Нормальність перевернута з ніг на голову
Дзвінок над дверима магазину «Сімейне відео» дзвякнув привернувши увагу Стіва, який схилився над касою, гортаючи журнал. Його очі піднялися вгору, губи смикнулися, коли він побачив Едді Мансона.
- Робін захворіла, Мансоне, - глухо промовив він, опустивши погляд на журнал.
Останнім часом Едді приходив дедалі частіше, здебільшого для того, щоб поспілкуватися з Робін, але Стів міг заприсягнутися, що робить він це також, щоб подратувати його.
-Звичайно, мені ж дозволено перебувати тут лише під її наглядом, - з сарказмом сказав Едді і ще один погляд кинутий на нього виявив цю дратівливу посмішку, що поєднувалась з глибокими карими очима, які, здавалося, завжди просвердлювали в тобі діри.
Стів кивнув, знову зайнявшись журналом.
- О, та ну, Гаррінгтоне, - глузував Едді, неквапливо обходячи магазин, торкаючись кінчиками пальців товару на полицях. – Ми разом допомогли врятувати світ, а ти все ще поводишся так, ніби ледь мене знаєш!
Цього разу Стіву не потрібно було дивитися на співрозмовника, щоб відчути присутність цієї дурнуватої посмішки на його лиці, натомість від здихнув.
- Але ж я тебе справді заледве знаю, - хлопець все-таки підняв погляд, проте Едді тепер розглядав фільм жахів. – За останні місяці я бачив тебе більше, ніж коли ми рятували світ. І знаєш, спочатку я думав, що це через те, що ви з Робін дружите, але тепер перековався, що це тому, що ти любиш мене дратувати.
- І? – Едді обернувся, щоб перехопити погляд Стіва. Його губи здригнулися в шаленій посмішці. – Що якщо й справді так? Якщо не хочеш, щоб я приходив, то, можливо, тобі не варто бути таким веселим турбуючись, - Едді різко підняв брови, перш ніж повернутися до перегляду плівок. – Крім того, не виглядає ніби ти колись буваєш дуже зайнятим.
- Ти часто буваєш тут коли ми зайняті. І це не заважає тобі вдавати, ніби тобі потрібно поставити мені мільйон запитань, поки я намагаюсь допомогти справжнім платоспроможним клієнтам. До речі, - Стів прискіпливо глянув на Едді, - якщо не плануєш ним бути, чому б тобі замість цього не потурбуватися про Дастіна? Я впевнений, що він би оцінив це набагато більше, ніж я.
- Гей! – Едді повернувся до Стіва і схопився за серце, усім своїм виглядом показуючи на скільки він ображений. – Я оглядаю цей чудовий магазин. Як я можу знати, чи якийсь із ваших товарів приверне мою увагу?
Стів прямо дивиться на нього, посмішка Едді на мить розширилася.
- Крім того, Дастін та решта маленьких гоблінів зайняті. У нього зараз дистанційна зустріч з Сьюзі, Лукас і Макс займаються тим, що майбутні другокурсники називають побаченням, а хлопчина Віллер… Ну, я впевнений, що ти знаєш, що діти Віллерів у Каліфорнії, допомагають Баєрсам повернутися. – Едді заграв бровами до Стіва, який застогнав і закотив очі.
- Коли ти нарешті відпустиш це? Я ж казав тобі, що ми з Ненс просто трохи захопилися тоді… - Стів махнув рукою. – Рятуванням світу. Вона все ще дуже закохана в Джонатана, тому вона й в Каліфорнії.
Едді знизав плечима.
- Як скажеш, друже, - прозвучало не надто переконливо.
- Тож твої єдині друзі, окрім Робін, - це група другокурсників? Хіба тобі не двадцять років?
- Чия б корова мукала, Гаррінгтоне, а в кого це, останній раз коли я перевіряв, з друзі була лише купа дітей? Окрім Робін, звичайно, - Едді оглянув його з ніг до голови. – І міс «Каліфорнійський бойфренд».
Стів промовчав, оскільки, на його превеликий жаль, це було справедливо.
- Крім того, у мене є й інші друзі.
- Так, так. Гурт, - байдуже сказав Стів, гортаючи сторінки свого журналу й намагаючись відволіктися на безглузді плітки про знаменитостей, щоб ігнорувати Едді. – Тоді йди їх нервуй.
