Я фантом паперового світу,
Вільний, але лиш до кінця сторінки,
Спотворений, химера алфавіту,
Чорно-білого відтінку.
Злий геній дав лиш подобу свободи.
Легкий присмак лаванди.
Штучні стосунки. Штучна природа,
Моєї душі смарагда.
Я хочу лиш одне:
Дощу рясного і рятівного.
І як він мине,
Щоб згадки не було про мене жодної.
Мені не бути рабом серед води,
Солоної, як океану примара.
Легка, як мені недосяжна хмара.
Як мені зникнути? Куди?
Де палає думка моя,
Де тонуть кораблі, де поцілунок морів,
Де навіть немає присмаку мрій,
Марних. Де немає нескінченних доріг.
Живу у світі, де немає дощів,
Тут не носять капелюхів і плащів,
Не люблять до кінця часів,
І, на жаль, не вмирають від життєвих труднощів.
Він того зовсім не хоче.
Ніколи папір важким від його води з очей не стане.
Його теж до життя не назвеш охочим,
Але, несучи тягар важкий, він не плаче.
І ми з ним так схожі,
Я - він, але штучно "щасливий".
Без очей його сухих і ворожих,
Він - я, теж без свободи і волі,
До життя.
Його буття,
Серед дощів.