід запросила доньку до кімнати. Хельга не часто за останній час заходила в ці покої, тому розглядала все навколо, наче бачить вперше. Тут, у майстерні матері, панувала особлива атмосфера. Аромати олій, що змішувалися в якесь дивовижне поєднання, старий дерев'яний станок для пряжі, як завжди тримав полотно, на якому потроху вимальовався майбутній малюнок. В дитинстві Хельга потайки заходила сюди, а потім, кружляючи кімнатою, роздивлялася справжні скарби – нитки, лоскути тканин, різні камінці та вже змелену з них пудру, з котрої потім зроблять фарбу. Ось і зараз вигляд покоїв наче повернув її у далекі спогади дитинства.
Астрід пройшла кімнатою та зупинилася біля свого останнього творіння – гобелена. На ньому було зображено півострів Прад, наче це була велика мапа, настільки детально та чітко нитки формували кордони їх королівства. По центру виднівся герб з зображенням птаха.
– Ти добре трималася під час турніру. – Промовила жінка, торкаючись пальцями майстерного плетення ниток.
Хельга трохи зніяковіла, не очікуючи від матері такого компліменту. Особливо враховуючи, шо ця витівка могла принести багато проблем для її родини. Тому, не знаючи як реагувати, видавила просте "дякую". Та Астрід не хотіла полишати цю тему.
– Ти схожа на батька. Колись він був такий само нерозважливий, вчиняв не завжди добрі вчинки йдучі за власними емоціями та амбіціями. Не завжди приймав вірні рішення. Але життя та обставини змушують нас змінюватися. Сподіваюся, колись ти навчишься обдумувати свої дії, перш ніж їх робити.
Жінка обернулася з поблажливою посмішкою розглядаючи доньку.
– Ти так швидко виросла. Та в тобі все ще залишається та неслухняна дівчинка, котра йде проти правил. – Астрід підійшла до доньки і ніжно торкнулася її обличчя, – Але ти маєш навчитися бути більш відповідальною, пташко. Ми не завжди будемо поруч, аби захистити тебе. Колись, доля Наасу буде залежати від тебе, а тому треба в першу чергу думати про наслідки своїх рішень, вчитися передбачати їх.
Хельга, відчувши тепло доторку схилила обличчя до долоні матері, насолоджуючись такою рідкісною миттю.
– Я навчусь, обіцяю. Просто...
Астрід не дала договорити.
– Просто ти хотіла, аби тебе почули? – Серце Хельги стиснулося, адже мати потрапила точнісінько в ціль.
– Хотіла аби мене сприймали не лише як трофей.
Леді Фреір обійняла доньку.
– Повір, ти не трофей, і ніколи не станеш ним. Ти майбутня правителька цих земель. Ніхто не зможе посперечатися з твоїм правом. А тим паче після твого виступу сьогодні. Але свої таланти та вміння не завжди треба демонструвати. Краще мати їх в таємниці. Це здатне добряче здивувати суперника.
Відійшовши на кілька кроків, Астрід підхопила зі столу ніж для роботи з нитками, і швидно розвернувшись, запустила його точнісінько в одне з полотен, що висіло на деревяній стіні над ліжком. Гостре лезо встромилося точно в середину візерунка, проштрикнувши яблуко. Не очікуючи нічого подібного від матері, Хельга просто здивовано заклякла. Вона навіть не підозрювала про подібні навички жінки. Астрід завжди здавалася надто витонченою, для чогось подібного.
– Оце так! – Прошепотіла вона, все ще дивлячись широко розплющиними очима на матір.
– Я ж кажу, це може бути перевагою.
Хельга не могла повірити.
– Де ти навчилася такому?
Та Астрід тільки посміхнулася.
– Не тільки ти вважаєш, що жінки мають право вміти відстояти свою честь. – Жінка підморгнула, перш ніж продовжити. –Але я покликала тебе не для цього. Що думаєш щодо наших гостей?
Хельга скривилася, хоча і очікувала, що розмова врешті може перейти до цієї теми, та сподівалася, що подібні питання все ж оминуть її хоча б сьогодні.
– Лорд Трігве Фальк буває досить голосним. І явно охочий до спілкування та вихваляння.
Але, очевидно, що він пишається своїм статусом та Вакараї.