Два передпліччя, загорнуті в шкірянку, опинилися на прилавку, тож підвівши голову можна було побачити Едді, який оперся на стійку, поставивши підборіддя на руку і дивлячись на Стіва.
- Знаєш, Стіві, - сам Стів скривився, почувши таке прізвисько. – Робін дуже любить нас обох, тож нам пасувало б… - Стів спробував на смак слово «пасувало», насупивши брови, але Едді продовжив: - Ладнати. Ніхто з нас нікуди не дінеться, - Едді обвів поглядом магазин «Сімейне відео», бурмочучи більше собі під ніс, ніж Стівові. – Зрозуміло?
Стів спостерігав, як невідома думка, здавалося, зайняла розум Едді, а потім так само швидко як і прийшла вона зникла. Дурнувати поведінка повернулася на місце, коли його погляд знову впав на Стіва.
- Більше того, ми ж не раз рятували життя один одному. – З цими словами він двічі постукав по прилавки і відштовхнувся, неспішно петляючи до дверей. - Побачимося, Гаррінгтоне!
Ліниво помахавши через плече, вийшов з магазину під дзеленькотіння дзвінка.
***
- Я не розумію, чому це так важливо, щоб я пішов з тобою на якусь дурну вечірку.
Стів бідкався, йдучи поруч з Робін. Вечірка дивовижним чином відбувалася в декількох хвилинах ходьби від дому дівчини, тож Стів залишив свою машину на її під’їзній доріжці.
- Ти ж казала, що Мансон поїде, тож я тобі навіть не потрібен.
- Ти розумієш, як це дивно, що я переконую тебе, Стіва Гаррінгтона, у цінності вечірок і спілкування, - Робін схилила голову набік, кинувши на хлопця майже докірливий погляд.
- Саме так. Я відвідав достатньо вечірок, щоб виправдати бажання залишитися вдома до кінця свого життя. Тож можу я піти зараз додому?
Робін зітхнула, ставши напрочуд серйозною, спантеличивши цим Стіва. Він насуплено глянув на неї.
- Ти зараз серйозно? – вона озирнулася на Стіва. – Відтоді як зник Вілл і и потрапив у все це… лайно? Ти точно не розважався відколи я тебе знаю.
- Гаразд, вечірки вже не здаються такими важливими в світлі інших речей, - Стів говорив тихо, зосередивши всю увагу на своїх черевиках.
- Векна давно мертвий. Настав час трохи розслабитися, - Робін поплескала його по плечу. – Ти можеш відпочити від того, щоб бути нянею.
Стів глибоко вдихнув, трохи похитавши головою.
- Я не знаю, Робін. Ти не могла повірити, що це повернулося після подій в молі. Тим часом постійно дивувався, що воно повертається відтоді, як ми відбили першу хвилю демогоргонів. Мені здається, що я більше не знаю, як розслабитися.
- Те, що ти на межі, не зменшить шансів на повернення цієї штуки, Стіве, - Робін схопила його за рукав куртки і обережно потягнула, щоб він зупинився. - Це просто вдарить по тобі ще більше, якщо воно повернеться . Тримай свій розум відкритим до можливостей, щоб не пропустити знаки, але відвідування однієї вечірки не визначить, чи намагається якийсь міжвимірний демон знищити Гокінса чи ні.
Стів кинув на Робін довгий, сумнівний погляд. Він знав, що вона права, але від цього йому не стало легше. Він прикусив нижню губу, дивлячись на дорогу, де він бачив, як люди збираються навколо будинку.
- Добре, — сказав він нарешті, знову продовжуючи прогулянку. Робін швидко наздогнала його, а на її обличчі розтягнулася посмішка. - Але я йду рано і змушу Мансона відвезти тебе додому, якщо тобі так підійде.
- Звичайно, Гаррінгтоне.
Коли вони підійшли до кінця під’їзної алеї, з багатоповерхового будинку долинула примітивна поп-музика, усюди бігали незнайомі люди. Вечір буву розпалі, вони прибули пізніше, тому що Робін довелося переконати Стіва.
