#DreamSMP #Dream #GeorgeNotFound #Смертьголовногогероя #В #M #Завершено #Міні
Оригінал: https://archiveofourown.org/works/34722832?view_adult=true
Дрім завжди робив все для Джорджа. Час зробити це для нього.
З самого початку це завжди був Дрім.
Вони зустрілись настільки давно, зо Джордж навіть не міг сказати, як саме. Він навіть не знав на якому сервері. Єдине що він міг пригадати точно це жарт Сапнапе про те як вони тисли одне одному руки ніби на діловій зустрічі. Від цього вуха завжди червоніли і він був до біса щасливий що завжди носив окуляри.
Не знадобилось багато часу, щоб звикнути до такої компанії чи то у полюваннях за винагородами, чи в зборі матеріалів для табору. Вони ніколи не говорили про свої сховки, але він майже впевнений, що Дрім знає де вони зробили їх. А от йому і Сапнапу знайти базу Дріма так і не вдалось.
Вони троє стали досить близкими, але це ніколи не йшло у рівень з тим що було між ним і Дрімом.
Спочатку на це навіть сильних натяків не буле, лише невеликі послуги тут чи там, предмети якщо той губив щось. Він ніколи не звертав на це уваги, але завжди коли Сапнап скаржився на зламаний меч Дрім лише сміявся та відправляв того робити новий самотужки. Так, звернув увагу на зайве залізо у його скрині, але у нього було замало доказів щоб сказати хто його туди додав. Обидва проігнорували це, і Сапнап просто переробив свої інструменти. Але це змусило задуматись над тим з якою людиною він здружився.
Дрім завжди був щедрий на ресурси і тим паче тримав він їх всіх в одній купі. Сапнап навіть жартував, що його ресурси безмежні і він мабуть адмін, чи хтось ще. Джордж помітив як иой зі сміхом швидко змінив тему.
Вперше Дрім відкрив своє обличчя після полювання між ними трьома. Усі троє вибрались у надземний світ впавши у обійми м’якої трами, що лоскотала обличчя, коли троє намагались перевести дух.
Дрім знову сміявся як той закипаючий чайник, Джоррдж певний що ніколи не звикне до цього, але уявити своє життя без цього вже точно не зможе.
- Та, так дихати нічим, - промовив він, перш ніж відстібнути ремінь на голові й всістись, ообережно поклавши маску на коліна. Він глибоко вдихнув, Джордж не думає, що зможе забути це обличчя хоч колись. Не було ніякої розмови, чи яскравої реакції, просто визнання довіри між ними трьома. Сапнап та він були трохи шоковані, можливо збентежені, що він був настільки засмаглий, хоча він ніколи не знімав цю маску з обличчя.
Після цього дня не сказати, що щось сильно змінилось, але вже точно не було як раніше. Дрім легше знімав маску, легше розділяв свої секрети і навіть показав їм свою базу. Це не було в пеклі, як вони обидва думали раніше, замість цього їх зустрів невеликий, але грандіозний таємний хід, побудований під товстим стовбуром поваленого ясену. Внутрішні стіни були вкриті обробленим кварцом і чорним каменем, жовтувате сяйво ліхтарів створювало освітлення над рамами картин та речей. М’яко кажучи це було красиво. Їхні спроби похвалити того що він знов натягнув маску приховуючи тремтливу, збентежену посмішку спокійною намальованою. Тоді він нарешті зрозумів, чому дрім завжди носив її: щоб приховати емоції, якими могли легко скористатись. Невдовзі він підійшов до них, відхиливши маску в бік та нервово потираючи руки та запитуючи чи не хочуть вони жити разом. Вони згодились майже відразу пожартувавши про те що ніхто з них насправді і не мав дому. Вони збудували будинок разом, втрьох. Ну, можливо матеріали збирав Дрім, поки Джордж і Сапнап кидались один в одного палицями, але вони працювали. Результат був трохи замалим для них трьох і всіх речей, але він був стійким і був домом. Джордж допоміг вирізати узор на гладкій дерев’яній рамі дверей. Він досі не впевнений чи помітив Дрім маленьке сердечко, що було вирізано біля посмішки. Їхні відносини дещо змінились після цього.
Дрім частенько наполягав на тому, щоб робити практично все для Джорджа, доволі часто вислуховуючи підколи від Сапнапа. Він завжди відмахувався, було дуже весело спостерігати на те, як Дрім награно ображався щоразу, коли Сапнап піднімав цю тему.
