гоління вбиває

креативний дизайнер реклами бритв для гоління мовчки увійшов до квартири, увімкнув світло. подумавши, вимкнув. сперся на стіну, зігнув ноги в колінах, схопився за голову і почав смикати себе за волосся, наче будяк за коріння. за кілька хвилин зрештою встав. звичайно, так ніби увесь цей час із похмілля спав, але встав. пішов до ванної кімнати. світло вмикати не став. зрештою увімкнув. поглянув у дзеркало і проказав: — треба голитися. не голився дні два. дістав бритву, почав свій ритуал, зрікаючись себе, зрікаючись вчорашніх переконань. окреслював лінії вилиць, мов наносив прізвище на меморіал. розсік шкіру. глибоко й легко, ніби гарячий метал. поголився. водою змив сльози і піну "бути-не-бути" живе вже довго після Шекспіра. "якби тобі хто сказав, яким ти за два дні будеш, ти б йому не повірив, а ти, гладкий, дводенний ще й досі чекаєш на сина, на тебе чекає дружина, у тебе жива ще матір. отримуєш 20 штук в місяць. не бідний і не багатий. ти не передзвонив у лікарню. ти не навідав брата. життя — револьвер — тут бути або ж помирати. в найкращому магазині ти купуєш дружині найзапашніші квіти. ти без докорів сумління продаєш найтупіші бритви. тобі є з ким помовчати і поговорити, коли ж нема з ким, голосно вголос читаєш молитви". все ж закриває воду. починає набирати ванну. в голові щось несеться про літаки, мету існування, про бабусині пиріжки, пелюшки, небасну манну, ціни, новини, відрядження в Польщу, мамину кардіограму.. скільки це все ще буде тривати? недовго. ванна вже повна. хапаю бритву. наче душу, виймаю лезо цікаво, за самогубць відбувають у храмі меси? рук не шкода. шкода лише, що лежу тверезий. "бути чи не бути?", ще не вирішив, але точно не перше.