Вже рік минув як почалась війна.
Вона вірвалась вранці, коли люди спали.
В кістлявих пальцях лише горе принесла,
Туди де "міра" не просили й не чекали.
В родючі землі щедро сіяла снаряди,
Кропила кров'ю все навколо беззупинно.
Хотіла стерти сліди злочинів і правди,
Коли розстрілювала мирних людей в спину.
Війна прийшла в брудних керзових сапогах,
Із зеткою на лобі. Підла та цинічна.
Із пропагандою брехні на зігнутих вустах,
Хвора на голову невиліковно і хронічно.
Вона пустила метастази в кілька поколінь,
Що виросли в колисці з дулом танка.
На рівні ДНК виховує створінь,
Покірний скот "каторова нє жалка"
Війни обличчя – це зруйновані міста,
Де чорні стіни, та чиїсь розбиті долі.
Немає сенсу в неї, але логіка проста
Де біль і страх її найбільша зброя.