я стріляю впритул

я стріляю впритул

в свою грішну занедбану душу

я вбиваю думки,

розстріляти я спогади мушу.

всі ми грішники, всі ми бездарні й пусті,

ми тіла, в яких зовсім немає душі,

кожен день ми встаємо, щоб заснути знов,

забуваємо мрії, надії й любов.

в нас давно не горять світлі вогники,

і амбіції всіх нас покинули,

засинаємо ми щоб не думати,

що ми мрії свої закинули.

в моєму серці вже не одна рана,

я звикла стріляти впритул,

я сама не помітила навіть,

що мене захопив Вельзевул.

захопив моє серце і душу,

я страждати і мучатись мушу,

і щоб болі не відчувати

в свою душу бездарну стріляти.

знов і знов залишаючи дірки,

всі вони немов під копірку,

не залишиться скоро нічого

від болю мого скрипучого,

від майбутнього неминучого,

де я загублю себе.