Лишає сліди маленьких черевиків пара,
Тонкі пальці міцно тримають блокнот.
Він сміється у небо до молочної хмари:
Сьогодні вже вивчив декілька нот.
Знову осінь пройшла, третя так точно,
Дитячий погляд щиро сяйвом іскриться.
Повзе над головою товста хмара молочна —
Він зіграв мамі одну із шкільних композицій.
Планета перекрутилась вже не один раз,
Клавіші грали вранці, в обід, перед сном.
Це його перша пісня! Принаймні, каркас…
Молочна хмара мовчки пливе за вікном.
З роками дещо мала опустіла кімната,
Вже не вчився новому, але грав, що вже міг.
Сусіди не забороняли допізна грати,
З молочної хмари пішов перший сніг.
Йому було за двадцять, і він приїхав додому,
В темряві на рояль дивився, може, з годину.
Настільна лампа ввімкнулась, а потому
З молочної хмари прозорі впали краплини.
Іще кілька календарів. Він пише тексти,
Ховає їх як невчасний та не свій шанс.
Купу зім’ятих паперів все ніяк не замести,
Молочна хмара не чує проспіваних фраз.
Ось наче все склалось. Новий графік та робота,
Кава на сніданок, на вечерю — вІрші.
Молочної хмари не видно через погоду,
Рояль у сон приходить частіше й частіше.
Все ще дитячі, та про щось мовчазні очі,
У своєму старому дворі дивились на небо.
Серед сірих хмарин не було жодних молочних.
Воно просто зникло. Але все ще кричало
про себе.
Дуже чуттєво вицшло і трохи сумно 😢