Почуття залежності перестає бути солодким , коли на язиці з'являється присмак крові . У будинках кожного живе свій монстр минулого , який терзає душу вже багато років . Їхне головне завдання - вибратися з виру життя чи відчути прохолодний запах смерті .Юність...Гаряча кров.
..Прискорене серцебиття... Залежність...
Залежність,напевно одна з найважчих речей в житті людей. Ти готовий зрадити свою душу,тіло,себе заради чогось. Чи когось. Твої принципи уже не твої,якщо ти у владі іншої людини. Твої цінності уже не твої,якщо ти залежний від відчуття азарту. Твої думки уже не твої,а думки інших людей,якщо тебе цікавить тільки слава.
І все ж люди залежні. Від простих побутових речей до речей,що надають життю нових фарб. А в тебе є залежність?
Емма завжди була тою,кого можна було поставити за приклад. Відмінниця,красуня,з відмінним відчуттям смаку. Вона заглушила свої почуття,думки таким важким тягарем,який навис наче скеля над нею-"треба".
Дейзі ж змогла знайти розраду в малюванні. Картини були її сенсом життя. Принаймні,на даний момент. Час від часу,вона грала на старому піаніно в центрі вітальні,бажаючи віддати всю себе клавішам чи струнам гітари.
Клара-нічим не примітна учениця. Сіра тінь в кольоровому житті школи. Приховує проблеми своєї сім'ї для того,щоб не почути слова співчуття чи підтримки від людей,яким на це все одно. Вони скажуть це тільки тому,що так треба. Але їх далеко не хвилюють твої проблеми. Лише власні. Тож вона не любила довіряти комусь. Про те,якщо Клара і віддавалася комусь,то на повну. Ви в цьому ще переконаєтесь. Емма дружила з Дейзі ще з початкової школи. Одного разу їм задали проєкт разом з Кларою. Вони весело провели час за роботою і зрозуміли,що в них є багато спільного.
Повернемося до того самого дня з якого все почалося.
Похмурий осінній день. На дворі кружляв вітер,а вгорі збиралася величезна купа сірих хмар.
-Сьогодні буде дощити.-сказала Емма збираючись до школи.
Вона ніколи не була самотня дорогою,адже Дейзі живе зовсім поряд. Повертаючи,одразу за рогом,біля маленького кафе їх щоразу чекала Клара.
-Я знайшла нову чудову композицію,ви не проти послухати?
-Ні,Дейзі,звісно,ні.
Дейзі ввімкнула першу,не давно додану до свого плейлиста пісню.
-Ну як вам?
-Чудово,можеш сказати назву?
Клара була меломаном також. Вона не вміла грати на жодному музичному інструменті,про що дуже шкодувала. Проте,в її телефоні завжди було не менше 500 пісень,які звеселяли її душу у пасмурні життєві дні. Ні,все ж таки вона комусь і довіряла-це музиці.
-Як називається ця композиція?-захопливо запитала дівчина.
-Rain in heart.
-Ого,навіть до сьогоднішньої погоди дуже підходить.-відповіла Емма.
Дівчата сміючись,помалу рухались до школи.
-Перший урок хімія. Ніколи її не любила.
-Ох,Кларо,всі знають твою мрійливу натуру,яка дуже полюбляє читати.
-Хіба ж це погано? Що хорошого в твою душу приносять формули горіння чи заміщення?
-Ахах,згідна з Кларою-відповіла Дейз.
-Я вас розумію,напевно,була б така сама,якби для мене це не було важливо.
-Для тебе чи для твоїх батьків?
Дейзі зачепила болючу тему. Емма вже давно забула,які предмети полюбляє сама,все злилося в один колір на безмежній картині бажань інших. Вона не була своя,вона була чиясь інша. Насправді,подумки,Емма вечорами темноті розказувала свої потаємні страхи. А їх було вдосталь. Подібно ляльки,вона боялася,що її передадуть іншій людині і вона ніколи не буде самостійною. Чиєсь "треба" заполонило її душу. Її саму. Дівчина була морально виснажена,але ніхто вдома цього не помічав. А на людях вона завжди прикидалася,що це її власні бажання,боячись бути висміяною за своє безправ'я.
Дейзі повернулася і впевнено пішла в сторону класу. Клара ліниво повзла за нею. А Емма залишилася в коридорі. Вона почувалася погано,здається,знову поверталася депресія. В Емми часто були такі думки,але до психолога вона так і не пішла. Друзям,звісно,чи кому іншому про це не казала. Вона звикла вирішувати все сама,а такі проблеми загартовуюють характер. А їй це пригодиться в майбутньому. Поки всі зараз веселяться,потім веселитися буде вона. Принаймні,на це надіється.
Емма стояла обпершись плечем на свій шкафчик. Їй зовсім не хотілось йти на урок,але знову це прокляте "треба". Задзвенів дзвінок. Учні почали ліниво сходитися до класів.Зайшовши в клас,вона сіла на звичне для неї місце-третя парта у першому ряду. Коли випадала нагода відпочити на уроці,Емма любила в роздумах дивитись у вікно. Дейзі і Клара були сусідами. Дейзі сиділа на четвертій парті третього раді,а Клара на п'ятій.
Пройшло десять хвилин. Здається,вчитель запізнюється. На коридорі почулися легкі кроки кількох людей,які рушили в сторону їхнього класу. Містер Ендрю сьогодні не сам? Двері класу відчинилися. Вчитель ввійшов,привітавшись. Його ж спутник залишився стояти на порозі.
-Ей,чшш,Емма,хто там?-з зацікавленням запитала Клара.
-Не знаю. Не можу роздивитися.
-Доброго дня,діти. У мене для вас є новина.
-О,ні. Останнього разу ваша хороша новина про практичну роботу вартувала кількох спалених волосин Джулії.
По учнях пройшлася хвиля сміху. Джулія дратівливо поглянула на хлопця.
-Стів,це було дуже люб'язно з твоєї сторони. Раджу вам всім нарешті навчитися обережно користуватися нагрівачем. Отож,-продовжив містер Ендрю,-на цей раз все безпечно. Принаймні,для мене і моєї лабораторії. Зустрічайте нового учня у вашому класі.
На середину кімнати вийшов стрункий, високий хлопець. Шатен з голубими очима. Рідкісне поєднання. І недаремно,він був ще тим особливим хлопчиком.
-Це хіба не...о,ні,Дейзі!
Емма розвернулася,щоб переконатися чи правдиві її думки.
На лиці дівчини грали змішані емоції страху,сорому і гніву. Сумнівів не залишилося. Це він.