#G#романтика#Б#Міді#ВПроцесінаписання#кохання
Ел любила дивитись на Тимка навіть тоді, коли вона ще не знала як його звати. На перервах між заняттями студенти збирались на полі, аби ближче познайомитись або ж просто поспостерігати за іншими. Якраз до другого типу Ел і відносилась, бо ніколи не любила розповідати щось про себе серед малознайомих людей, знаючи наперед, що вони подумають, якщо та скаже бодай щось.
Всім дуже кортіло вставити в розмову якийсь жартик. Ел же ж старалась мило посміхатись, коли ловила на собі погляд однокурсників, аби ж вони не подумали, що їй не цікаво. Але ж їй і справді було нудно. Вона блукала думками десь серед маленьких, затишних вуличок, які простягались навколо університету, змушуючи першокурсників в перші дні навчання добряче поблукати перш ніж знайти будівлю. Еллена відчувала аромат сирних круасанів, спечених чиїмись дбайливими руками і викладеними на прозору вітрину з написом «Справжня французька випічка».
Ел жалісно глянула на юрбу молоді, плавно, непомітно розвернулась та почимчикувала вивчати нові закутки району, де на кожному кроці можна знайти щось надзвичайно цікаве. І ні, мова не йде про якісь особливі місця, хоча і їх тут вдосталь.
Люди. Так-так, саме люди роблять місто надзвичайно красивим та неповторним. Всі такі різні, у кожного своя історія та досвід за плечима, що спершу може здатись непомітним за яскравим образом- кольорове волосся, вільний одяг, своєрідний макіяж.
Еллена любила цей люд довкола, хоч часом дехто і викликав у неї негатив, проте частіше вона відчувала таке натхнення, як бува після перегляду мотиваційного фільму, коли здається, що життя може раптово змінитись та заграти новими відтінками.
Тісний провулок, що вів від поля до головної вулиці, хаотично звивався між густими деревами, які своїм шелестом заглушували звук моторів та на якусь мить переносили тебе з величезного міста у якийсь затишний сільський сквер, де поблизу із живого тільки дрібні птахи, які виспівують мелодії під м’яким, теплим, вересневим сонцем.
Тррр-рррррр… Звук. Звідки. Машина. Удар.
Мама давно казала Еллені, що її мрійливість та неуважність одного дня скоять з нею якесь лихо. Хто зна, чи була ця думка найпершою в голові у Ел, коли та розплющила очі та побачила над собою людський силует.
-Ти впорядку? Ти мене чуєш? Не рухайся, зачекай поки приїде швидка- проторохтів переляканий приємний чоловічий голос.
-Що тут трапилось? Я...я лише йшла…а потім бах…і я лежу…я ж хотіла купити круасан…мені потрібно йти…у мене ж там заняття, друзі хвилюються…аа, стоп, у мене немає друзів…ви не знаєте де тут французька випічка?
Ел спробувала підвестись, проте чоловік наполегливо переконував її не рухатись.
-Слухай, ти вийшла на дорогу і тебе збила машина, тому раджу не рухатись та дочекатись швидкої, аби не ускладнити твоє і так складне становище.
Дівчина нарешті почала приходити до тями, проте все навколо розпливалось у химерні фігури. Вона тихо прошепотіла чоловікові:
-Я не хочу помирати, я ж так хотіла круасан… допоможіть мені будь ласка.
На мить Ел розгледіла над собою лазурні очі чоловіка, які втупились на неї та зрозуміла хто це.
-Ти? Ти ж той хлопець…у нас із тобою спільні лекції та семінари є…у тебе такі гарні очі…хочеш зі мною на каву?- останні слова розтягнулись ніби гума в повітрі, після яких Ел обм’якла на руках у Тимофія.
Хлопець заціпенів, ніби все його тіло пронизало струмом. Чиясь груба долоня лягла йому на плече, змушуючи підвестися. Він не пручався, а обережно відпустив руку Ел, яку увесь час міцно стискав, сам того не помічаючи.
Еллену забирали до лікарні, а жінка в білому халаті запевняла Тимофія, що з тією все буде добре. Слова долітали з диким гулом та уривками.
-Ким ви доводитесь цій дівчині? Ви родичі? Ви знаєте її прізвище, ім’я? – не вгавала медсестра.
-Я…я її хлопець, її звати Еллена Гаррісон. Можна поїхати з нею?- тремтячим, проте твердим голосом промовив Тиміш. Він не хотів її залишати одну, просто не міг.
-Так, зрозуміла. Звісно, ви можете поїхати.
Двері голосно гримнули за спиною у хлопця, коли той всівся навпроти, здавалося, бездиханного тіла дівчини. Загули сирени, машина сунула до лікарні.