На вулиці, де ще колись гуляли діти свій кволий танець смерть несла В коморі під соломой стріхи мішок зерна мовчанкой заляга Крізь ранок, що ще сонцем не налитий зблідніла мати ближче колос притиска А той малий, бешкетний хлопець що, ще торік у бур'янах сопів Тепер отут стоїть у мене на колінах і стихлим голосом молив: "Прошу вас, ради Бога моя сестричка зовсім ще мала нам би того шматочку хліба а там, ще не далеко і весна". В очах мої зіниці затремтіли Та як же так, що діти смерть зустріли
Мабуть, її рука нікого не блага
Тож я сказала те, що ще могла:
"Бери, я все одно уже стара..."