Їх відразу ж зустрів потік задушливого тепла і місиво з людських тіл, які танцювали та пили, роблячи повітря густим і вологим, порівняно з легким холодом літньої ночі. Стів провів їх повз кімнату, де музика була найгучнішою, прямо на кухню, оминаючи інших учасників вечірки. Він ніколи раніше не був у цьому будинку, але було досить легко знайти весь алкоголь, пляшки та банки, нагромаджені на великому столі посеред кухні.
Стів схопив дві чашки, передав одну Робін, яка почав змішувати їм два напої. Він не дуже розумівся на приготуванні напоїв, окрім наливання спирту та достатньої кількості газованої води чи пуншу, щоб зробити його стерпним, але Робін не відключилася одразу після того, як сьорбнула, тож можна назвати це перемогою. Дівчина повела їх до танцювальної кімнати, відійшовши вбік, де були крісла.
Вони з Робін сіли на один із диванів і Стів надпив зі сого стакана.
- Бачиш? Не так вже і погано, — прокоментувала Робін.
Стів лише знизав плечима. Вечірка була вечіркою. Він не був занудою, але точно не мав такого ентузіазму, як раніше. Тепер просто варто напитися настільки, щоб зробити Едді Мансона терпимим.
І майже як за командою якась постать підійшла до Стіва. Він подивився на Едді, піднявши брови в ледь помітному підтвердженні, зробивши великий ковток свого напою.
- Едді! Ти прийшов, - Робін підвелася, щоб обійняти свого друга, який з радістю відповів. - Добре. Можливо, ти змусиш Стіва розслабитися.
- Не схоже. Я, як правило, справляю на нього протилежний вплив, — глузував Едді. Його погляд впав на Стіва. - Так, Гаррінгтоне?
- Ти говориш це так, ніби це не твій намір, — скептично відповів Стів.
Едді кумедно посміхнувся йому, дражниливо загравши бровами і зробивши ковток власного напою. Стів оцінив його зовнішній вигляд, який трохи відрізнявся від звичайного. Він відмовився від шкіряної куртки, але зберіг свій звичайний джинсовий жилет, під яким була вузька футболка. Він досі носив свої звичайні ланцюжки та аксесуари, які Стів вважав безглуздими з функціональної точки зору, але вважав, що це надавало йому… пристойності. Ця зміна образу продемонструвала його несподівано скульптурні руки, які шокували Стіва, коли він уперше помітив це десь під час їхньої боротьби з Векною. Едді не здався Стіву таким хлопцем, який дбає про тренування, але, очевидно, він зробив достатньо, щоб його сорочка натягнулася на його біцепсах та грудях. «Напевно, він один з тих хлопців, що купують сорочки на розмір менше»,— гірко подумав Стів, випиваючи ще.
- Я не думаю, що цей буркун танцюватиме зі мною, — прокоментувала Робін, повертаючись до Едді. –Удостоїте мене такої честі?
Едді широко посміхнувся, очі сяяли тим пустотливим відтінком, який, помітив Стів, був майже завжди присутнім.
- Звичайно, це честь для мене.
Едді взяв її за руку й повів на танцювальний майданчик, а Стів спостерігав як вони танцювали під попсову музику, що лунала із динаміків. Він не був дуже здивований, що Едді вміє танцювати, враховуючи, що він був музикантом, але він був здивований, що той добре танцював під музику, яка не була важким металом або тим, що він слухав. Його довге волосся підстрибувало навколо обличчя, яке змінювалося між безглуздими викривленнями, щоб змусити Робіна сміятися, та щирою посмішкою, коли він досягав своєї мети. Він навіть знав слова пісні, радісно підспівуючи Робін, коли вони підстрибували на танцполі.
Одна пісня затихла, її замінила інша, яку Стів справді любив, хоча він не хотів би зізнатися, наскільки сильно. «Lay All Your Love On Me» від ABBA почала литися через динамік, Стів розсіяно постукував ногою в такт, відпиваючи й продовжуючи спостерігати за двома танцюристами. Тоді Едді перевів на нього свій погляд. Стів відчув бажання виглядати так, ніби він з якихось причин не дивиться на них, негайно почавши розглядати кімнату. Але Едді явно мав на меті докучати Стіву, кинувши на нього сором’язливий погляд.
Він протанцював кілька кроків, необхідних, щоб скоротити відстань між ним і місцем, де сидів Стів. Не давши хлопцю часу зреагувати, Едді схопив його вільну руку своєю і смикнув з дивана.
