Було зовсім темно. Я відчувала блаженний запах цитрусових. Сидячи навпроти мене в кріслі він сказав що це допогає знизити рівень стресу. Мої очі не могли окреслити його контур в цій темряві та мозок чітко вимальовував посмішку на його обличчі. Я знала що йому довподоби ця аромотерапія. На фоні грала джазова музика та я ніяк не могла розслабитись. Напруга зростала в моєму тілі, я не могла сконцентруватись на диханні.
-Увімкнути щось інше?
-Так. Наприклад світло.
–Але ж це аромотерапія, зі світлом не вийде сконцентруватись на диханні.
–Ти читаєш мої думки?
–А схоже на це?
–Не читай.
Я відчула його руку на своїй. Його голос був занадто тихий, я приблизилась щоб почути що він говорить і раптом його губи торкнулись моєї щоки.
-Вибач, я не почула що ти сказав, а тут зовсім темно.
-Я говорив що у тебе дуже холодні руки.
-У тебе теж.
Він поцілував мене. Це був ніжний поцілунок, він ледь торкався моїх губ. Та це все рівно було якось занадто самовпевнено.
–Вибач. Тут занадто темно.
–Ти усміхаєшся?
–Як ти бачиш?
–Я не бачу
Він засміявся, я обожнювала цей сміх, завжди щирий, майже дитячий.
–Ти просила увімкнути світло.
–Не потрібно
–Це допомогло?
–Ти про що?
–Мені здалось ти була надто напружена.
–Ти через це вирішив мене поцілувати?
–Це був наш перший поцілунок. Як думаєш вдалий?
–Я не встигла оцінити.
–Тоді я змушений зробити це вдруге.
Охохо~ Який хитрюга. А написано все гарненько і миленько💗