Намагаючись бути якомога дипломатичнішою та не надто різкою у висловлюваннях щодо Трігве, відповіла Хельга. Хоча на язиці крутилося зовсім інше. Лорд Вакараї дратував її. І своїми поглядами, і надто емоційними розповідями, котрі не мали жодного сенсу.
– Не можу не погодитися. Я переймалася, що мій головний біль врешті перетвориться в мігрень від його гучних розмов. А як щодо його сина?
Перед очима Фреір раптом повстали картинки з арени. Проникливі очі хлопця, що зазирали глибоко у душу. Його спокійний, і в той час впевнений голос, котрий, на щастя, відрізнявся від тембру батька. А ще ця нахабність, коли Вестар торкнувся її руки... Аби не думати про власну реакцію на подібне, Хельга відповіла перше, що прийшло в голову:
– Він нахабний та видається мені занадто непередбачуваним.
Астрід не стримала посмішки поглянувши на доньку.
– Отже, я думаю, ви знайдете спільну мову.
* * *
Світанок залив теплим сяйвом околиці, торкаючись горних хребтів, розбудив північ своїм доторком. Птахи вітали новий день стоголосими піснями, що розліталися між зеленими кронами. Ейнар схвильовано крутив в руках зірвану травинку, сидячи на землі поблизу зруйнованого млина. Повітря було ще приємно свіжим, пахло зеленню та квітами, вологою, що збиралася на листях намистинками роси. Поруч, біля однієї зі зруйнованих стін знаходився старий. Жрець стояв на колінах та тримаючи у руках дерев'яну миску наповнену водою, молився богам. Норст помітно нервував, поглядаючи у бік Колда. Звідси було видно лише частину міста та одну з веж. І табір людей, котрі приїхали звідусіль за покликом лорда. Він розростався з кожним днем, а намети множилися. Центральна дорога з брамою була по іншій стороні, і там людей було ще більше. Напруга в передочікуванні походу множилася з кожним днем. І з кожним новим ранком Ейнар все більше відчував, як його душить те, що відбувається навколо. Наче невидимі кайдани, котрі щільно стягуть крила, з кожним днем все глибше в'їдаються в тіло дракона, позбавляючи його можливості літати.
Аж ось він побачив, що до них наближається невисока фігура з кошиком в руках, з якого визирали квіти та різні трави. Плащ надійно приховував обличчя, але серце Норста прискорило темп. Він знав кого побачить там, під капюшоном. Спостерігаючи за невпевненим поступом, він підхопився та щиро посміхнувся. Іда випадково наступила на поли довгого плаща, і ледь не впала, лише в останню мить втримавши рівновагу. Це було так схоже на неї. Ейнар щоразу дивувався, як так сталося, що його серце заполонили думки саме про цю дівчину. Що серед усіх дівчат в Колді, його увага неодмінно концентрується на цій рудій та тендітній служниці. Чи так він міг уявити для себе кохання? Напевно, що так. Бо більш світлого та щирого почуття не відчував ніколи. Він поспішив вперед, простягнувши руку до Іди, і допомагаючи їй пройти стежкою, оберігаючи її від гілля.
– Я прийшла, як ти і просив. Це було складніше, ніж я думала, але я сказала, що йду збирати трави для лікувальної мазі, що знадобиться для воїнів, і мене пропустили.
Вона скинула капюшон, і посміхнулася. Дівоча рука легко стискала його пальці. Та побачивши поблизу старого млина жерця, Іда трохи сповільнила кроки.
– Хто цей чоловік?
В голосі почулося здивування та страх. Не даремно, адже зараз на півночі було неспокійно, і дівчина до кожного незнайомця ставилася з підозрою. Помітивши, що він вдягнений у ритуальні одежі, руда ще більше розгубилася.
– Це жрець. – Спокійно відповів Ейнар, тримаючи інтригу, та в його душі зараз панувала така дивна легкість.
Іда зупинилася, знову стиснувши пальці Норста, її руки затремтіли. Ейнар обернувся. Очі рудої зараз були сповнені якогось невимовного захвату, та розгубленості.
– Але навіщо він тут? – хвилювання розтеклося по тілу від божевільної думки.