- Мансоне, що ти робиш? Відпусти мене, — запротестував Стів, дозволивши смикнути себе вперед, щоб не розлити напій.
Робін усміхнувся, коли він приєднався до них на танцполі.
- Даю містеру «Серйозність» привід танцювати, — сяяв Едді, все ще погойдуючись у такт музиці.
Він почав підкреслено наспівувати Стіву текст і Робін приєднався до його спроб змусити хлопця танцювати. Стів закотив очі, зітхнувши, але почав гойдатися невимушено, що технічно можна вважати танцем. Здавалося, це задовольнило обох авантюристів, оскільки вони нарешті відвернули від нього увагу. Едді зробив це, підбадьорливо підморгнувши, що змусило Стіва зупинитися. Він кліпнув кілька разів, не впевнений чи уявив, як перекинувся живіт, чи просто неправильно зрозумів причину. Стів зазирнув у свій напій, майже порожній. Напевно, він налив більше, ніж думав.
Коли пісня закінчилася, Вікі, в яку Робін була безнадійно закохана ще в середній школі, підійшла й поплескала її по плечу. Стів спостерігав, як хвилювання й страх заливають обличчя його найкращої подруги, ховаючи посмішку у своєму напої, який він допив.
- Робін! Я не думала, що ти тут будеш, - Вікі посміхнулася, а Робін якусь мить просто дивився на неї. Стів не надто приховано штовхнув її в плече, змусивши вимовити кілька звуків, перш ніж зрештою скласти речення.
- О, так, у середній школі я не любила вечірки. Я думала, що спробую це, перш ніж… помру, - вона відкашлялася.
Стів і Едді збентежено завмерли через її дивний вибір слів. Вікі, схоже, не вирішила, що це надто дивно, однак трохи засміялася.
- Так, я теж насправді. Ну, я маю на увазі, ми обидві були в групі, - Вікі розсміялася. – Тепер можна справді насолодитися цим.
- Поглянь на це, Мансоне, — звернувся Стів до Едді, який запитально підняв брову. - У мене закінчився алкоголь. Ми повинні піти це виправити.
Він обхопив плечі Едді, не звертаючи уваги на переляканий благальний погляд Робін. «Іноді доводиться кидати дитину в басейн, щоб навчити її плавати», — самовдоволено подумав Стів, трохи насолоджуючись панікою подруги.
- Ви абсолютно праві, Гаррінгтоне. Вікі, радий тебе бачити, — Едді злегка вклонився Вікі, і двоє хлопців негайно пішли геть, не звертаючи уваги на звуки протесту своєї подруги.
- Дивно, що ти вмієш бути проникливим, — прокоментував він, коли вони повернулися на кухню. Едді також почав готувати собі ще один напій.
- Я тебе прошу, — пирхнув Стів. - У середній школі я не так вже й багато ходив на побачення. Я не знаю, чому я маю таку репутацію.
-Ти не знаєш, чому… - Едді похитав головою, відкидаючи свою очевидну незгоду зі словами Стіва. - Не зважай на це. Не поводься так, ніби це було за власним вибором. Я на дев’яносто дев’ять відсотків впевнений, що якби ти не боровся з монстрами та росіянами протягом більшої частини свого шкільного життя, ти б не був тим маленьким праведником, яким себе називаєш.
- А що з тобою, га? — сказав Стів, сьорбнувши нову бурду, яку він зробив надто міцною. - Б’юсь об заклад, що на тобі звисали дивацькі дівчата.
В очах Едді промайнув погляд, який Стів не міг зрозуміти. Майже суміш розваги, збентеження та... аналізу? Ніби він намагався щось зрозуміти про Стіва, просто дивлячись на нього.
- Мій досвід у сердечних справах - обмежений, Гаррінгтоне. Я здивований, що це не було... кричущо очевидним.
В його очах був такий пильний погляд, як завжди, ніби він приділяє тобі сто відсотків своєї уваги, навіть коли ти говориш про щось буденне. «Якщо в Мансоні є щось, - подумав Стів, - так це те, що він завжди змушує вас почуватися зацікавленим».
- Я був керівником клубу D&D, чорт забирай!
Стів знизав плечима.
- Так, але це насправді не має значення.