- Я не збочинець! – запевняв він, піднявши руку до чола. – Я що, не можу допомгти другу?
На це завжди була відповідь, що Дрім ніколи не робив такого для Сапнапу, а за цим слідувало заперечення, що він просто був дурнем. Це завжди викликало сміх у трьох, і після цього Дрім завжди давав щось йому, зазвичай якусь гарну зброю. Інколи, міг власноруч зробити їм новий набір нетеритових інструментів, з складним, чарівним різьбленням. Джордж завжди хотів якось відплатити, але той завжди відмовлявся, чи знаходив найлегший вид допомоги, для нього. Зазвичай це обмежувалося полюваннями вдвох, або будування чогось безцільного на подвір’ї.
Один раз той в жарт попросив оплату поцілунком. Хто ж знав, що той підніметься навшпиньки і дійсно поцілує того.
Ситуація наростала потроху. Маленькі поцілунки стали помітнішими, малі поштовхи перетворились в обійми. Сапнап ніколи не був присутнім у таких моментах, але здавалось він помітив що щось відбувається. Він кидав Джорджу здивовані погляди, очікуючи відповіді на запитання, але відповіді він ніколи не відповів би.
Перший раз, коли Дрім заявив Джорджу що любить його з іншої кімнати почувся гучний викрик:
- Я так і знав! – до них вдерся Сапнап з широкою усмішкою. – Я цілу вічність чекав, доки це станеться.
Дрім скрутився, обличчя почервоніло, він був збентежений такими діями. Він майже натягнув маску, але Джордж встиг зупинити його, він тільки зараз помітив що їх пальці були досі зчеплені.
Він не міг знайти у спогадах ту тонку зміну, Джордж не був упевнений коли усе пішло не так. Скоріш за все з того моменту коли Дрім перестав знімати маску навіть наодинці. Сервер що вони створили, вийшов з ладу. Мешканці були непокірними та бунтівними, останнім часом здавалось він не міг довіряти навіть найближчим друзям. Він відмовився зняти її, навіть для Джорджа, але тоді хлопець зкинув все це на параною. Дрім залишився таким же ніжним, як і раніше, це читалось у кожній дрібниці зробленій ним, Джордж навіть не думав що щось не так. Навіть коли усі дії кричали що щось не так.
Незадовго до вигнання Томмі, вони набрались рішучості обговорити його останні дії та дивну поведінку. Анексія дисків, погрози дітям, розмущенним у державних установах. Це було не правильно.
Дрім відштовхнув їх, він завжди так робив коли відчував себе вразливий. Відштовхнув їхню турботу використавши ті самі виправдання, що й до того. Лише тоді Джордж зрозумів, що насправді не знає його. Дрім змінився і він не зміг цього помітити і тепер все вже точно не буде як раніше.
Але Джордж спробував. Він все ще намагався втримати останню нитку стосунків, зтворених на взаємній довірі, навіть якщо вона вже була не такою взаємною. Це не було легко. Він вже не бачив того хлопця, що ховався на базі, чи збирав ресурси власноруч не використовуючи громіздкі ферми, як решта серверу. Він мабуть використав їх, чи сховав десь далеко від кордонів SMP разом з одним із його невідкритих сховків.
Найгірше було те, що Дрім був адміністратором, про що Джордж дізнався перед тим як все пішло шкереберть. Тоді він не знав про сурові правила яких вони повинні були дотримуватись, все-таки Дрім не дотримався жодного. Озираючись на це тепер, він зрозумів, що ця таємниця була відкрита в останній раз коли той зняв свою маску.
- Я адміністратор, Джордж. – він говорив це тихо, коли вони сиділи на пляжі недалеко від кордонів серверу. Джордж невпевнено дивися на зсунуту в бік маску.
- Що?
- Я адміністратор. – Дрім повернувся в бік щоб зустрітись з чужими очима. – Справді, треба було сказати раніше. – Джордж міцно стиснув його руку. Навіть знаючи наскільки небезпечно було навіть давати малий шанс цьому факту дійти до інших, Джорджу було неприємно знати, що Дрім так довго тягнув.
- Чому тепер? – запитав він. – Чому мені? – посмішка на обличчі Дріма була дещо неприємною.
- Якщо комусь й казати про це, то саме тобі, це завжди був ти. – його погляд повернувся до піщаного берегу. – І якщо щось трапиться, я маю бути впевненим що ти знає як діяти.