Вона боялася навіть пошепки запитати про те, про що думала. Боялась навіть уявити подібне. Особливо після того всього, що сталося між ними вночі, після тієї розмови. Бо якщо є в світі місце безкрайнього щастя, то певно зараз вона віднайшла до нього шлях у своїй душі.
– Я хочу одружитися з тобою, Ідо. Сьогодні. Чи погодися стати мені за дружину? – Голос Норста видавався трохи хриплим, тремтів, зриваючись пошепки на останніх словах.
Ейнар ніколи ще так не хвилювався. Безліч разів за цей ранок він прокрутив ці слова в своїй голові, але ледь зміг їх промовити. Іда дивилася на нього широкорозплющеними очима і навіть затримала подих. Пауза затягнулася і Норст відчув, як вся сміливість його вчинку швидко випаровується, з кожною секундою. На очах дівчини виступили сльози, і він так злякався, що вона відмовить, що по спині пробіг холодний доторк паніки. Маленька прозора крапелька прослизнула по щоці, залишивши по собі вологий слід на шкірі. В цю мить Ейнар вже повільно помер. Якщо зараз вона скаже "ні"? Губи Іди затремтіли так само, як тремтіло серце в дівочомі тілі.
– Плачеш? Я... Якщо ти... – В голові був такий хаос, що він ледь міг скласти слова в речення. – Я не змушую. Можеш відмовитися... Я...
Іда хитнула головою, наче розбиваючи залишки надії. Та раптом істерично пирхнула сміхом, змушуючи Норста ще більше розгубитися.
– Дурень... – Сльози вже нестримно текли по обличчю дівчини. – Як міг подумати, що я відмовлю?
Сенс останньої фрази не одразу дійшов до свідомості.
– То ти? – Серце, що ще хвилину тому видавалося стиснутим тугими нитками, наче знову повернулося до життя. Забилося ще швидше. – Ти погодилася?
Іда кивнула.
– Звісно.
Окови, що сковували його, спали. Ейнар стиснув її у своїх обіймах, відчуваючи себе найщасливішою людиною у світі. Обсипаючи солоні від сліз щоки Іди поцілунками, він не міг зупинитися. Хотів аби цей момент тривав вічність. Та ось до них підійшов жрець. Старий явно почувався ніяково, тому намагався не дивитися на Норста. Геть не очікуючи від нього чогось подібного. Але якщо вони збираються провести обряд, то потрібно діяти.
– Якщо ви готові, то можемо починати. – Врешті промовив він, простягаючи до дівчини руку.
Усміхнена і щаслива, Іда рушила за жерцем, поглядаючи закоханим поглядом на свого майбутнього чоловіка. Скинула плаща, аби той не заважав. Звісно, у неї не було ошатної сукні для такої події, але це здавалося неважливим. Жрець опустився на коліна, вказуючи руками, де мають знаходитися молоді. Ейнар слухняно сів на відведене місце, не спускаючи погляду з рудої, котра так само стала навколішки перед старим млином. Старий почав молитву до предків прохаючи благословення для цього союзу. Він не міг відмовити спадкоємцю. Був в неоплатному боргу перед ним, за спасіння власного сина. Хоча і розумів, який ризик несе ця церемонія. Певно, ніколи б не погодився на подібне в іншій ситуації.
Після перших поклонінь богам, настав час до головного. Підвівшись, жрець обійшов пару, зупиняючись за їхніми спинами. І продовжуючи казати хвали до предків підніс чашу над їх головами. І тільки тоді поставив ємність з водою на землю. Ейнар та Іда розвернулися один до одного, і старий знову опустився на коліна.
– Як сонце щодня встає на небосхилі, так і ваше кохання хай живе вічно.
З цими словами він простягнув руку, в яку Норст вклав свого ножа.
– Як вода, хай ваші думки будуть чистими.
Він окунув лезо в чашу, продовжуючи звертатися до духів.
– Як є безмежною сила Богів, так і ваша віра не матиме меж.
Ейнар простягнув долоню, і жрець зробив на ній надріз. Червона кров швидко стекла краплею по шкірі, і впала, розчиняючись на поверхні води. Далі настала черга Іди, котра так само занесла руку над чашею, спостерігаючи, як її кров змішується, розчиняється в ній.