Він відкинувся на прилавок за спиною, схрестивши одну руку й невиразно жестикулюючи своїм напоєм, поки його погляд упав на інших людей, які розмовляли на кухні.
- У тебе є фургон, ти куриш траву, ти привабливий і гітарист у групі…
- Перемотай назад, ти, Стів Гаррінгтон, щойно назвав мене привабливим?
Усмішка Едді розлютила більше, ніж будь-коли, Стів спохмурнів, коли відчув, що його обличчя спалахнуло полум’ям. Він закотив очі, похитавши головою.
- О, не роби з цього нічого такого. Ти мене до біса дратуєш, але я не забуваю про те, що люди вважають привабливим. І, очевидно, ти знаєш, що гарно виглядаєш… тож заткнись.
Останню частину він пробурмотів у чашку, перш ніж зробити великий ковток. Посмішка на обличчі Едді переросла в самовдоволену усмішку.
- Ну, я насправді не знав. Але дякую, що висловив свою думку про мене, — передражнив він, заслуживши смертельний погляд Стіва. Здавалося, Едді озирнувся на кухню, погляд упав на відкритий чорний хід, що вів на задній двір, де можна було побачити більше людей. – Піду покурю, хочеш приєднатися?
- Я не маю нічого при собі, — відповів Стів, а Едді закотив очі.
- Добре, дозволь перефразувати. Я питаю, чи хочеш ти стояти на самоті тут, чи ніяково поруч зі мною, поки я курю, і дам тобі, якщо ти будеш хорошим. »
- Я не стою ніяково, — пробурмотів Стів, захищаючись. Едді очікувально звів брови. - Добре. Після тебе, Мансоне.
Вони вийшли на вулицю і Стів одразу привітався з прохолодним вітерцем, який зачепив волосся на його руках і одразу охолодив розпашіле тіло. Тут було менше людей, проте більшість них курила, і, судячи з запаху, це була суміш курців сигарет і курців трави. Музику все ще було чути зсередини, але приглушено, що дозволяло розмові текти легше. Едді притулився до будинку, простягаючи чашку Стіву.
- Будь гарненьким і потримай це на секунду, - так як Стів був зайнятий, Едді вийняв коробку червоних сигарет «Мальборо», вихопив одну з середини й поклав між губами. Він підняв брову, дивлячись на Стіва. - Хочеш одну?
Стів глянув на сигарети в руці Едді.
- Так. Спасибі.
Едді простягнув сигарету кінцем з фільтром вперед, до Стіва. Його руки, все ще зайняті напоями, тож він узяв цигарку між губ, звівши брови в жесті подяки. Едді запалив Стівову сигарету, перш ніж дістати свою, а потім сховав запальничку й коробку до кишені.
- Чесно кажучи, я здивований, що ти тут, — бездіяльно сказав Стів, ледве піднявши кутики рота, віддав Едді напій і забрав сигарету від своїх губ. Він випустив клуб диму. - Не вважав тебе людиною, яка добре проводила час, співаючи поп-пісні в кімнаті, повній п’яних незнайомців.
- Чому? Тому що я був ботаніком у середній школі? — пожартував Едді, випускаючи власну затяжку.
- Ну, так, насправді, — чесно сказав він.
- Ботаніки також тусуються, як довела наша найдорожча Робін, - він довго затягнувся і перед ними в повітря злетів клубок диму.
- О ні. Я знав, що ти тусувався. Я просто думав, що це… інші вечірки. Знаєте, трейлерні парки та гранж-музика замість дипломованих груп підтримки та ABBA, – уточнив Стів.
- Це правда більшість вечірок, на яких я був. Але не тому, що я не думав, що це буде весело. Просто ваш тип ніколи не запрошував мене на такі тусовки, - Едді багатозначно звів брови, дивлячись на Стіва.
- Мій тип, — повторив Стів, легковажно закотивши очі. - Гадаєш, тепер, коли ми закінчили школу, це так важливо? Враховуючи, що ви отримали запрошення на цю вечірку.
- Мабуть, так, — Едді підкреслив це ще одним клубом диму. - Що з тобою?
Стів насупив брови.
- Що зі мною? - сказав, видихнувши дим.
- Ця обстановка— це те місце, де я очікував, що ти будеш процвітати. Природне середовище існування, — усміхнувся Едді. - Ну чому ти такий похмурий?
