Попід зорями сяйво стелиться, А між степами Дух Лісу мчиться, До Мавки в гості на чай проситься, Поки на світанку ще сонце не видніється. «Мила нявко, німфо лісова, між чар твоїх попав нещасний я, налий же відвару зілля в келиха, аби зійшов туман з моїх милих оченят!!» І пролився дзвінко мавки сміх, Між деревами в лісі, як вода, Але пора завершувати історію цю, щиру побрехеньку, Бо вже пробиваються між листя, сонячні проміння дня.

А весна вже наступила, Але холод не пройшов. Може, моя люба мила, Підем рахувати сов? Що у лісі поселились Десь учора зранку, Нехай сонце зігріває Нас аж до світанку.

Я не перша і далеко не остання, Хто торкнеться твого серця, Та на кінець виконай моє прохання, І стань у моєму досьє "вбивця".

Кохай мене вічно, Востаннє неначе. Так п'яно і ніжно, Сильніше за все Я пекельно так іншу кохати Нізащо не зможу, ніде. Ти навіть не думай мене залишати, Без тебе ж безглузде усе. Ти як теплий вітер весною, Не знайдеш за тобою сліди. У ранок, що скроплений росою, Залишишся у моїм серці назавжди.