Замів сніг мій слід, ось тут, біля дому.
Він вперше пішов десь в серединя дня,
Присипав гілля він вогкеньким намистом
З сніжинок що всохнуть до четверга.
Він швидко і рясно вкривав весь чорнозем,
Ховав в білизні насінини рослин.
Що хтось передчасно посіяв на озим.
Укрив і псохлий зів'ялий полин.
На вогкій землі він змішався із брудом.
І вже той не білий та майже не сніг.
Та й ледь його видно ось тут за поромом,
Де дошки по одній зникають з під ніг.
Тож сніг цей замів кожен слід мій додому,
Замів той докази мого життя.
Тож хай і далі кружляє поколу
Сніжинки мого нового буття.