Стів оглянув Едді, намагаючись зрозуміти, чи він справді запитує, чи просто намагається дратувати Стіва. Але очі хлопця були серйозними, поки він чекав на відповідь, докурюючи сигарету. Стів зітхнув, дивлячись на задній двір і на групи людей, які сміються та розмовляють між собою. Перш ніж відповісти, він вирішив ще покурити.
- Вечірки якось... втратили свою чарівність, я думаю. Зважаючи на все, — Стів зробив великий ковток свого напою, зиркнувши на нескінченні очі Едді, що вп’ялися в його обличчя. Чомусь це змусило його здригнутися. Раніше він ніколи не вважав Едді тим, що лякає і навіть зараз це було не правильне слово, але за час, проведений у боротьбі з Векною, Стів зрозумів, що він той тип, який дійсно бачить , що відбувається. Хлопець на усе звертає увагу. І Стів не звик, щоб хтось так турбувався через нього. Жодним чином.
- Здається, я можу це зрозуміти, — сказав Едді напрочуд серйозно. - Припустімо, для мене бути відлюдником втратило свою чарівність.
Виникла невелика пауза, Едді вже дивився не на Стіва, а кудись удалину, а потім додав:
- Було… багато разів, коли я думав, що помру. Часом я думав, що більшість із нас помре. Мабуть, я зрозумів, що життя без людей не варте того і я не хотів, щоб моє закінчилося, поки в ньому не з’являться люди, які мені не байдужі. Ті, які б дійсно дбали про мене. Не тільки однокласники зі старшої школи чи щось інше. Незважаючи на те, що вони чудові, окрім наших спільних інтересів, нас мало що об’єднує, розумієш?
Стів знав. Звичайно, він знав багато людей. Товариші по команді, інші «популярні» учні школи, з якими він спілкувався, тому що... ну, тому що він відчував, що це те, що потрібно робити. Але лише після Ненсі, Робін і дітей він по-справжньому дбав про людей і про те, чи залишаться вони в його житті чи ні. Він хотів робити щось для людей, а не заради вигоди.
- Так. Я знаю.
Якусь мить вони мовчки курили. Стів спостерігав за Едді краєчком ока і йому довелося визнати, що за час, протягом якого вони вбивала Векну, Едді став людиною, чию можливість смерті хлопець справді ненавидів. Насправді, одним із найстрашніших моментів у всьому випробуванні був той момент, коли він подумав, що вони втратили Едді. Векна тримав його в руках, а щупальця стискали горлянку, поки Едді ширяв високо над землею. Стів міг заприсягнутися, що Едді був поруч із ним, а потім, наступної секунди, він піднявся в повітря, його обличчя спотворилося, а з рота вирвалися придушені звуки.
Стів не знав, що він біжить, поки не опинився біля Векни, одним швидким рухом відрубав щупальця, а тіло Едді впало на землю. Звичайно, Векна намагався отримати Стіва в той момент, але Робін, Ненсі та Лукас успішно відбили його настільки, щоб Стів зміг заховати Едді в укриття.
- Мансон? Едді, подивися на мене, — Стів легенько поплескав його по щоці, привернувши до себе увагу довговолосого хлопця. Страх був єдиним, що було в його широко розплющених карих очах і було боляче бачити, як хлопець, який тримався з такою впевненістю, виглядає таким маленьким. - З тобою все гаразд, гей… - Стів поклав руки на плечі Едді, змушуючипоглянути на нього, коли хлопець під ним виривав панічне, хрипке дихання з грудей. - Ти в порядку. Ти тут.
Едді нічого не сказав одразу. Просто затиснув Стіва у нищівні обійми, руками стиснувши його одяг. І Стів так само міцно обійняв його. Пізніше він належним чином подякував йому, коли все було сказано й зроблено, і вони лише двоє спали в підвалі Віллерів.
- Боже, ти справді вважаєш мене привабливим, — слова Едді повернули Стіва до реальності і він зрозумів, що вже досить довго дивиться на Едді з посмішкою на обличчі та цигаркою, викинутою в сусідню попільничку на перилах ганку. Тепло затопило обличчя Стіва вдруге за цю ніч, коли він відвів погляд, нахмурившись і намагаючись приховати збентеження.