Саме після цих слів Джордж штовхнув того, хлопець впав на пісок. Він притис того до землі вдивляючись у здивовані очі, він розгубив всі слова.
- Все буде добре. – пообіцяв він. – Доки я тут, з тобою все буде гаразд – на обличчі хлопця з’явилась посмішка.
- Боже Джордж, ніколи не думав що ти можеш домінувати.
- Дрім! – він спалахнув багряним рум’янцем, негайно відступаючи. – Ти нестерпний! – Дрім піднявся на ліктях посміюючись, але це не тривало довго. Щось у виразі обличчя різко змінився, сміх зник і він повністю піднявся натягнувши намальовану посмішку назад.
- Дрім?
- Мені час йти. Побачимось. – він пішов, у всіх значеннях цього слова.
Вони майже не зустрічались до останньої сварки, коли все остаточно обірвалось. Джордж перестав виправдовувати себе, чи тирана яким став Дрім. Було багато крику, в більшості від Джорджа, але й від другого немало, що більшість спогадів з інциденту він навіть не мав. Нажаль в пам’яті вбилось найгірше.
Він пам’ятав, як той кричав про заслання дитини заради нього, приводом мучити підлітка стало невелике горе. Він пам’ятав крики про диски та те як Дрім вкрав те невелике, що приносило радість. Він пам’ятав яким обуреним був той нагадуючи у відповідь, що на цьому сервері лише три правила і Томмі порушив два з них.
Він згадав як Дрім обірвав все що залишилось від їх стосунків.
- Я перестав турбуватись про все окрім серверу, Джордже! Час і тобі перстати жити минулим і шукати собі місце де інде, воно точно не зі мною!
Він не зупиняв Дріма, коли той пішов, але промив останню річ, коли той виходив з дверей.
- Ніяких зв’язків, так? – і на його жах Дрім відпові.
- Ніяких.
Незважаючи назусилля він не міг абстрагуватись від тих милих та чутливих моментів яки в них були і поводитись з Дрімом лише як з тираном-адміністратором. Він пам’ятав як вони після полювань лежали на траві, рвучко хапаючи повітря, стичкаючи руки один одного ніби то був рятувальний круг. Ті подорож верхи, по долинам. Одного разу інший адміністратор перетворив Дріма на собаку і їм довелось чекати доки це не припинить дію. То був дуже чудернацький ранок, але той ранок був з людиною яку він знав і до втрати якої він досі не звик.
Однак, не дивлячись на те що він не був здатний відпустити його, він був не проти коли всі прийняли рішення кинути Дріма до сховища Пандори. Він був не проти, але всеодно приходив кожного дня до в’язниці впритул до осидіанових стін намагаючись потрапити всередину. Він ніколи не перетинав їх, навіть після місяців де Дрім зостався без компанії. Невдовзі після цього його розум відключився і він заснув.( обожнюю його сюжетну гілку в арці Пандори, він тупо проспав все:))
Джордж досі не міг сказати наскільки довгим був цей сон. Сапнап так і не дав точної відповідді, та й скільки разів він би не прокидався, він був розгубленив, непостійний, злий і згодом знову впадав у цей занадто довгий сон. Вони разом звели королівство Кіноко, безпечне місце для них обох і сну без турбот про війни чи кровопролиття.
Однак зараз його мрії привели його по іронії долі до Дріма. Розум відкопав старий спогад, який він так старанно губив. Невдовзі до нього приєднався другий адмін серверу евдовзі до нього приєднався другий адмін серверу ДрімXD, і, здавалося нічого не змінилось.
Але він повинен був збагнути, що сни не тривають довго.
Минуло десять довгих місяців, відколи Дрім був замкнений у в’язниці, десять місяців суму за людиною яка майже не існувала. Джордж все ще любив його, хоч як би боляче не було це визнавати і він хотів знати чи спарцювала в’язниця. Чи змінився він накраще.
Чи повернеться його Дрім.
День коли він наважився відвідати в’язницю був похмурим, сіре небо погрожувало близкавками спалити ще одне дерево чи будівлю. Джордж ліниво обдумував, чи скористається… Він лініво міркував, чи скористається хтось нагодою, щоб полювати на голову з тризубом, що прямує.
Він йшов стежкою до входу, як і всі ті рази до цього, але тепер він прямував до головного входу, ступаючи на територію Пандори вперше. Портал не був активним, тому він натиснув на кнопку виклику біля порожньої рами.