– Об'єднані кров'ю, – з цими словами жрець підніс руку Ейнара до обличчя Іди, і вона покірно злизала кров з його долоні, – пов'язані долею.
Норст зробив те саме, злизуючи кров з долоні дівчини. На його вустах залишився червоний слід, і хлопець провів язиком, аби не залишити жодної краплі. Старий повторив необхідні слова. А потім, скріпив руки подружжя, перев'язуючи скривавлені долоні своїм поясом.
– Нині ви є чоловіком та дружиною перед Богами та цілим світом.
Ейнар ніколи не почувався так, як в цей момент. Віднині вони з Ідою подружжя. І ніщо в цьому світі не може стати між ними.
Діставши з мішочка, котрий висів на шиї, зерна, жрець кинув їх в чашу з водою, промовляючи хвалу духам родючості. А потім простягнув чашу до Ейнара.
– Хай сімя твоє буде таким само родючим. І дарують Боги нащадків, котрі стануть спадкоємцями півночі, і законів наших.
Норст зробив кілька ковтків, як того потребувал ритуал.
– І хай росте в чреві дитя, як проростає це зерно навесні. І подаруєш ти чоловіку своєму багато здорових дітей.
Він взяв чашу, і підніс до обличчя Іди. Вона посміхнулася і також відпила воду, ковтнувши кілька зернят.
– І хай великі завжди будуть з вами.
Церемонію було завершено. Наостанок, Ейнар простягнув своїй дружині каблучку, котру скрутив власноруч з тоненькою лози. Він пообіцяв собі, що колись обов'язково подарує їй справжню прикрасу. Таку, як була в його матері, або навіть кращу. Колись, коли вони будуть вільними, він докладе всіх зусиль, аби Іда була щасливо та знаною леді. А зараз тільки може запропонувати їй власне серце, з надією, що цього буде достатньо поки що. Шкода, що вони не можуть влаштувати гідного весілля, вартого справжнього спадкоємця Колду. Та Норст взяв за мету, колись обов'язково провести справжнє свято. Де поруч з ним, на троні посяде його обраниця. Де Колд більше не буде цим похмурим лякаючим місцем.
Ренгволд не безсмертний. А тому, Ейнар лише сподівався, що колись настане той час, коли він повернеться сюди і пред'явить свої права на престол.
Після проведення обряду, жрець поспішив піти. Він хвилювався, що мусив залишити свого сина одного. І остерігався, що каліку знову можуть помітити вартові. Окрім цього, мусив підготуватися до втечі, котра відбудеться за кілька годин. А це не просто реалізувати, враховуючи всі обставини. Та Ейнар запевняв старого, що докладе всіх можливих зусиль, аби допомогти їм вибратися з Колду.
Коли жрець пішов, Норст обернувся до своєї дружини, обіймаючи її. Не силу повірити, що це справді відбулося. Що тепер його доля пов'язана з цією дивакуватою дівчиною, котра нещадно полонила і його думки, і його серце. Тепер ніхто не міг стати між ними. Ейнар поцілував Іду, вкладаючи у цей поцілунок всі свої почуття. Те, що він не міг висловити словами. І вона відповідала так само віддано.
Та, нажаль, святкувати та провести день разом вони не мали змоги. Аби не привертати зайвої уваги до власної відсутності, вони мали прожити цей день і надалі займаючись буденними справами.
– Я мушу повернутися. Скоро дівчата зберуться аби допомагати у підготовці до походу. Якщо мене не буде, боюся, це породить нові чутки.
Ейнар не стримав посмішки. Іда виглядала такою ніжною та наївною, що не можна було стримати емоцій. Погляд її очей, те кумедне ластовиння на носі та щоках, що з приходом теплих днів стало ще помітнішим. Він замилувався нею.
– Нові? А що є якісь старі чутки, котрих я не знаю? – Його голос пролунав надто самовпевнено, а рука опустилася з талії нижче, погладжуючи стегно.
Іда зашарілася, пригадуючи, як нещодавно додоні Ейнара торкалися її оголеної шкіри під спідницею. Але аби відігнати ці думки, тільки махнула рукою і усміхнулася.
– Ти ж знаєш, люди люблять поговорити. Вважають мене дивакуватою.
Норст тільки притягнув дівчину ближче, залишивши цілунок на кінчику її носа.
