Тільки божевільни прокидаються о 7 за для звичайної прогулянки по містечку. І я був тим самим божевільним. Бо мені подобалось дивитися та чути як все тільки прокидалося, небагатсько їдучих машин. Спокійний осінїй вітер грався з моїм волоссям. Ось із-за цього я так рано й прокинувся. Мій вихідний, що хочу тей роблю!
Сьогодні вирішив відвідати бабусю. Вона неймовірна жінка яка виховала мене одна, батьки постійно були на заробітках і лише інколи писали. Мій дідусь помер ще під час другої світової війни, бабуся постійно розповідала історії: як вони познайомились, чи як він тікав з університета, що би побачитися з нею. І як писав їй вірші про кохання. Я завжди із захопленням слухав її та з цікавистью дивився на фотографії та ті самі вірші з старого альбому. Особливо коли вона розповідала про знайомство моїх батьків, моя мати українка, співачка з суворим характером, по розповідям бабусі. А тато добродушний американець який спецільно приїзджав на її концерти. І так якось познайомились. Щось я задумався та згадав, що бабуся обожнює незабудки. Обійшовши майже всі квіткові крамнички я…..не знайшов їх.
- Дідько!
Мої руки вже опускалися, поки боковим зором я не помітив ще одну непримітну крамничку. Мені не було чого втрачати, тому чом би і ні. Зайшовши туди мені здалося, що потрапив в інший світ. Навіть довелося зняти своє пальто, бо навідміну від вулиці тут дуже тепло. Дивно було ще тим, що мені здавалось,що я десь в хвойному після дощовому лісу стою і щось ще, кава? Так це була вона. Мене наче вивели з трансу приємний чоловічий голос.
- Вітаю вас пане! Вам чисто допомогти?
Розвернувшись до нього побачив кольору воронячого пір’я очі, неначе дивлюсь на темряву. Але на диву вона не лякала, а тільки додавала бажання понурится в неї.
- З вами все добре?
Господи скільки я дивився на нього?! Як же соромно, треба просто контролювати себе! Щось я зовсім розсіяний сьогодні.
- Пробачие замислився, в вас є незабудки?
Треба заспокоїтися, підійшовши ближче до стійки за якою стояв чоловік. Цікаво а він місцевий?
- Так є, вам скільки потрібно? Якій я був радий коли це почув!
- 15!
Він відійшов від мене так дістав ті самі бажання квіти, і почав розкладати і рахувати їх.
- Ви напевно дуже поважаєте цю людину.
- Що? Я здивовано дивився на нього не розуміючи про, що він.
Він ж розвернувши голову робив, що і я.
- Можна поцікавитися чому саме незабудки та 15?
- Ну ця людина любить цю квітку, а 15 просто улюблене число.
- Ох зрозуміло, перепрошую.
Він склав квіти в гарний фіолетовий букет та підійшов до мене простягнувши їх.
- Мовою квітів незабудки своєю назвою вже говорить за себе, вона виражає вірність, пам’ять та любовь. А 15 квіток - подяка та повага.
- О-ого, я не знав.
- Мало хто знає. Стільки можливих зізнань можна зробити одними тільки розслинами. В ненависті, вірність, повага та знаметої любові.
- Ви справді фахівець свого діла, це вражає.
- Це приємно чути.
Я покрутив букет в різні боки і все ж наважився. Я простягнув руку і сказав.
- Мене Фенікс звати, я тут в сусідніму районі живу, тільки не місцевий.
- Мене Роман, якраз місцевий, якщо вам кортить можу показати більше.
- З залюбки!
Ми пожали один одному руку, і я розплатився за квіти. Вийшовши мені хотілось повернутися, але бабусині пиріжки перемогли і з приємним настроєм я пішов до неї. Відчуваючи, що скоро моє життя кардинально зміниться.
Шикарно🛐