Загартовані дерева не мерзнуть,
І квітнуть сильніше кущів,
Збирають пил із доріг та вмиваються холодним дощем.
Пустилось коріння у землю, гілки догори повело,
Спускаючи сік із себе, дереву чомусь не пекло.
Закриваючи гілками люд, що ховався частенько від злив,
Дерево мужньо стояло, забувши де його дім.
Похолола земля, з неба сипле вже сніг-
Дерево стоїть, хоч не відчуває власних же ніг.
Хто б це накрив сильную крону собою,
Напоїв би його трішки водою.
Поруч нікого- лиш дерева і люди,
Яким все одно що з тобой буде...