Я насправді ніколи не знала, що означає кохання...
Я любила, обожнювала, писала зізнання,
Та не того воно варте- страждання.
Часом байдуже ставало до всіх, хто говорив про красу:
"Ти створена, аби прикрашати цей світ"
Я ж створена, аби в першу чергу себе полюбить-
Кожної днини, у сумнівів тяжкії хвилини,
Вночі і навіть зранку, сильною й слабкою.
Будь-якою.
Я себе прийняла, стала другом собі,
Тепер я готова назустріч до тебе іти...
Хоч і не знаю як правильно когось у життя впустити,
Я буду, сонце, про все з тобою вночі говорити.
Мені треба час, щоб повірити в казку, якою зветься тепер життя.
Складно ж насправді зізнатися, що я вже не сама.
Нехай кілометрами розірвані наші палкії серця,
Я зачекаю, серденько, щоб побачить новії місця.
Полюбивши себе я пізнала любов,
Покажи мені, що ж значать таємниці довгих розмов.
Коли все, що було то минуле, а зараз є ти і я
Коли існує тільки майбутнє, коли ми одягнуті лише у ім'я...