– Ти найдивакуватіша дівчина, котру я зустрічав. Тому і обрав тебе, бо ти не така, як інші.
Сприймаючи це як комплімент, вона знову сором'язливо опустила очі. І аби не затримуватися надто довго, підхопила кошик та плащ.
– Мушу бігти, коханий. Зустрінемося вночі.
Привставши на носочки, вона поцілувала його, і поспішила до стежки, котра звивалася вдалечінь, аж до самого Колду.
– Я буду чекати тебе.
Вона лишень обернулася і махнула на прощання. Ейнар залишився стояти поблизу млина. Окрилений почуттями та сповнений щастя. Сяючі очі дівчини, її посмішка – найкращий подарунок долі. Надія на справжнє щастя, котрого Норст ніколи не знав. Це було ваєливішим за все.
Весь день Іда не могла стримати легку посмішку. Працювала разом з іншими, та думками була далеко-далеко. Звісно, вона нікому не могла розповісти про причину свого гарного настрою. Служниці кидали на неї зацікавлені погляди, проте ніхто не намагався залізти в душу. Певно, те, що вона не мала близьких подруг, зараз було лише на руку. Тим легше буде покинути тут все, та податися світ за очі разом з чоловіком в пошуках своєї долі. Сум змушував її відчувати провину тільки тоді, коли думала про матір. Але дівчина сподівалася, що жінка все зрозуміє. Вона не допитувалася, не намагалася втручатися в її життя, та якось під час збору трав тихо сказала, що Ейнар видається їй гарним парубком. Їх розмова була короткою, та ті кілька фраз значили більше аніж довгі балачки. Чомусь, Іді здавалося, що її мати знає набагато більше, тільки не говорить та не питає про це. Єдине, що вона якось додала між слів, щоб вона була обережною. І Іда намагалася слідувати цій пораді.
Ось і зараз вона намагалася продумати кожний майбутній крок. Враховуючи її везіння та спритність, важко було покладатися на них. Плащ, як і планувала, на зворотньому шляху залишила неподалік від однієї з брам, за бочкою біля майстерні. Ще зранку зібрала необхідні речі, зв'язавши їх в вузол та віднесла до схованки. А хліб, котрий був на сніданок, обережно склала в тканину, ховаючи до інших речей. На протязі дня вона встигла дістати ще жменю фасолі та сушених яблук, котрі сховала у кишенях спідниці.
Гостре лезо пройшо вздовж тканини розрізаючи її навпіл. Вона, та ще кілька мододеньких дівчат, котрим за ледве виповнилося дванадцять, займалися приготуванням необхідних відрізків, котрі могли б знадобитися, аби закрити рани пораненим. Непомітно для інших, Іда вклала кілька шматків і собі до кишені. Про всяк випадок. Вона зосередилася на справі, знову відлітаючи думками далеко за межі Колду. Хотілося вірити, що все буде добре.
Дівчина навіть непомічала надто зосередженого погляду у її бік. Мальнор зупинився поблизу, кинувши на дерев'яну дошку, котра слугувала за стільницю, цілий змоток тканини.
– Не розслабляйтеся, дівчата. Комусь це може потім коштувати життя.
Одна зі служниць підморгнула йому, звабливо посміхнувшись, і прийнялася за роботу ще завзятіше, перехопивши довгий лоскут з рук Іди. Та руда геть нічого не помічала навкруги. Вона працювала механічно, пірнувши у власні мрії з головою. Уявляла, як вони з Ейнаром разом, як вони живуть в іншому місці. І чекала заповітної хвилини воз'єднання вночі.
День видавався безкінечним. Робота хоча і не була фізично важкою сьогодні, та все ж потребувала певних зусиль. Через брак їжі в Колді через прибуття такої кількості людей, обід був досить скромним. Хельга стояла в черзі разом з іншими, очікуючи на свою порцію. Мальнор став позаду неї, приобнімаючи ту саму служницю, котра ще кілька годин тому пускала йому бісики. Черга рухалася повільно, бо люди не поспішали ставати до роботи. Останні тижні встигли кожного втомити. Тому обідня перерва була чи не найжаданішим періодом на протязі дня, окрім, звичайно, ночі.
