5.
- Ми об'єднуємо відділи.
Понеділок боляче вдарив по голові Мінхо з самого ранку. Директор зібрав всіх на щотижневі збори і оголосив про зміни. Їх відділ не розформували, а лише об'єднали з управлінням хореографії.
Офісом промчала хвиля здивованих зойків і шепотіння. Мінхо подивився на кожного. Всі співробітники були стурбовані, навіть Хьонджин, який часто носив маску безтурботності, звів брови до купи. Лі зустрівся поглядом з Джисоном. Було видно, що хлопець був занепокоїний почутим, але спокою в його очах було більше. Джисон уважно дивився на свого керівника, не відводячи очей. Він ніби без слів говорив "нічого страшного, це лише тимчасові труднощі". Мінхо важко вдихнув.
- Нікого не звільнять і не скоротять, - не відводячи погляду від очей Хана сказав Мінхо, ніби кажучи це особисто йому, а не всьому колективу. - Тепер ми станемо структурним підрозділом відділу хореографії. Наші обо'язки залишаться такими ж. Пан Пак обіцяв, що особливих змін це не принесе. Це лише об'єднання, нічого більшого. Все буде нормально, - додав він тихіше, звертаючись радше до себе, ніж до інших.
Весь день в офісі панувала напружена атмосфера. Співробітники перешіптувались між собою, обговорювали новину, іноді непомітно поглядали на керівника.
Мінхо стояв біля балконних дверей свого кабінету, не наважуючись виходити на сам балкон. Він теж обдумував новини і вони йому не подобались. Все було надто легко, коли минулого року його відділ почав працювати, а його самого поставили керівником. Все йшло занадто добре.
- Я зробив Вам каву.
Джисон несподівано з'явився поруч, тримаючи в руках чашку з кавою. Мінхо подивився на нього, коли секретар порівнявся з ним і став поряд, і кліпнув кілька разів. Мабуть, він настільки занурився у власні думки і переживання, що не помітив звуку відчинених дверей. Джисон протягнув чашку і підняв кутики губ у легкій посмішці. Мінхо кілька секунд дивився на засмаглу шкіру долоні чоловіка, не наважуючись забрати чашку. Мотнувши головою, Лі все ж забрав каву, мазнувши кінчиками пальців по гладкій шкірі. Можливо, занадто сильно для звичайного випадкового дотику, бо в ту ж секунду почув напружений видих зі сторони Джисона. Підвівши очі, Мінхо зустрів здивований і ніби дещо наляканий погляд і почервонівші щоки, ніби підлітка зловили з його таємницею.
Всередині Джисона, здавалось, шлунок підплигнув кудись під діафрагму, змусивши видавити зрадливий напружений видих і видати себе з усіма витікаючими наслідками. Це був звичайний випадковий дотик, але відчувався він як розряд току по всьому тілу. Він відчував, як палають щоки під пильним поглядом чорних очей і руйнується роками ретельно створювана екосистема всередині. Як спекотно стає, як починають підгорати верхівки дерев, коли безжальне сонце наближається все ближче. І дихати чомусь вдається через раз, поверхнево, ніби груди зжимає у спазмі якогось дивного передчуття.
- Не хвилюйся, - тихо сказав Мінхо, важко видихаючи, ніби і йому раптово стало нелегко дихати. Пухкі губи розтулились, чіпкий погляд пробіг по всьому обличчю Джисона. - Кхм... Тебе не звільнять, я не дозволю, - раптово хрипло видавив Мінхо, ховаючи погляд в чашці і повертаючи Джисона до реальності. - Нікого з вас не звільнять.
- Так, звісно, - Джисон прокашлявся. - Все буде нормально. Нічого страшного не сталось.
Джисон так і не зрозумів, були ці слова сказані про новини чи про його реакцію на звичайний дотик, але він все ще відчував жар по всьому тілу, коли за кілька хвилин полоскав обличчя холодною водою у вбиральні. Губи Мінхо ніби відбитком залишились на його рогівці, тому, знову закривши очі, Джисон тихо простогнав.
Не можна відчувати потяг до свого начальника.
***
Єн У прокинулась у жахливому настрої. З таким Джисон давненько не стикався. Вона капризувала, їй не подобався сніданок, потім одяг, зачіска, погода і, здавалось, сам Джисон. В садок вона теж відмовлялась йти, але Фелікс запевнив її, що вони весело поведуть час. Співчутливо поглянувши на Джисона, друг повів малу до будівлі садочка. Ще цей дощ так недоречно почався посеред дороги на роботу, а він забув парасольку.
В будівлю компанії Джисон зайшов з юрбою працівників, мокрий і злегка знервований, не звертаючи уваги на оточуючих. Ліфт тихенько дзенькув, сповіщаючи про прибуття, і чоловік зайшов всередину, піддаючись потоку працівників.
Поїздки на десятий поверх досі були для нього нестерпними. Він ненавидів замкнений простір тісної кабінки і плавний рух ліфта, від якого опускались всі нутрощі і починало натурально нудити. А сьогодні в нього ще набилась, здається, половина компанії. Джисона відтіснили до задньої стінки і обступили довкола. Він відчув задуху. Ніби на нього тиснули з усіх боків, особливо на груди.
Джисон заплющив очі і глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтись. Серце калатало. Дивно, давно такого не було. Можливо погода так на нього подіяла сьогодні? Хан не був метеозалежним, але мав панічний розлад, діагностований ще в коледжі. От тільки не це... Дихати стало ще важче, коли він згадав ті епізоди панічних атак, що супроводжували його раніше. Треба зосередитись на приємному. На Єн У, її образ заспокоював Джисона всі останні роки. Але зараз перед очима стояла лише її ранкова істерика. Це зовсім не заспокоювало. Скоріше б вже цей ліфт доїхав до потрібного поверху...
Несподіваний дотик до долоні змусив Джисона розплющити очі і повернути голову. Поруч стояв Мінхо. Він дивився на Джисона занепокоєними чорними очима. Джисон спробував глибоко вдихнути, але не зміг. Він продовжував дивитись в чорні очі.
Мінхо кинув швидкий погляд на оточуючих, всі були зайняті своїми справами, а Джисону на секунду здалось, ніби він втрачає рятівний круг. Лі перевів погляд назад на Джисона і взяв його долоню в свою, міцно стискаючи.
Можливо це було нове потрясіння для нервової системи Хана, але від відчуття шорсткої міцної долоні у власній, по тілу розлилось тепло. Мінхо тримав його за руку, заспокійливо погладжуючи великим пальцем тильну сторону долоні. Він не відводив погляду, пильно слідкуючи за кожнлю зміною в обличчя Джисона, ніби весь світ враз зупинився і не було більше нічого, крім міцної долоні, погладжування і чіпких чорних очей.
Джисон глибоко вдихнув і легені наповнились задушливим повітрям ліфтової кабінки. Вони продовжували дивитись одне одному в очі, не відводячи погляду, навіть коли всі робітники вийшли і вони залишились наодинці.
- Все добре? - Мінхо не спішив випускати руку Джисона, продовжуючи заспокійливо поглажувати її великим пальцем.
- Так, - видихнув Джисон, приймаючи ласку, навіть якщо це було лише в рамках підтримки. Від долоні Мінхо йшло приємне тепло, яке розповсюджувалось на долоню Джисона.
Ліфт зупинився і двері відчинились, дзенькнувши. Обоє рефлекторно розімкнули руки.
