дешеві драми

скажи, чому ми любимо дешеві драми,

де картонні герої з дурними репліками?

скажи, чому сидимо в інстаграмі,

а сюжети книжок дізнаємося з критик?

чому боємося жити:

кохати, радіти, творити?

хто нам може заборонити

ці принади крім нас самих?

чому ми гинемо десь на стиці світів,

немов в нашому мало місця?

творчість - необроблений граніт,

але наш ювелірний хист десь подівся.

і ніякі ми не мислитеті, не художники-теоретики,

ми звичайні ліниві бездільники, і подібно яскравим кометам

ми палаємо, затухаючи у ту ж богом прокляту мить,

а я вірю, дурна, і надіюся в цьому світі навчитися жить.

зрозуміти для чого вставати

і для чого вкладатися знов,

зрозуміти чого всі так носяться

з непотрібним словом "любов".

зрозуміти нарешті хто я

і чи взагалі людина

а життя то насправді коротке,

що не рік, що не день, то хвилина.

народе моєї країни,

живи як ніколи не жив,

і кохай, і радій, і твори,

як ніхто ти на це заслужив.

народе моєї країни,

навчися любити життя,

затям: українське для України,

не дай культурі піти в забуття

Україно моя синьоока,

лиш тобою живу і для тебе творю,

рідна нене моя нездоланна,

більш за все я тебе люблю.

ми звичайні диванні критики,

безталанні, необдаровані,

матусині ми політики,

злим життям цим не заґартовані.

та ми діти твої, Україно,

ми майбутнє, державо, твоє,

ми служити тобі обіцяєм

попри муки і біль,

попри все.