Біля виходу з кухні поставили стіл, на якому стояв казан з їжею. Кухарка з ще однією помічницею, насипали їжу в дерев'яні миски і подавали робітникам. Іда виглядала матір, котра також працювала на кухні, та жінку не було видно. Вочевидь, вона була зайнята приготуванням їжі для лорда і радників. Руда з сумом опустила очі. Вона сподівалася, хоч не на довго побачитися з матір'ю, адже все ще відчувала перед нею провину за те, що мала покинути її. Настала черга Іди, і вона простягнула руку, беручи тарілку з рідкою поживою. На дні плавало кілька шматків овочів, лист капусти і декілька розварених зернин каші. Така їжа не відрізнялася ні смаковими, ні поживними якостями, та все ж краще ніж нічого. Враховуючи, що їм пощастило працювати при палаці, а мама поралася на кухні, вони не погано давали ради та не голодували навіть взимку. На відміну для більшості селян, для яких цей період був складним випробуванням. Іда не раз бачила, як нещасні та голодні, вони замерзали на скутих холодом вулицях.
Думки полинули знову до їх з Ейнаром рішення втікати. Чи зможуть вони віднайти собі місце, чи їх чекає така ж участь, як і більшість знедолених? Від цього раптом стало страшно, і тільки зараз дівчина усвідомила, наскільки ризиковану ідею вони затіяли. Але відступати було ще гірше. Що буде, коли лорд дізнається про їх відносини? На неї чекатиме кара гірша ніж голодна смерть. А що стане з матір'ю? Ні! Якщо є шанс, хоч мізерний, вони мають ним скористатися. Якщо не поїдуть сьогодні, то чи вдасться щось подібне потім? Судячи з розмов між вояками, перший загін розвідників рушить до Хексе вже за тиждень. Війна занадто близько, аби сподіватися, що попереду їх чекають гарні часи.
Взявши тарілку, руда рушила до інших служниць, що вже розпочали обід. Опустившись просто на землю, Іда піднесла ємність до вуст, і відпила трохи рідини. Суп не був смачним, нагадуючи радше чай з капустним листом. Тож зробивши ковток, вона скривилася. Але розуміла, що це, можливо, останній суп на найближчий час. Наврядчи вона зможе приготувати щось навіть схоже після втечі.
Тому доїла порцію до останньої краплини, і обережно підхопивши пальцями зернята, що прилипли до дна, кинула їх до рота.
Друга половина дня минула трохе швидше. На відміну від нарізання тканини, зараз зайняття приносило їй більше задоволення і добре відволікало від зайвих думок. Тримаючи в руках перев'язаний жмут козячої шерсті, дівчина вмокнула його в білу фарбу, зроблену з перетертого гірського каменю, котрий видобувають у підніжжя драконячого хребта, та суміші топленого овечого жиру і провела лінію на дерев'яному щиті, залишаючи слід на поверхні білі лінії.
Потім знову окунула шерсть у ємність, та не розрахувала сили, і надто натиснула. На її пальцях залишився маслянистий білий слід фарби. Інша служниця поспішила додати лінію іншим кольором – зробленого з молотої сажі та олії. Щити будо висталено на сонце, аби ті встигли просохнути до ночі.
Іда кинула погляд на небо, що вже почало потроху брати собі помаранчеві відтінки наближення вечора. Серце зайшлося від хвилювання. Вже зовсім скоро день добіжить кінця, а люди рушать за браму.
Пройшло не меньш ніж дві години. І коли почало сутеніти, руда відклала осторонь ємність з фарбою, витираючи руки просто об фартух. Робота була завершена, та для неї все тільки починалося. Саме час вирушати. Озирнувшись, вона вона кивнула одній з дівчат:
– Піду перекажу майстру, що на завтра потребуємо ще фарби. Можливо встигне намішати колір.