- Замовкни. Я просто замислився, — пробурмотів Стів, відпиваючи великий ковток напою. Зараз він випив достатньо, щоб його голова стала легкою, а тіло — теплим, але недостатньо, щоб самосвідомість повністю заціпеніла.
- Так, занурений у думки про те, який я гарячий— дражнив Едді.
Задоволена усмішка промайнула на його обличчі, коли Стів кинув на нього погляд.
- Боже, ти нестерпний, — видихнув дим Стів.
- О, та що ти. Ти таємно любиш це, — Едді вдарився плечем об Стіва і подивився на майже порожню чашку хлопця, потім на свою власну. - Ось, закінчуй моє. Я повинен почати тверезіти, щоб їздити.
Стів допив решту свого напою, а потім поставив чашку Едді у свою та зробив ковток.
- Намагаєшся мене споїти, Мансоне?» - Стів викрив брову, глянувши на обвинуваченого, який дивився на нього з дивною посмішкою.
- Гадаю, що ти й сам справляєшся з цим досить добре, Гаррінгтоне, — спокійно відповів Едді.
Тиша, що настала, затягнулася дещо щільніше, ніж зазвичай, оскільки вони дивилися одне на одного, і Стіва на мить ніби затягло в очі співрозмовника. Відчуття, яке Стів не міг визначити, охопило його, ніби він раптом став у мільйон разів п’янішим, а потім огорнула розгубленість. На мить він навіть подумав, що його напій підмінили, але він сам наливав напої й знав, що Едді цього б не зробив. Крім того, він спостерігав, як хлопець змішував напій, який він зараз пив. Стів відкашлявся й знову похитав головою, перервавши аномально довгий зоровий контакт, який вони тримали, і загасив решту сигарети в попільничці.
Вони двоє знову приєдналися до Робін і Вікі, під кінець вечірки Стів став значно п’янішим, ніж планував, але наприкінці він справді насолоджувався. Настільки, що він не замислювався про те, як близько він сидить до Едді на дивані, або про те, що рука Едді була перекинута через нього, і все, що йому потрібно було зробити, це відкинути голову назад, щоб, поза всякими сумнівами, опинитися в його обіймах.
- Ти серйозно кажете мені, що думаєте, що Майк Майерс переміг би Фредді Крюгера в бою? - Едді подивився на Стіва з недовірою.
Стів розсміявся.
- Цей хлопець наполегливий, друже. Назвіть мені одну причину, чому він цього не зробить, — пробурмотав Стів, туманно дивлячись на Едді з-під опущених повік.
Він ширше посміхнувся, побачивши, як Едді пильно на нього дивиться. Великі карі очі зосередилися лише на ньому, а весела посмішка зависла на Еддіних губах. До цього моменту Стів не усвідомлював, наскільки вони насправді близько, торкаючись колінами і нахиливши голови одне до одного, щоб їх було чути крізь рев музики. Він звинувачував у гудінні всередині себе велику кількість випитого алкоголю.
- Я можу дати тобі, наприклад, мільйон, — посміхнувся Едді, наче аргумент був надто легким. - По-перше, Майк Майерс просто чувак. Фредді живе у твоїх чортових кошмарах. Все, що йому потрібно зробити, це дочекатися, поки Майерс засне, і в того не буде жодного шансу! Більше того, ви не можете завдати шкоди Фредді, якщо не затягнете його в реальний світ, що неймовірно важко зробити.
- Але… але подумай про це… - Стів підняв вказівний палець, нахиляючись на частку дюйма ближче й повертаючи тулуб, щоб дивитися на Едді краще. - У Майка страшніша маска.
Едді насупив брови, дивлячись на Стіва, перш ніж розсміятися.
- Гараз, якщо відкинути той факт, що Фредді не потрібна маска, щоб бути страшним, як це означає, що Майк може його вбити?
Стів відвів погляд, обмірковуючи слова Едді, а потім ледь не розсміявся.
- Я думаю, що ні. Ти виграв, Мансоне, — Стів поплескав Едді по коліну, залишивши руку на ньому, не звертаючи особливої уваги на це. - Давай повернемося до цього аргументу, коли я протверезію. Тоді я тебе дістану.
