Стати справжньою жінкою, пізнати яскравість буття,
Попри зв'язані руки і зімкнуті вуста, прожити на повну власне життя.
Хто ти така, щоб казати мені, як варто виховувать вас?
Виглядаєш не дуже, малюєш дурню- усе без зайвих прикрас.
Ти робитимеш все, як я наказав, бо така моя батьківська воля.
Мені все одно, ти мусиш коритись, ти жінка- така твоя доля.
Витри ці сльози, не схлипуй- мовчи.
Ти мусиш терпіти і вдень і вночі.
Любові й турботи ласкаві рубці,
Стискаючи міцно пігулки в руці,
Потроху згасали блакитнії очі.
Боже, благаю, не дайте мені пережити цієї ночі.
Сумно та тяжко, проти жити можна.
Вітер гуляє- у грудях порожньо.
Чому ти не дзвониш, забула мене?
Як можна...хто старе пом'яне...
Я не забула, тато, нічого...
Просто живу попри все.
Я виросла доброю жінкою і вдячна тобі за те,
Що дозволив дізнатись як не потрібно любити своїх дітей.