Служниця кивнула, перевіряючи щити, котрі вже встигли висохнути, і повернулася до роботи, аби швидше завершити її. Впевнившись, що ніхто не звертає уваги Іда поспішила вздовж головної вулиці. Оминувши будиночок майстра, вона рушила до схованки, де залишила свої речі. І накинувши плаща, приєдналася до групи робітників, що вже рушили з міста до табору. Всередині все тремтяло від хвилювання, ноги видавалися слабкими. Особливо коли її окликнув один з вартових. В ту мить Іді здалося, що все пішло не так, і зараз її схоплять на горячому. Звісно, окрім них з Ейнаром, ніхто і не здогадувався про карколомний план. Ніхто не звернув би увагу на служницю. Ніхто б не запідозрив нічого злого. Та все ж від переживань не будо де подітися. Вартовий підійшов ближче і дівчина опустила голову нижче, аби він не побачив її обличчя. Та того мало цікавила її персона. Чоловік обійшов повз неї та став біля однієї з дівчат, що також збиралися до тимчасового пристанку. Про що вони розмовляли Іда не чула. Прискоривши крок, вона втікала. На подив, вийти за браму виявилося не складно. Так само, як і пройти вздовж поселення.
Що далі Іда відходила від Колду, тим сильніше її переповнював захват. Їй вдалося! Вдалося подолати той хвилюючий відрізок шляху, котрий міг би загрожувати їх плану. До волі залишилося зовсім трохи. Вона летіла вперед до заповітної цілі, до місця зустрічі мов на крилах. Вже уявляла, як скоро опиниться у обіймах коханого і всі їх мрії здійсняться. Залишилося зовсім трохи.
Попереду з'явилася напівзруйнована стіна старого муру. Он ген вже неподалік можна було б розгледіти і креслатий дуб. Вже зовсім близько. Підхопивши спідницю, аби випадково не перечепитися в сутінках, Іда прискорилася. Вона майже бігла. Мур був вже поруч, коли в грудях почадо пекти від швидкого темпу. Трохи сповільнившись, Іда з щирою посмішкою рушила вперед. Пройшла крізь великий прохід і вже бачила перед собою дерево, біля якого було умовлено зустрітися. У вухах стукало від нещодавнього бігу.
Вона не почула кроків, котрі наближалися у її бік. Та сповільнилася, наче відчула чужу присутність, раптом почувши прилил якогось дивного передчуття небезпеки. Та в ту мить, коли обернулася, удар по голові оглушив. Все моментально поплило, розмилося, світ захитався і зник у непроникній темряві.
Трігве - то чисто дядько або дід на сімейному застіллі, що постійно травить байки. Цей дід має свої веселі історії, і все ж нехай ото Генрі страждає за вибрики своєї доньки, слухаючи Трігве 🤣 Астрід відкрилася з нового боку і, особисто мене, дуже вразила. Має гострий розум, трішки язик, а ще гострий ніж десь у рукаві або кишені сукні. Неймовірна жінка. Хельга успадкувала найкращі риси обох.
Чекаю, коли Вестар та Хельга зустрінуться сам на сам. Це буде зустріч двох вогнів і Хельга точно розкаже йому, що думає про заміжжя і про те, що він руки до неї тягне 😂 Певна, що і хлопець не буде просто стояти і слухати то все. Тому і чекаю з особливим нетерпінням 😏
Ви показали нам черговий ритуал із традицій Колду, тут зрозуміла, що у них майже кожен пов'язаний з кров'ю. Це насправді зрозуміло, бо кров має чи не найбільшу силу та значення для людини і вищих сил також. Але моментами ловила себе на думці, що це виглядає трішки моторошно. Але і дуже добре передає атмосферу всього королівства.
Сцена одруження для мене була дуже зворушливою. Я боялася, що у них не вийде оскільки Мальнор розпатякав про їх план, але згадала, що про це Ейнар не говорив вголос. Тому я надзвичайно рада, що у них вийшло, що вони пішли за покликом свого серця ❤️
Епізод зі згадкою людей, які просто замерзали від холоду та голоду на вулицях Колду, вчергове показує, який поганий Ренгволд правитель, як же йому байдуже на людей. Чекаю, коли його в поході настигне стріла, і необов'язково ворожа.
Після успіху з одруженням, я повірила, що у них вийде утекти, але про це Мальнор точно розказав. І тепер навіть страшно уявити, що буде далі, знаючи ставлення Норста до свого нащадка Я водночас дуже чекаю новий розділ, бо хочу побачити Вестара з Хельгою, але і боюся дізнатися, що буде з Ейнаром та Ідою. Викликаєте цілий ураган емоцій, і все ж дуже чекаю новий розділ ❤️