Перед останнім рейсом сядем край дороги.
Цигарка, холодний бордюр. Чому така сумна
спитаю. Туман тяжкий, повітря тепле та вологе.
Сідає й сонце. Плівкою вкриває вечірня сивина.
Стомлено притулишся до плеча. Твоя тиша
обійме відчайдушно падаюче в ноги серце.
Чужий адрес. Я не той, ти вже зовсім інша,
Але не забувається. Хоч знаю — не воскресне.
Вимерло все, що навколо, літо на траву кладе
свої золоті, обрізані серпом польовим пасма.
І вдалечині сунеться трамвай, що колія гуде,
сунеться так злісно, підступно та невчасно.
Срібні твої очі, як смиренне це побачення,
сповнені надією під тонкими крилами жалю.
Летить останній рейс. Та ніщо не втрачено.
Де б ти не ступила, я вскрізь тебе люблю. * рятуйте непрочитані вірші від страшної долі — чекаю вас у цьому каналі — https://t.me/elenaoksssworks