Одержимість
Пишні гарячі губи доторкнулися до крижаних мраморних долонь. Натомість білі пусті очі холодно спостерігали за муками своєї творчині. Кожен її рух ніжно ковзав по каменю, ніби побоюючись зламати витвір.
- ти моя.
Мисткиня накрила скульптуру білою бавовняною тканиною, щоб навіть промені сонця чи місяця, не бачили, не торкалися прекрасного.
Майстриня оглянула приміщення, заповнене одним і тим же лицем, воно мало витончені, масивні риси, що пронизали душу дівчини. Ще, їй потрібно ще більше своєї ідеальної імператриці, богині. Афродіта. Жінка бачила її перед сном, у дзеркалі, коли прокидалася, але того було мало. Панянка хотіла б мати владу над зором людей, щоб вони не бачили цю створену нею красу. Невже вона сама відтворила щось настільки прекрасне? Неперевершена Діва з її сну.
Потихеньку і наступну кімнату заполонила невідома, її портретами були розписані стіни та стеля. У якийсь момент у жінки промайнула ідея малювати на підлозі, але ступати своїми нечистими ногами по божественному було б грішно.
Одного дня до майстерні пробрався пацюк, він нахабно погриз малюнок з дівою, за це майстриня принесла у жертву нещасне створіння своїй богині.
На наступний день у приміщення залетіла пташка, одержима вирвала їй крила та приліпила їх скульптурі, як янгол, що спустився з небес до грішниці, аби помилувати її душу.
На третій день до майстерні зайшли люди. Нахаби. Роздивлялися ЇЇ Діву! А почувши критику, щодо зовнішнього вигляду богині, вона вирвала серця смертним і принесла у жертву, як пацюка.
На четвертий день статуя ожила, вона підійшла до своєї творчині та поклала руку на її плече.
- Богине, діво, я не достойна твого дотику, твого погляду й уваги.
Статуя скривилася і знову стала на своє місце.
- мовчиш, адже це правда. Я не достойна твоєї любові. Грішна та огидна.
На п'ятий день біля скульптури лежало ще одне серце.