Едді не відповів одразу, дивлячись на Стіва так, наче той сказав щось надзвичайно заплутане.Це спантеличило хлопця, бо він не думав про те, що говорив. Хоча згадувати, про що вони спілкувалися, ставало все важче.
- Якщо говорити про це, я думаю, що настав час відвезти вас додому, — Едді нахилився до Стіва, щоб втрутитися в розмову Робін і Вікі. - Гей, Вікі, тобі потрібен водій? Я збирався відвезти Робін і Стіва додому.
- О, так насправді. Я прийшла сюди з кимось, але я бачила, як він піднявся нагору з якоюсь дівчиною деякий час тому, і відтоді його не бачила, — вона щиро посміхнулася довговолосому. - Дякую, Едді.
- Ти все ще хочеш провести ніч у мене? — спитала Робі. Навіть у стані сильного алкогольного сп’яніння Стів побачив, як рум’янець набіг на обличчя Вікі.
- Так. Якщо це ще… я маю на увазі, якщо ти все ще спокійно ставишся до цього, - Стів і Едді обмінялися поглядами.
- Так! Мені все подобається! — нетерпляче сказала Робі. Її обличчя засяяло, перш ніж вона, мабуть, усвідомила, як це звучить, і відкашлялася.
Стів нахилився до Едді, прошепотивши:
- Це як дивитися два наукових експерименти, які вчаться підтримувати розмову.
Едді засміявся, грайливо вдаривши Стіва по руці, перш ніж підвестися. Він застав хлопця зненацька, швидко смикнувши його за зап’ястки і відпустивши надто швидко, щоб Стів зміг зорієнтуватися, змусив того натрапити на груди Едді.
— Спокійно, Гарінгтоне. Я знаю, ми встановили, що ти вважаєш мене чарівним, але ми на публіці.
Його голос був низьким і лунав поміж ними, їхні носи були ледь на дюйм один від одного і це викликало у Стіва напад сміху.
- Мрій, Мансоне, — він відштовхнувся від Едді, закотивши очі.
Стів помітив, як Робін кинула на нього дивний погляд, але, хоч би що вона думала, вона вирішила не озвучувати це, коли четверо пробиралися через будинок до фургона Едді на вулиці.
Спершу вони висадили дівчат, які, попрощавшись, вийшли з кузова фургона, і, спершись одна на одну, йшли під’їзною доріжкою до Робін.
- Вони так швидко ростуть, — пробурмотав Едді, стискаючи руки на грудях, як драматична мати.
Стів посміхався й спостерігав, щоб переконатися, що його друзі увійшли. Коли вони зникли всередині, Едді почав виїжджати з під’їзної доріжки, і Стів показав йому напрямок до свого будинку.
Дорога була недовгою, прохолодне нічне повітря наповнювало фургон із відчинених вікон, глибока тиша огортала хлопців. Лише тиха мелодію однієї з касет Едді розрізала ніч.
- Ми прибули, Гаррінгтоне, — Едді вказав на не дуже скромний двоповерховий будинок, який Стів називав домом.
- Дякую за поїздку,друже. І за те, що якось зробив вечірку стерпнішою, — Стів дражниливо подивився на Едді. Той зробив удавано образливе обличчя, але його обличчя швидко розтягнулося у знайомій веселій посмішці.
- Спробуй не надто сумувати за мною , — посміхнувся він, заслуживши погляд Стіва, але цього разу усмішка не змогла зійти з його обличчя.
- Так,так. Я вже шкодую про цю ніч, — Стів відчинив двері й вискочив, ненадовго зупинившись, щоб покласти руку на дверцята з боку водія, злегка вдивляючись у вікно. - Добраніч, Мансоне.
Він двічі поплескав мікроавтобус перед тим, як піднятися на під’їзну доріжку, злегка погойдуючись, оскільки був ще досить п’яний. Коли відчинив двері, він повернувся через плече й побачив, що Едді все ще стоїть на дорозі, мабуть, чекаючи, доки він увійде. Стів злегка помахав рукою, перш ніж зникнути у своєму домі, і якомога тихіше попрямував до своєї кімнати.
Коли хлопець знову плюхнувся на ліжко, він відтворив у своїй голові нічні пригоди, які повністю стосувалися Едді, оскільки цілу ніч вони були майже приклеєні один до одного. Він заснув із ледь помітною усмішкою на обличчі.