Дощ... Я відчула осінь лиш сьогодні,
Той холод, що пронизує наскрізь.
Поглянула в вікно – вже й листя жовте.
Де і подівсь його зелений блиск...
Бездонна туга опустила очі:
Прекрасне місто плакало весь день.
Не зупинив його і морок ночі...
За ким так тужить? – Знаєте самі...
Мій Києве, улюблений й величний!
Вони ж пішли задля твого життя!
Щоб Волю зберегти твою, столице,
Вони боролись ревно, до кінця.
Ті воїни здобудуть життя вічне.
Вони лишаться й з нами назавжди.
А ти борись! І квітни. Ти ж столиця!
Тільки не лий так сльози восени...
Я все життя захоплююсь тобою:
Твоєю стійкістю і духом надземним.
Хотіла б так, як ти, бути собою
І попри вічний біг встигати все завжди.
Нехай нам осінь плани не ламає,
Не криє тугою і не псує думок.
Ми сильні і незламні, як сармати,
Чию частково маємо і досі кров!
15.10.2023
©️ Nаталка