- Це Охорнець. – майже миттєво пролунав голос Сема. - З ким я розмовляю?
- Джордж. – він нервово ворухнувся возячись із пальцями. Це була погана ідея. – Чи можу я відвідати Дріма? – мить вагання і Сем відповів.
- Візити наразі під забороною.
- Перепрошую? – Джордж був трохи здивований.
- Пробач Джордж. – голос Сема пом’якшився. – Я не можи пустити тебе до Дріму зараз.
- О, - він переминався з носків на п’ятки. – Я можу зайти пізніше чи як? Час прийомів збіг?
- Ми не допускаємо відвідувачів, крапка, - повідомив йому Сем. – Ти не зможеш…
- Сем! - Джордж завмер, другий голос лунав з динаміку. – Я закінчив, насьогдні!
- Хто це…
- Куакеті. Він мій партнер по справі, - швидко запевнив Сем. – Він допомагає з охороною в’язниці.
- Звучав він як відвідувач, Сем, - Джордж обмірковував, як наполягти на своєму ліпше, щоб Сем прислухався. – Сем, я не бачив його десять місяців. Я просто хочу знати як він, лише один раз.
Майже ціла хвилина мовчання. Джордж думав, що його зусилля марні і Сем вже завершив розмову, але з динаміку знов почувся тріск.
- Ні слова про Квакеті, чи про те що ти бачив у в’язниці, і я впущу тебе. Згода?
- Згоден. Дякую, Сем.
Портал запрацював. Він аж підстрибнув від такої різької появи.
- Перейди у портал. – він проігнорував «Не дякуй наперед», до якого треба було прислухатись. Сем провів Джорджа через численні перевірки та обшуки. Він не дозволив йому залишити зброю(конфіскація ножиць була неочікуванною) але, на відміну від того що розповідали Сапнап, Сем залишив йому їжу, золоті яблука, навіть декілька зіль, що він мав при собі. Він не міг зрозуміти, що змінилось.
Здавалося, минуло багато років відтоді, як він стояв на кам’яно цегляній платформі, обличчям до лавової завіси, що, як він знав, вела до камери Дріма. Просто стояти поряд із нею було нестерпно спекотно; він навіть куртку зтягнув. Джордж не міг уявити що це могло зробити з дрімом протягом майже цілого року.
- Просто… Попередження, перд тим, як ти пійдеш туди. – Джордж подивився на Сема. – Тобі не сподобається те, що ти побачиш. Дай мені знати якщо тобі щось знадобиться.
- Добре. – він майже відчував як страх осідає у нього в животі.
Охоронець кивнув та потягнув важіль. Платформа здригнулась й почала рухатись назад у лаву, Джордж навіть не помітив кои вона зникла. Він злегка розгойдувався рухаючись в такт блокам під ногами, пробираючись до підвішеного абсидіаового коробу. Перешкода з блоку незеритів закрила йому підлоогу камери, але він не очікував що не побачить Дріма.
- Можливо він просто спить. – припустив Джордж.
Однак коли платформа зупинилась і він вступив камеру єдине що він побачи в- калюжу крові що витікала з під щилин та розмазалазя по стінах біля підлоги.
В центрі кімнаті згорнулося знесилене тіло. Він не міг зупиниится.
- Дрім!
Бар’єр впав на підлогу, і він упав на коліна, поклавши руку на Дрімові, не чекаючи жодної реакції. Однак, на його подив в’язень під ним здригнувся. Він зкрутився в спрбі захистити чутливі та крихкі кістки, тихо зашипівши від болю та бурмочучи щось не зрозуміле. Очі, що колись були зеленими дивились за спину Джорджа, на лаву, і якщо задивитися досить довго то можна було прочитати на обличчі… полегшення?
Тепер він розумів, чому Сем дозволив йому взяти зілля. Він невпевнено ввідкрив пляшку, обережно нахиливши голову Дріма догори, щоб він зміг влити еліксир в рот. Коли зілля було вичерпано почувся гуркіт, Джордж підскочив. Нетеритовий барьер повернувся на місце. Це нормально?
Як би там не було це викликало реакцію у в’язня. Легкий близк в очах зник. Він слабко підняв руку до грат, сльози покотилися по щоках
- Ти мене чуєш, Дрім? – Джордж намагався ігнорувати цю дивну реакцію і потягнув його до себе, подалі від магми.
