Ти трошки згнив всередині,
Проте ще хочеш прожити відведене.
У піснях про життя, про кохання, надію
Ти брешеш собі, кажучи: "Розумію..."
Тримай мене міцно, залишайсь на зв'язку...
Своїми ж руками затягнув мою мотузку.
Тягнула каміння, тягнула і дні-
Беззмістовні, самотні, туманні.
У палача знедолена просила уваги...
Що ж зміг він дати?- шмат холодної зневаги.
Почути сміх, заплакати- ну ти чого маленька?
Все буде добре- підтримки жменька.
Дозволь мені подихати, крізь щілини в стіні.
Твої слова та погляди, обійми- геть чужі.
Був вибір- роби й переробляй, або ... люби-
Як вітер любить листя, як я люблю тебе.
Нема часу прожити, нема ні годин, ні хвилин
І зрештою що? Залишився один...
Серед великого міста, мільйона людей,
Поміж тих самих "важливих" речей.
Дописала останній, прощальний етюд.
Неважливо з тобою чи одна, адже між нами завжди була й буде височенна стіна.