Зеркало, скажи мені...

Зранку, ще при сході сонця Дівчина вставала. Дуже гарно вона вбралась і волосся росчісала. Поснідала вона корисно, та швиденько встала Поруч, коло зеркала і радісно спитала: - Любе, моє зеркало, чи я є найгарніша? - Ні , - воно відповіло, - подивисьно ти поближче. Мила моя, чи ти знаєш таке словечко як "мода"? Подивись журнал якийсь, ото там є врода. Дівчина засумувала трохи та швиденько встала. Одяг весь свій подивилась, і модне відібрала. Макіяж, нові прикраси, що не по душі їй були, Вона вдягнула без роздумів, лиш би було модне. Бо серденько не знає толку, в одязі та вроді. Та з серденьком не знайдеш хлопця, А як без нього бути? Нарешті вбравшись в модне і круте Та з зеркалом привітно попрощавшись. Поспішила юна леді, світ цей підкоряти! Час минав. Години, дні і ночі. Вдень - щаслива модель вона, Вночі - нещаслива квітка в вазі, Що до гарної червонох окраси Мала темно-синю вазу. Прошли роки і дівчина у старому убранні, Як завжди вранці на світанні, З старою зачіскою коло зеркала стояла, Та лагідно у зеркала питала: - Моє ти зеркало, скажи, яка погода нині? Питання було не таке, чи трапилось щось в неї? - Ой леле, нині холод і мороз - погода найгидкіша. - Як круто, зиму я люблю - Ой ні, я спутала райони. Сьогодні сонячно і тепло. - Оце краса та й годі! - Дощ! - Як круто це! Моя парасолька нарешті стане в нагоді! - Миленька пані, може запитаєш, чи гарно вбралась ти сьогодні? - Тобі подобається? Ой дякую! Сама теж у великому захваті! - Ой, горе моє, що ти вбрала? Уся наче капуста! - Брехня усе, я тоє знаю. - Та ні, сама же подивися! Ніхто не носить такі сукні вже тісячи й мільйони років. А макіяж, то жах якийсь, чи бачила, що в моді? - Моє миленьке зеркало, ну досить нам обом брехати. - Чи ти сліпа? - Ні, мила моя, я якраз видюща - Тоді чому мені не віриш? - Бо бачиш, мила, тобі лише три сотні років, та рама вже твоя уся поржавіла. Всі візерунки, що на ній старий немодний опис. - Не правда! - вигукнуло зеркало , - неправда, невихованна пані! - Дослухайте ж ви до кінця , - мовила дівчина , - там тріщини є ще у вас і скло матове, не біле. Та бачу я яка ви гарна, бо роки - то мудрість. А ваша заржавіла рама, на аукціони тісячи тісяч вартує. - Чи то правда...? - тихенько і з надією воно спитало. - Правда! Бо якщо б я вам брехала, чи залишати вас тут було варто? Зеркало притихло, його думки блукали. А дівчина лиш з посмішкою очі фарбувала. - Ні, не фарбуйся , - несподівано воно сказало , - ти й так файненька леді. Красу справжню ховати гріх, чи ти не знала? - Чи то правда, чи брехня знов? - Правда, люба моя пані, правда. Посмішки та знов недовге прощання. Життя - неначе грати, що тебе кують Та дівчину хлопчина кохає. І вона теж не відстає, тим самим йому відповідає. Також щасливе зеркало в кутку, що тепер гостей розважає. Кожному допомагає любити себе, бо де краса вона тепер знає.