Дрім завмер, руки мляво впали на підлогу, а очі повернулися у напрямку до голосу. Лава перестала текти, увесь шум просто зник. На секунду Джорджу здалось що це просто погане полювання, і вони просто стомулися шукати хоч якись ресурси, зробили перерву. Однак щойно Дрім заговорив ілюзія обірвалася, повертаючи того до реальності.
- Джордж, - прохрипів Дрім, сльози знов заблищали у тьм’яних очах. – Ти тут.
Він допоміг Дріму сісти, спертися на стіну. Погляд Дріму зосередився на крові, яка все ще розтікалась на підлозі і він болісно втягнув повітря.
- Я тут. У мене є золоті яблука і зцілення, просто залишайся з імною, добре? – він не відповів, лише знову повернув голову до лави. Він витяг фрукти зкаривавленими руками, цей бруд на руках і майже ідеальні блискуче яблуко просто благали витерти долні, чи кинути плід. І все ж таки він простягнув його Дріму, ціпок тримаючи його у долоні. – Просто їж, будь ласка.
На його розчарування, Дрім навіть не поворухнувся. Цілюще зілля вже приппинило дію, загоявши рани, що всіяли тіло. Джордж міг визнати що він досить часто був наполеглевим, але Дрім був надто впертим і не для свого блага. Бачити, як він навіть не намагається допомогти собі, було боляче.
- Дрім, будь ласка.
Відповіді не було, на обличчі промайнув подив.
- Хіба лава не чудова, Джордж?
- Що? – він глянув на завісу, що все ще повільно стікала освітлюючи кімнату. – Можливо. Дрім тобі справді треаба…
- Я хочу туди(тебе(так це тобі кать)), - пробурмотів він, з горва вирвалося легкий схлип. – Сем не дасть. Він завжди тримає шлакбаун.
- Чому ти хочеш туди. – Ковтаючи страх запитав Джордж.
Посмшка на обличчі Дріма змусила здригнутись, кров засогла на губав, було видно жорстоко видрані зуби. Ця посмішка була однією з найщасливіших за довгий час.
- Думаю, я уже заслужив смерть. – знов тихий плач вирвався з грудей. – Але вони не дадуть.
Дрім підтягнув ноги до грудой, ткнувшись головою у руки, болу чутно плач. Джордж ніколи не очікував цього від нього.
- Джорджі, я хочу вмерти. Будь ласка, дай мені це зробити.
Це було протилежно тому що він очікував почути. Він думав, що Дрім розгнівається на нього, почне звинувачити. Він чекав на те що йому доведеться відбиватись якщо все пійде зовсім погано. Це було набагато ліпше ніж повністю розтитий Дрім що вмовляв того дати йому кинутись у лаву, знаючи що він не відродится.
Він зовсім не знав як допомогти йому зараз, єдине що Джордж зробив це обійняв його, притягуючи до себе, як Дрім колись робив із ним. Минуло декіька хвилин і в’язень впав у обійми відповідаючи, це було найважливішим в цю мить.
- Усе добре, - проговорив Джордж намагаючись втримати себе у руках. – Я витягну тебе звідси, гаразд? Поїдемо додому і… - його перебив гучний вигук.
- Я не хочу свободи! Просто хай біль скінчится.
- Ми знайдемо інший спосіб, все не повинно бути так! – він відчув як руки відсторнились віднього, його очі зустрілись з чужими – склянними, він не вдивлявся в них від тоді як зайшов у богом забуту камеру.
- Скажи Сему опустити шлакбаун. Благаю, Джордж. – Господи, він молив. Якщо так продовжится, він не впевнений що зможе діяти розумно. – Це все про щоя прошу.
Крапання плачучого обсидіану синхронізувалося з чужим плачем, створивши дещо заспокійливу атмосферу для такої ситуації. Джордж просто міцно вхопив Дріма, боючись за те небагато, що він міг зараз втратити. Яблуко впало, не торкнувшись крові на підлозі.
- Ти занадто довго тягнув зі своєю захисною оболонкою, чи не так? – запитав про себе Джордж, а нітрохи не звинувачуючи його. Якби Джордж тільки зміг подолати цю дурну суперечку, побачити наскільки він був напружений та зневірений, Дрім би не опинився і спеці камери, що була створена для того щоб розтрощити тіло і розум на друзки.
Перші слова, які Дрім скав йому після того як їх тепле мовчання обірвалось, були надто обнадійливми та взовсім не подобались Джорджу.
