Так хтіла написати щось, що аж похололи руки, застигли у набряклій позі.
Ти вже на порозі.
Зайди, зніми взуття, сідай.
Будеш чай?
Почитаю віршик, казочку нудну.
Згадую ту ніч паскудну...
Запни шторину, відчини вікно,
Я напишу це тут, мені все одно.
Вино, чорне сукно, наше кіно.
От лайно...
Граємо в гру, таку просту.
Правда чи дія?
Яка твоя мрія?
Налились стіни рум'янцем, побіліла сірая штора.
Кімната- тісная комора.
Роздягни мою душу, обійми та заплач,
За ці откровення пробач...
Дія.
Яка визначна подія...
Сповільнює подих, вбиває думки.
Вийди за рамки.
Не спіши.
Цей спогад собі залиши.
Відпусти, мені душно, таке сперте повітря.
Казали - то життя яскрава палітра.
Вставай, взувайся та виходь.
Ехх молодь...
Лезом у спину, кроки гучні.
А ці почуття, я впевнена, штучні.
Зітри цю дурну посмішку з обличчя.
Всюди суцільні протиріччя.
Граємо в гру, таку просту-
Мовчанку.