почуття беззахисності у власному ліжку
настільки страшно, що інколи до болю смішно
подумки промовляєш, що все добре, спокійно
але думки ще не навчилися припиняти війни
тому зрештою ти згрібаєш ковдру і виходиш з кімнати
і ніби рівень вразливості вже починає спадати
коридор. вікон немає, стіни мають бути міцні
стелиш собі на килим, з надією не померти уві сні
порівнюєш всі місця, у яких доводилося спати
метро, сховище, коридор, тамбур, ванна кімната...
настільки сумно, що й справді трохи смішно
спати будь де, тільки не в власному ж ліжку
неймовірно😭