Покручі, каліки- нещаснії душі, Невже ми з тобою недужі? Сильний дощ і часом поривчастий вітер Куйовдить волосся і пише слова із тих літер... Постійно, як мантра- "живий, усе добре" А я ж, дідько, мрію про море... Велике, глибоке та широченні дерева. Виходить так треба- Пірнути в найгірше та вдихнути життя, Перебрати в голові своїй купу сміття, Каяття. Розкрити всі карти, ступити на шлях чекання. В проміжках будуть питання. Далі знову голосно-тихе мовчання. Певним бути не можна та ще і я до біса тривожна. Я вірю, серденько, й знаю, що колись побачимо світ, у прекрасних відтінках черешні журливої квіт. Затихне синєє небо, не гудітиме під ногами земля, Ще встелять зелену пір'їну широкі українські поля. Серцем не писані, оком не бачені напишу довжелезні вірші, Довгії ночі, осінь морозна, але ти мені тільки ж пиши.
top of page
bottom of page