- То ти збираєшся попросити Сема?
- Ні, - твердо сказав він. – Я не зроблю цього.
- Лише одне прохання, Джорджі, тільки…
- Я не дам тобі убити себе!
Камера зтихла, тихе шипіння лави стало рівнятись із вибухами(Бавовною) в цій тиші, краплі все ще падали на підлогу дзвінко розбиваючись об підлогу.
Дрім спробував відсторонитись, зкривившись від болю і Джордж відпустив його. Він відповз до стінки спираючись на незерит.
- Тобі час йти.
- Що? – пробурчав Джордж. – Я не залишу тебе після того як… - але пронизливий погляд Дріма повністю відібрав в нього мову.
- Я не хочу тебе бачити. – слова були тихими, як і все у цьому обсидіановому пеклі.
- Я повинен залишитись. Для тебе. – Джордж поклав руку на груди. – Я не дам тобі страждати більше.
- Якби ти справді хотів це зробити, – Дрім заплющив очі та схилив голову до бар’єру, - Ти дав би мені покінчити із болем. – Джордж не відповів, а в’язень тихо засміявся. – Як поетично. Останньою жертвою монстра став – він сам.
- Дрім…
- Не треба. Замовкни, будь ласка.
Джордж мовчав. Здається Дрім закінчив їхню розмову не даючи варіантів. Він завжди був впертим, але дивлчись на нього зараз Джордж розумів, що щоб він не зрообив він вже нашкодив. Він бачив скривлене від болю обличчя при кожному русі, як його груди здригалися від простого подиху, яким худим і слабким він став.
Він вже не зможе це виправити.
- Ти хочеш щоб я це зробив? – тихо перепитав Джордж. Дрім рвучко запротестував махаючи головою. Джордж намагався ігнорувати тихе скиглення яке долинуло від в’язня.
- Я не дозволю… ні, я не збираюся звалювати це на тебе, я…
- Дрім. – тепер настала черга Джорджа перебити. – Я пропоную. Я бачу, як тобі боляче і можу покінчити з цим якщо ти хочеш.
- Припини… - прошепотів Дрім потрісканими й кровавими губами. – Я не дам тобі зробити це з собою.
- А я не дам тобі впасти у лаву, - сказав Джордж. – Це надто болючий шлях, і я знаю що ти все одно щось зробиш , якщо я піду. – Він рвучко ковтнув, він справді збирався запронувати позбавити життя свого найкращого друга. – У… у мене при собі ніж і якщо…
- Ні! – скрикнув він. – Будь ласка, тільки не ним. Я не хочу щоб… щоб останнє що я запам’ятав був він.
Запитання яке так хотів поставити Джордж застрягло в горлі і не було сказане. Якщо все було так він не хотів щоб останньою людиною про яку думав Дрім став його кат. Йому треба перестати бути таким егоїстичним і зосередитись на людині, що благала про допомогу.
- Усе добре, Дрім. – запевнив його Джордж. – Я не стану цього робити.
- Просто хай це буде швидко, - благав він. – Я… я не буду рухатись. Залишуся на місці, я…
- Тсс, - заспокоїв його хлопець підійшовши ближче. – Все добре. З тобою все буде добре, я обіця.
Коли руки Джорджа торкнулися пліч, Дрім підскочив, керуючись якимись інстинктами, груди шалено здіймались. Але коли він знов побачив чуже обличчя довелося відвести погляд сором’язливо опустивши голову.
- Вибач.
- Тобі нема за що вибачатись, - запевняв він. – Просто, заплющ очі для мене, добре?
Дрім кинвув, зморгуючи сльози з вій та заплющуючи їх. Джордж простягнув до нього руки, ммолючись щоб йому зостало сили зробити це не замислюючись.
Вірний своєму слову Дрім залишився на місці. Джордж обіійняв того і в’язен так само міцно стиснув його у відповідь.
- Ти впевнений? – м’які слова злетіли біля його вуха, пара розійшлась.
- Ти завжди робив все для мене, Дрім, - прошепотів Джордж. – Прошу, дай мені зробити те саме для вас.
Джордж поклав пальці на чужі скроні, притулившись до чужого чола так, як вони завжди це робили. Але цього разу коли він відірвався від нього, він востаннє зустрівся з зеленими очима, перш ніж звернути чужу шию.
[ Dream був вбитий GeorgeNotFound]